Справа № 0308/14734/12 Головуючий у 1 інстанції:Івасюта Л.В.
Провадження № 22-ц/0390/2059/2012 Категорія:79 Доповідач: Федонюк С. Ю.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 грудня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого -судді Федонюк С.Ю.,
суддів -Шевчук Л.Я., Гапончука В.В.,
при секретарі Семенюк О.А.,
з участю: представника заявника ОСОБА_1,
заінтересованої особи ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державних виконавців Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_3 звернулася до Луцького міськрайонного суду із скаргою про визнання незаконними дій державних виконавців Новосад О.Ю., Боць О.О., Левчук І.О. щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого документу про стягнення заборгованості за кредитним договором та зобов'язання заборонити державним виконавцям вчиняти будь-які дії щодо іпотечного майна.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 30 жовтня 2012 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії державних виконавців Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, що спрямовані на відчуження нерухомого майна.
Заявник ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 30 жовтня 2012 року, якою було відмовлено в задоволенні її скарги.
В апеляційній скарзі заявник вказує на те, що суд першої інстанції не всебічно перевірив усі обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, які не підлягали застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами, в зв'язку з чим постановив необґрунтоване судове рішення.
В судовому засіданні представник заявника та заінтересована особа апеляційну скаргу підтримали та просили її задоволити, представник державної виконавчої служби не з'явився, хоча про час, дату і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції частково скасувати і постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги з таких підстав.
З матеріалів справи убачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 09 жовтня 2009 року ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь ВАТ «Сведбанк»в особі Волинського відділення ВАТ «Сведбанк»заборгованість за кредитним договором в розмірі 810866 грн. 91 коп.
На підставі зазначеного рішення судом 09 жовтня 2009 року видано виконавчі листи № 2-4705, на виконання яких відкрито виконавчі провадження постановами старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Кравчук Ю.О. від 15.02.2010 р. ВП №17395025 та державного виконавця Новосад О.Ю. від 13.02.2010 р. ВП №17396352 (а.с.50-51).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не погашено борг у наданий строк для добровільного виконання.
Також місцевим судом встановлено, що 01 квітня 2011 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Новосад О.Ю., був складений акт опису та арешту майна - квартири , де проживає сім'я боржників по АДРЕСА_1. 04 квітня 2011 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Новосад О.Ю. винесено постанову про призначення експерта для оцінки іпотечної квартири з метою її відчуження.
04.09.2012 р. за №24907 головним державним виконавцем Левчук Г.О. з метою вчинення дій щодо звернення стягнення на іпотечну квартиру було направлено боржнику повідомлення про оцінку майна.
Заявник ОСОБА_3 звернулась в суд із скаргою на дії державних виконавців, оскільки вважає, що вони суперечать чинному законодавству. Зокрема зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виключно на підставі рішення суду, і оскільки такого рішення суду немає, тому державні виконавці не вправі здійснювати будь-які дії щодо предмета іпотеки. Крім цього зазначає, що нотаріусом при укладенні договору іпотеки накладено заборону на відчуження на іпотечного майна і чинне законодавство не наділяє виконавчу службу правом самостійно знімати заборону на відчуження, а таке зняття можливе лише за рішенням суду.
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, виходив з того, що державні виконавці діяли відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а тому підстав для задоволення скарги немає.
При цьому суд виходив з вимог статей 52, 54 Закону України "Про виконавче провадження", якими встановлено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Однак такі висновки суду першої інстанції є неправильними та зроблені з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Державні виконавці ототожнили поняття "застави" та "іпотеки", що, зокрема, призвело до неправильних дій.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно з частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Дана стаття встановлює виключний перелік підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між банком та скаржником не укладався, виконавчий напис нотаріусом не вчинявся та рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалось. Також установлено, що при укладенні договору іпотеки, предметом якого є спірна квартира, нотаріусом було накладено заборону відчуження на предмет іпотеки.
Згідно ч.8 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження»примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Згідно з ч.ч. 1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Рішенням суду, на підставі якого проводяться виконавчі дії, що є предметом оскарження, ухвалено про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не про звернення стягнення на іпотечне майно.
Чинне законодавство не наділяє виконавчу службу правом самостійно знімати заборону на відчуження, а таке зняття можливе лише за рішенням суду.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові № 6-94цс11 від 15 лютого 2012 року, яка відповідно до статті 3607 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Виходячи з наведених норм та враховуючи, що ухвала суду в частині додержання строків звернення зі скаргою суду, зазначених у ст.385 ЦПК України, сторонами не оскаржується, і тому на предмет законності і обґрунтованості в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Таким чином, через порушення і неправильне застосування норм матеріального права ухвала суду підлягає частковому скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення скарги ОСОБА_3 щодо визнання дій державних виконавців неправомірними.
Відповідно до ст.15 ЦК України та ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду в порядку встановленому законом.
Тому вимоги заявника про заборону вчиняти державним виконавцям будь-яких виконавчих дій щодо іпотечного нерухомого майна у майбутньому, з огляду на зазначені норми закону не підлягають до задоволення, отже, в решті ухвали суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2012 року в даній справі в частині відмови у визнанні дій державних виконавців неправомірними скасувати і постановити в цій частині нову ухвалу.
Задовольнити скаргу ОСОБА_3 частково.
Визнати неправомірними дії державних виконавців Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчих листів №2-4705, виданих Луцьким міськрайонним судом Волинської області по справі за позовом ВАТ «Сведбанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В решті ухвалу залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді