Справа 1-10/07

ВИРОК

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

 

м.  Луцьк                                                                                  29 жовтня 2007 року.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді:                                    Оксентюка В.Н.

судді:                                                           Лозовського А.О.

народних засідателів:      ОСОБА_21,  ОСОБА_22,

ОСОБА_23

прн секретарі:                                             Антонюк Л.Є.

з участю прокурора:        Веселухи В.О.

захисників:                                                 ОСОБА_1,    ОСОБА_2,

ОСОБА_3

потерпілих:                                                 ОСОБА_4, ОСОБА_5

обвинувачених:                                          ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_6,  ІНФОРМАЦІЯ_1; уродженця м.  Баку Республіки Азербайджан; громадянина України,  українця; освіта неповна - середня,  неодруженого; жителя с.  Дмитрівка,  Казанківського району,  Миколаївської області,  раніше судимого:

·   29 жовтня 1996 року Рожищенським районним судом Волинської області за ч. 2  ст.  206 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі;

·   26 квітня 2000 року Ковельським районним судом за ч.3  ст.  101 КК України на 5 (п'ять) років і 6 (шість) місяців позбавлення волі,  звільненого 12 серпня 2002 року умовно-достроково на один рік вісім місяців та 21 день,  згідно постанови Сарненського районного суду Рівенської області від 5 серпня 2002 року,  у скоєні злочинів,  передбачених ч. 2  ст.  186,  п. 12 ч. 2  ст.  115 КК України;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2; уродженця с. Вітоніж Рожищенського району Волинської області; українця; громадянина України; освіта середня-спеціальна; одруженого; на утриманні троє неповнолітніх дітей: дочка ОСОБА_8,  1997 року народження; син ОСОБА_9,  1991 року народження; дочка ОСОБА_10 2001 року народження; працюючого до арешту у приватному підприємстві "ВВС" екскаваторником; на підставі  ст.  89 КК України не судимого; жителя АДРЕСА_1,  у скоєнні злочинів,  передбачених ч. 2  ст.  186,  п. 12 ч. 2  ст.  115 КК України,  -

 

ВСТАНОВИЛА:

 

 ІНФОРМАЦІЯ_3,  біля 14 години дня,  підсудні ОСОБА_6 та ОСОБА_7,  разом із свідками ОСОБА_11  та ОСОБА_12,

 

автомобілем "Опель - рекорд",  державний НОМЕР_1,  який був у відданні підсудного ОСОБА_7 і використовувався ним як таксі "085" приїхали в кафе "Дубок",  що неподалік м.  Ківерці Волинської області де розпивали спиртні напої.

В цей час до них підійшли місцевий житель ОСОБА_13 та потерпілий ОСОБА_14,  які попросили підвести ОСОБА_13 до дому. На цю пропозицію ОСОБА_7 погодився і сказав ОСОБА_11,  який виконував обов'язки водія,  відвезти цих пасажирів у місто Ківерці.

Відвізши ОСОБА_13 за місцем його проживання та повернувшись у кафе „Дубок",  ОСОБА_11  повідомив ОСОБА_7 про те,  що ОСОБА_13 за поїздку не розрахувався. З метою вияснення вказаних обставин за вказівкоюОСОБА_7 - ОСОБА_7,  ОСОБА_6,  ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 посадили в автомобіль потерпілого ОСОБА_14  і поїхали до житлового будинку АДРЕСА_2 де проживав ОСОБА_13 і на яку вказав ОСОБА_14.  Під'їхавши до будинку,  з автомобіля вийшли ОСОБА_7,  ОСОБА_6 та ОСОБА_14. ,  але ОСОБА_13 їм двері не відкрив,  оскільки перебував у стані алкогольного сп'яніння і спав.

Після цього,  ОСОБА_7,  за попередньою змовою та в групі з ОСОБА_6,  знаходячись поблизу вказаного житлового будинку,  перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння,  умисно,  та з корисливих мотивів з метою відкритого викрадення особистого майна потерпілого ОСОБА_14 ,  застосували до нього насильство,  яке не було небезпечним для життя та здоров'я потерпілого і яке виразилось у нанесенні ОСОБА_7 ударів кулаком руки в обличчя потерпілого,  а ОСОБА_6 ударів кулаком у грудну клітку,  внаслідок чого потерпілому була заподіяна фізична біль та легкі тілесні ушкодження відкрито заволоділи належним ОСОБА_14  мобільним телефоном "Нокіа 3210" вартістю 710 грн.

Після вчинення вказаного грабежу та з метою припинення злочинних дійОСОБА_7 та ОСОБА_6,  ОСОБА_14.  повідомив їм,  що за поїздку ОСОБА_13 він зможе розрахуватись у м.  Луцьку і попросив їх разом з ним поїхати у Луцьк..

Після вказаної пропозиції ОСОБА_7 та ОСОБА_6 посадили потерпілого ОСОБА_14  на заднє сидіння автомобіля "Опель-рекорд" і разом з ОСОБА_11  та ОСОБА_12 поїхали у напрямку м.  Луцька.

По дорозі в м.  Луцьк між ОСОБА_7,  ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_14  знову виник конфлікт під час якого ОСОБА_6 наказав водію ОСОБА_11 повернути з дороги і з'їхати в лісопосадку.

Приїхавши о 17 год. у лісопосадку,  яка розташована біля села Кульчин Ківерцівського району,  з автомобіля першим вийшов ОСОБА_7,  який взяв із салону автомобіля дерев'яну палицю (біту),  відвів за руку потерпілого ОСОБА_14,  від автомобіля,  приблизно на 5 (п'ять) метрів де,  з метою його вбивства на грунті особистих неприязних відносин наніс дерев'яною палицею (бітою) ОСОБА_14  множинні удари в голову та інші частини тіла. В цей час,  підсудний ОСОБА_6,  будучи свідком нанесення ОСОБА_7 потерпілому ударів дерев'яною палицею (бітою) та діючи за єдиним з ОСОБА_7 умислом,  направленим на вбивство потерпілого ОСОБА_14

 

 

на грунті особистах неприязних відносин взяв з салону автомобіля ніж і направився до ОСОБА_7,  та потерпілого. Підійшовши доОСОБА_7,  який в цей час наносив ОСОБА_14  дерев'яною палицею (бітою) удари у різні частини тіла,  ОСОБА_6 увійшов з ним у зговір,  забрав палицю у свої руки та почав нею також наносити удари потерпілому по голові та різних частинах тіла. Коли потерпілий ОСОБА_14.  від отриманих тілесних ушкоджень впав на коліна,  ОСОБА_6,  продовжуючи свій намір на позбавлення життя потерпілого ножем наніс ОСОБА_14 п'ять ударів у поперекову та черевну ділянку тіла,  з проникненням їх у черевну порожнину,  після чого спричинив різану рану шиї потерпілого.

Внаслідок спільних умисних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_14  були завдані тілесні ушкодження у вигляді: саден та крововиливів,  непроникаючих колото-різаних ран,  зламів ребер,  відкритої черепно-мозкової травми (з переломом кісток склепіння та основи черепа),  яка без надання спеціалізованої медичної допомоги призводить до настання смерті,  проникаючих у черевну порожнину колото-різаних ран,  різаної рани шиї,  як такої,  що у сукупності з іншими тілесними ушкодженнями потягла смерть потерпілого.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_6 свою вину у інкримінованих йому органами досудового слідства злочинах,  передбачених  ст.   ст.  186 ч.2 та п.12 ч.2  ст.  115 КК України визнав повністю,  підсудний ОСОБА_7 за вказаними статтями вини не визнав.

В судовому засіданні ОСОБА_7 показав,  що ІНФОРМАЦІЯ_3 по проханню ОСОБА_12 надавав йому автомобілем послуги по перевезенні та встановленні пам'ятника на цвинтар м.  Ківерці. Після цього,  він,  ОСОБА_6,  та ОСОБА_12 розпивали спиртні напої у кафе „Дубок". Там до них підійшли ОСОБА_13 та ОСОБА_14.  і попросили підвезти їх автомобілем „Опель-рекорд" на якому знаходився знак таксі „085" м.  Ківерці. Він дав вказівку ОСОБА_11,  який в той день виконував функції водія відвезти вказаних осіб у місто Ківерці. Повернувшись у кафе,  ОСОБА_11  повідомив його,  що за поїздку не розрахувались. Для вияснення цих обставин він запропонував усім присутнім поїхати до будинку ОСОБА_13 Вхідні двері житлового будинку на який вказав потерпілий ОСОБА_14.  ніхто не відкрив. Він вдарив ОСОБА_14  долонею в обличчя,  а ОСОБА_6 наніс декілька ударів по тулубу. ОСОБА_14.  запропонував провести розрахунок за поїздку ОСОБА_13 у м.  Луцьку і як завдаток передав йому свій мобільний телефон.

По дорозі у м.  Луцьк,  за вказівкою ОСОБА_6,  заїхали у лісовий масив. Там ОСОБА_6 попросив у нього біту. Взявши біту та ніж ОСОБА_6 сказав,  що з ОСОБА_14 розбереться сам і став штовхати його у ліс.  Бачив як ОСОБА_6 наносив потерпілому бітою удари по ногах та тулубу. Він тілесних ушкоджень потерпілому бітою не наносив. Коли ОСОБА_6 повернувся до автомобіля він забрав у нього ніж,  який викинув по дорозі у місті Луцьку з моста в річку Стир. Де ділась біта пояснити не може. 5 жовтня 2003 року працівники міліції проводили обшук у його домі та оглядали автомобіль „Опель-рекорд". Про вчинений ОСОБА_6 злочин тоді нічого не сказав

 

бо боявся ОСОБА_6 Цивільного позову     потерпілих     у     судовому засіданні не визнав.

Незважаючи на те,  що ОСОБА_7 своєї вини у відкритому викраденні чужого майна,  вчиненого за попередньою змовою групою осіб та умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_14 ,  вчиненому за попередньою змовою групою осіб не визнав,  його вина та вина ОСОБА_6 у вказаних злочинах повністю доводиться зібраними та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Підсудний ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив,  що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_3 він разом з ОСОБА_12,  ОСОБА_7 та ОСОБА_11  на цвинтарі у м.  Ківерці встановлювали пам'ятник після чого поїхали в кафе „Дубок" де розпивали спиртні напої. До них підійшли ОСОБА_13 та ОСОБА_14.  і попросили відвезти у м.  Ківерці. Цих осіб,  за вказівкоюОСОБА_7,  повіз ОСОБА_11  Повернувшись у кафе ОСОБА_11  повідомив,  що за поїздку не розрахувались. ОСОБА_7 наказав всім їхати до будинку ОСОБА_13 Останній дверей не відкрив. Тоді,  біля будинку ОСОБА_13,  ОСОБА_7 став наносити удари кулаком в обличчя ОСОБА_14  Він також наніс декілька ударів кулаком по тулубу ОСОБА_14 ,  після чого ОСОБА_7 зняв з пояса потерпілого мобільний телефон. ОСОБА_14.  просив його не бити і обіцяв за поїздку ОСОБА_13 розрахується у місті Луцьку.

По дорозі у м.  Луцьк між ОСОБА_7 та ОСОБА_14  знову виник спір. ОСОБА_7 дістав з-під сидушки біту і став наносити нею удари по тілу ОСОБА_14 ,  а потім наказав ОСОБА_11 звернути з дороги і їхати у лісопосадку. Коли у лісопосадці зупинились то всі,  крім ОСОБА_11,  вийшли з салону автомобіля. ОСОБА_7 взяв біту,  відвів ОСОБА_14  недалеко від автомобіля і з великою силою став наносити нею удари ОСОБА_14  по тілу та в голові. У нього в руках був ніж,  який він взяв з-під сидіння водія. Побачивши це,  він хотів розборонитиОСОБА_7 та ОСОБА_14 ,  а коли підійшов ближче до них то ОСОБА_14.  схопив його за руки. Він вдарив його ножем у живіт,  а коли потерпілий повис на ньому,  він наніс ще декілька ударів ножем потерпілому у сідниці. Після цих ударів ОСОБА_14.  став падати на землю і потягнув його за собою. Під час падіння потерпшого він ножем порізав йому шию.

В категоричній формі заперечує те,  що він наносив ОСОБА_14  удари бітою. Стверджує,  що такі удари ОСОБА_14  в лісі наносив лише ОСОБА_7 Дізнавшись,  що знайшли тіло потерпілого він повідомив рідних,  що їде у Москву,  а сам поїхав у Миколаївську область.

Після вчинення злочину і до його арештуОСОБА_7,  ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не бачив і нікому з них не погрожував.

Згодом про вчинений злочин розповів своїй дружині. З власної ініціативи та за проханням дружини добровільно приїхав у м.  Луцьк де і зізнався у вчинених злочинах. Цивільні позови потерпілих визнав повністю. При обранні покарання прохає врахувати його щире каяття та сімейний стан.

Допитані у судовому засіданні потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5  показали,  що 4 жовтня 2003 року їм повідомили про загибель їх сина ОСОБА_14. На другий день приїхали у м.  Луцьк забрали його тіло та поховали за місцем свого проживання. Цивільні позови підтримали повністю. Матеріальні збитки пояснюють витратами на перевезення тіла потерпілого у Черкаську область,  понесеними витратами на поховання,  обряди,  встановлення пам'ятника.

Моральну шкоду обґрунтовують душевними та психічними стражданнями у зв'язку з втратою близької їм людини та тривалістю цих страждань.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показав,  що ІНФОРМАЦІЯ_3 після встановлення на цвинтарі м.  Ківерці пам'ятника він,  ОСОБА_7та ОСОБА_6 перебували у кафе „Дубок",  що неподалік м.  Ківерці де вживали спиртні напої. До них підійшов ОСОБА_13 та ОСОБА_14.  і попросили завезти їх у Ківерці. ОСОБА_11  за вказівкоюОСОБА_7 повіз їх. По приїзду повідомивОСОБА_7,  що за поїздку не розрахувались. За вказівкоюОСОБА_7 всі разом,  а також потерпілий ОСОБА_14. ,  поїхали до будинку ОСОБА_13 Останній дверей не відкрив. Тоді ОСОБА_7 став наносити ОСОБА_14  удари кулаком в обличчя,  а ОСОБА_6 удари по тілу потерпілого. Після цього ОСОБА_7 обшукав ОСОБА_14  та забрав у нього мобільний телефон. ОСОБА_14.  просив не бити його та обіцяв,  що гроші за таксі віддасть у м.  Луцьку.

По дорозі у м.  Луцьк ОСОБА_7 наказав ОСОБА_11 звернути у ліс.  В лісі ОСОБА_7 першим вийшов з бітою у руках з машини. Після цього,  він взяв ОСОБА_14  за руку і відвів його від машини приблизно на 10 (десять) метрів і з великою силою став наносити йому удари бітою по тілу та у голову. ДоОСОБА_7 та ОСОБА_14  підійшов ОСОБА_6 і вони втрьох пішли дальше у ліс.  Через деякий час повернувся ОСОБА_7,  який тримав в руках біту на якій була кров,  потім повернувся з ножем ОСОБА_6 На одязі ОСОБА_6 та ножі також була кров. По дорозі у м.  Луцьк ОСОБА_7 та ОСОБА_6 попередили його та ОСОБА_11,  щоб про вказану подію нікому не говорили. На мосту у м.  Луцьку по вул.  Шевченка ОСОБА_7 наказав ОСОБА_11 зупинити автомобіль,  вибіг з автомобіля і викинув ніж у річку Стар. Через декілька днів до нього знову,  разом зі своєю дружиною,  приїжджав ОСОБА_7 і повторно попереджав його,  щоб він нікому не розповідав що трапилось з ОСОБА_14  в лісі.

Він переживав за своє життя,  а тому,  через деякий час,  про дану подію розповів своїй матері - ОСОБА_15,  а після того як арештували ОСОБА_7 про це розповів і своїй дружині ОСОБА_16.

Після ІНФОРМАЦІЯ_3 він з ОСОБА_6 більше не зустрічався і останній йому особисто ніяким чином не погрожував.

Аналогічні показання про обставини відкритого викрадення майна у потерпілого ОСОБА_14  та умисного вбивства ОСОБА_7 та ОСОБА_6 потерпілого ОСОБА_14 ,  ОСОБА_12 дав на досудовому слідстві при допиті його у якості свідка,  при відтворенні обстановки та обставин подій з записом його показань на відеокамеру,  на очній ставці з ОСОБА_6 і які досліджені судом у судовому засіданні ( т. 3 а.с.  86-89; 126-129; 133-144).

 

 

Свідок ОСОБА_11  у судовому засіданні пояснив,  що ІНФОРМАЦІЯ_3 за проханням ОСОБА_7 та разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_12 їздив у м.  Ківерці де на цвинтарі встановлювали пам'ятник. Після цього обідали у кафе „Дубок". По вказівціОСОБА_7 на автомобілі „Опель-рекорд" повіз у Ківерці ОСОБА_13 та ОСОБА_14  По приїзду до будинку ОСОБА_13 пішов за грошима і не повернувся. ОСОБА_14.  сказав,  що розрахується за поїздку у м.  Луцьку.

По приїзду у кафе про це повідомивОСОБА_7 ОСОБА_7 наказав усім їхати до будинку ОСОБА_13 Біля будинку вийшли ОСОБА_7,  ОСОБА_6 та ОСОБА_14. ,  а приблизно через хвилин п'ять повернулись до автомобіля. У потерпілого ОСОБА_14  на обличчі була кров,  ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розглядали мобільний телефон ОСОБА_14

По дорозі у м.  Луцьк ОСОБА_6 взяв ножа і наказав повернути в ліс.  У лісі ОСОБА_7,  ОСОБА_6,  ОСОБА_12 та ОСОБА_14.  вийшли з автоморбіля. ОСОБА_7 тримав у руках дерев'яну палицю (биту) і нею зразу декілька разів вдарив потерпілого. У руках ОСОБА_6 був ніж. Він підійшов доОСОБА_7 і наказав віддати йому біту. Коли ОСОБА_7 віддав йому биту то він взяв в одну руку біту та ніж ,  другою рукою схватив потерпілого за комір і потягнув в ліс.  Він злякався і став розвертати автомобіль. ОСОБА_12 в той час знаходився біля автомобіля,  а ОСОБА_7 пішов у туалет. З салону автомобіля бачив як ОСОБА_6 наносив потерпілому удари бітою по тілу та „штрикав" його ножем.  Коли ОСОБА_6 повернувся до автомобіля то ніж та біта були у крові.

По дорозі у м.  Луцьк ОСОБА_7 наказав зупинити автомобіль на мосту через річку Стар,  вибіг з салону автомобіля і викинув ніж у річку. Також ОСОБА_7 наказав йому про випадок з ОСОБА_14  нікому не розповідати. Після вбивства ОСОБА_14  декілька разів зустрічався з ОСОБА_7.  З ОСОБА_6 більше ніколи не зустрічався,  особисто ОСОБА_6 йому ніколи не погрожував.

Свідок ОСОБА_16. суду пояснила,  що після арештуОСОБА_7,  її чоловік-ОСОБА_12 розповів їй,  що він був у 2003 році свідком вбивства людини. Зі слів ОСОБА_12 їй відомо,  що товариш потерпілого ОСОБА_14  не розрахувався за таксі. По дорозі у м.  Луцьк ОСОБА_7 та ОСОБА_6 завезли потерпілого ОСОБА_14  в ліс.  ОСОБА_12 та водій автомобіля залишились біля машини,  а ОСОБА_7,  ОСОБА_6 та ОСОБА_14.  пішли в ліс.  Через деякий час ОСОБА_7 та ОСОБА_6 повернулись до автомобіля без ОСОБА_14  Де дівся потерпілий вони не пояснили. По дорозі викинули ніж у річку.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила,  що приблизно у жовтні 2003 року ОСОБА_12 розповів їй,  що він був свідком вбивства людини. ОСОБА_12 боявся за своє життя і попередив її,  що якщо з ним щось трапиться,  то їй слід звертатись в міліцію.

Показання свідків ОСОБА_16. та ОСОБА_15 дані ними у судовому засіданні повністю співпадають з їх показаннями на досудовому слідстві ( т.3 а.с.  92-94; 102-103 ),  що на думку судової палати,  вказує на об'єктивність та достовірність цих показань.

 

 

Із показань свідка ОСОБА_17 встановлено,   що у 2003 році він дійсно замовляв у ОСОБА_12 пам'ятник для свого дядька. Цей пам'ятник був встановлений на могилі осінню 2003 року.

Свідок ОСОБА_13 ствердив,   що зустрічався разом з ОСОБА_14   ІНФОРМАЦІЯ_3 у кафе „Дубок" де його пригощав потерпілий. Від випитого він дуже сп'янів і як добирався до дому не пам'ятає. На другий день шукав ОСОБА_14  ,   набирав його мобільний телефон,   виклик по телефону йшов,   але на виклик ніхто не відповідав.

З досліджених у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_18,   які вона дала в ході досудового слідства ( т. 3 а.с.   104-105 ) встановлено,   що осінню 2003 року,   її брат - ОСОБА_6 раптово залишив своє постійне місце проживання і виїхав у невідомому напрямку. В липні 2007 року від працівників міліції дізналось,   що ОСОБА_6 затриманий. З часу зникнення ОСОБА_6 у м.   Рожище не приїжджав.

З досліджених у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_19,   які вона дала у ході досудового слідства ( т. 3 а.с.   99-101) встановлено,   що з 2004 року вона проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_6 Останній розповів їй,   що на Волині,   разом з іншими особами,   він побив людину,   яка померла. Вона пропонувала ОСОБА_6 добровільно з'явитись в міліцію і зізнатись у вчиненому. У липні 2007 року їй стало відомо,   що ОСОБА_6 затримано.

Із протоколу огляду місця події від 1 жовтня 2003 року,   фототаблиць та схем до нього ( т.1 а.с.  4-26) встановлено,   що 1 жовтня 2003 року у лісовому масиві поблизу с.   Кульчин Ківерцівського району Волинської області був виявлений труп невідомого мужчини з множинними колото-різаними ранами живота,   спини,   шиї та забійними ранами спини.

З жовтня 2003 року громадянка ОСОБА_20 впізнала в трупі громадянина ОСОБА_14,   що стверджується протоколом пред'явлення трупа для впізнання.

(т.1 а.с.   41-42).

Згідно заключения судово-криміналістичної еспертизи ( акт № 132 від 11.11.2003 року ) встановлено,   що на шкіряному клапті,   який був вилучений з трупа ОСОБА_14   виявлена одна колото-різана рана,   яка була спричинена внаслідок травматичної дії плоским,   одностороннє загостреним,   колюче-ріжучим знаряддям,   в хімічних склад якого входить залізо.

(т.1 а.с. 105-107).

Згідно висновку судово-медичної експертизи ( акт №586 від 2.10.2003 року),   фототаблиць та схеми до нього встановлено,   що на трупі потерпілого ОСОБА_14   виявлені тілесні ушкодження у виді синців та саден тіла; множинні колото-різані рани поперекової ділянки спини та поперекової черевної стінки із проникненням у черевну порожнину та авісцерацією петель тонкого кишківника лівої нирки,   різана рана шиї; забійна рана правої тім'яної ділянки,   забій м'яких частин волосистої частини голови; злам кісток основи та склепіння черепа,   забій головного мозку із крововиливами під його оболонки; злами 8-10 ребер справа,   забій нижньої долі правої легені.

Вказані тілесні ушкодження є прижиттєвими і утворились незадовго до настання смерті.

 

 

Синці задніх поверхонь грудної клітки справа,  лівого стегна та правої гомілки могли стати наслідком дії тупого твердого предмета видовженої циліндричної форми. Садна обличчя,  спини та поперекової черевної стінки,  а також забійно-рвана рана правої тім'яної ділянки та забій м'яких частин волосистої частини голови стали наслідком контактів з тупими твердими предметами.

Стосовно живих осіб синці,  садна,  забійно-рвана рана та крововиливи м'яких тканин волосистої частин голови відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Злами ребер,  стосовно живих осіб,  відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості.

Злами кісток основи та склепіння черепа,  забій головного мозку із крововиливами під його оболонки став наслідком контактів з тупим твердим предметом і за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент заподіяння.

Множинні колото-різані рани поперекової ділянки спини,  передньої черевної стінки з проникненням у черевну порожнину та евісцетрацією петель тонкого кішківника,  а також різана рана шиї стали наслідком дії предмета з колото-ріжучими властивостями в склад якого входять сполуки заліза. Стосовно живих осіб дані ушкодження відносяться до категорії тяжких по критерію небезпеки для життя в момент їх спричинення,  і як ставшими безпосередньою причиною смерті.

Після отримання тілесних ушкоджень легкого та середнього ступеня важкості потерпілий міг чинити активні дії. Після отримання інших тілесних ушкоджень,  котрі відносяться до важкого ступеня,  потерпілий міг жити на протязі незначного проміжку часу,  в який міг здійснювати якісь нецілеспрямовані рухи.

Причиною смерті ОСОБА_14  явилась гостра анемія внутрішніх органів,  як наслідок масивної зовнішньої крововтрати при отриманні колото-різаних ран тіла та різаних рани шиї.

(т.1 а.с.  51-62).

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи ( акт № 51 від 31 серпня 2007 року ) встановлено,  що забійна рана правої тім'яної ділянки голови потерпілого ОСОБА_14  з крововиливами у м'які тканини голови,  вдавлений багатозламковий перелом тім'яної та скроневої кісток,  з тріщинами на кістки основи черепа,  субарахноїдальні крововиливи в тім'яній та скроневих ділянках утворились внаслідок удару тупим твердим предметом циліндричної форми і відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень,  що у своєму перебігу без надання спеціалізованої медичної допомоги призводить до настання смерті.

Проникаючі у черевну порожнину потерпілого колото-різані рани до категорії тяжких тілесних ушкоджень; різана рана шиї також відносяться до тяжких тілесних ушкоджень,  як така,  що обумовила у сукупності з іншими ранами смертельну травму.

(т.3 а.с.  167-176).

 

Допитаний у судовому засіданні судово-медичний експерт Савченко М.  М.   пояснив суду,   що враховуючи кількість та тяжкість нанесених ОСОБА_14   тілесних ушкоджень,   їх локалізацію,   смерть потерпілого настала через декілька десятків хвилин після нанесення йому цих ушкоджень. Забійна рана правої тім'яної ділянки голови з переломами кісток та основи черепа,   без надання невідкладної стаціонарної медичної допомоги також тягнула за собою смерть потерпілого. Оскільки пошкоджень стовбурної ділянки голови при дослідженні трупа ОСОБА_14   виявлено не було,   то після нанесення йому забійної рани правої тім'яної ділянки голови ОСОБА_14.   міг на протязі певного часу чинити якісь дії.

Крім цього,   винністьОСОБА_7 та ОСОБА_6 у відкритому викраденні майна потерпілого ОСОБА_14   та в умисному вбивстві потерпілого,   вчиненого за попередньою змовою групою осіб об'єктивно стверджується наступними дослідженими у судовому засіданні доказами:

Власноруч написаною ОСОБА_6 явкою з повинною від 11 липня 2007 року,   з якої вбачається,   що ІНФОРМАЦІЯ_3 він та ОСОБА_7,   перебуваючи у м.   Ківерці Волинської області відкрито заволоділи мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_14  ,   а їдучи по дорозі у м.   Луцьк,   по вказівціОСОБА_7 заїхали у лісопосадку,   де з мотивів особистої неприязні до потерпілого вбили його,   заподіявши багаточисельні удари бітою в особливо важливий орган потерпілого - голову та чисельні удари ножем в живіт та інші частини тіла.

(т.3а.с.   11-17). Такі ж показання про обставини вчинення ним та ОСОБА_7 інкримінованих їм злочинів ОСОБА_6 дав при допиті його у якості підозрюваного від 11 липня 2007 року,   в процесі проведення якого він у вільній формі та на схемі власноручно показав,   що удари потерпілому ОСОБА_14   у лісі ОСОБА_7 наносив в голову та тулубу,   він наніс два удари ножем в живіт потерпілого,   декілька ударів по сідницях та один удар в шию.

(т.3а.с.   31-37). Аналогічні показання щодо обставин грабежу та вбивства потерпілого ОСОБА_14  ОСОБА_6 дав при відтворенні обстановки та обставин подій із записом його показів на кінокамеру від 17 липня 2007 року ( т.3 а.с.   43-50; при допиті його в якості обвинуваченого 20 липня 2007 року,   20 серпня 2007 року та 6 вересня 2007 року ( т.3 а.с.   64-68,   118-121,   153-154,   220-221); а також при проведенні очної ставки з підсудним ОСОБА_7,   де він також підтвердив свої показання,   що удари в лісі потерпілому бітою у голову наносив ОСОБА_7,   а він наносив удари потерпілому ножем (т.3 а.с.   130-132 ).

Свої показання ОСОБА_6 повністю підтвердив і в судовому засіданні.

Показання ОСОБА_6 про обставини вчинення грабежу та умисного вбивства ОСОБА_14, вчиненого ним за попередньою змовою з ОСОБА_7,  об'єктивно підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_12 та ОСОБА_11 ,   які були очевидцями цих подій і які підтвердили ,   що саме ОСОБА_7 був ініціатором їх поїздки від кафе „Дубок" до житлового будинку ОСОБА_13 Там ОСОБА_7,   у зговорі з ОСОБА_6,   перший

 

завдав ОСОБА_14  тілесні ушкодження та відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого. По приїзду в ліс ОСОБА_7 першим вийшов з салону автомобіля і у присутності ОСОБА_6,  ОСОБА_12 та ОСОБА_11 першим став наносити удари бітою потерпілому ОСОБА_14  по всьому тілу,  в тому числі і в голову.

Показання ОСОБА_6,  які він давав на досудовому слідстві та в суді не є супереч.1ивими і є фактично ідентичними. Його показання об'єктивно підтверджуються показаннями очевидців події,  висновками судово-медичних експертиз та іншими матеріалами справи. Тому показання ОСОБА_6,  які він дав на досудовому слідстві і в суді,  судова палата визнає достовірними і покладає їх разом з іншими доказами в основу обвинувального вироку.

Той факт,  що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 діяли за попереднім зговором і в групі осіб і їх умисел був направлений на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_14  об'єктивно стверджується спільністю їх дій як до так і під час вчинення злочину,  місцем вчинення злочину,  яким є лісопосадка,  знаряддям,  способом та характером нанесення потерпілому тілесних ушкоджень,  їх тяжкістю та їх подальшими діями після вчинення злочину.

Як встановлено матеріалами кримінальної справи та дослідженими у суді доказами,  їдучи у м.  Луцьк ОСОБА_7 та ОСОБА_6 затіяли з ОСОБА_14  чергову суперечку,  в процесі якої ОСОБА_7 дістав біту і став наносити нею удари по тілу потерпілого. В цей час ОСОБА_6 наказав водію з'їхати з основної дороги і їхати в ліс.  Заїхавши в ліс,  ОСОБА_7 з бітою в руках вийшов із салону автомобіля,  відвів за руку ОСОБА_14  на віддаль близько 10 метрів і в присутності інших осіб став наносити йому удари бітою по тілу та в голову. Через деякий час доОСОБА_7 та ОСОБА_14  з ножем в руках підійшов ОСОБА_6,  забрав уОСОБА_7 біту і став нею також наносити удари ОСОБА_14 ,  а потім наніс йому два удари ножем в живіт,  по сідницях та шию.

Наносячи умисно та з великою силою удари бітою у життєво-важливий орган потерпілого - голову,  ОСОБА_7 безсумнівно усвідомлював,  що від його дій невідворотньо наступить смерть потерпілого та свідомо бажав її настання оскільки на вимогу ОСОБА_6 передав йому біту,  якою ОСОБА_6 продовжував наносити удари ОСОБА_14 ,  а потім наніс п'ять ударів ножем потерпілому. Коли ОСОБА_14.  від отриманих ушкоджень впав на землю,  ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишили його у безлюдному місці,  а самі з місця пригоди втікли.

Судова палата вважає,  що намір на вбивство ОСОБА_14  уОСОБА_7 та ОСОБА_6 виник по приїзду у лісопосадку,  що біля села Кульчин Ківерцівського району.

По дорозі у місто Луцьк ОСОБА_7,  як співвиконавець умисного вбивста ОСОБА_14 ,  викинув знаряддя вчинення злочину у річку Стир та разом з ОСОБА_6 наказав ОСОБА_12 та ОСОБА_11 про вбивство ОСОБА_14  нікому не розповідати.

Наведені вище докази вказують на те,  що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є співвиконавцями умисного вбивства ОСОБА_14  і їх дій судова палата

 

кваліфікує за п. 12 ч.2  ст.  115 КК  України,  як умисне вбивство,  вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Той факт,  що ОСОБА_7 є співвиконавцем умисного вбивства ОСОБА_14  вказують і ті обставини,  що після виявлення трупа потерпілого він повторно,  разом зі своєю дружиною,  приїжджав до свідка ОСОБА_12 наказував мовчати та погрожував йому,  а також те,  що при огляді 5 жовтня 2003 року працівниками міліції його автомобіля „Опель-рекорд" не повідомив їх про дійсні обставини злочину та умисно не назвав працівникам міліції свідків та очевидців даного злочину.

Тому доводи підсудногоОСОБА_7 про те,  що грабежу та умисного вбивства за попередньою змовою з ОСОБА_6 потерпілого ОСОБА_14  він не вчиняв повністю спростовані дослідженими по справі доказами.

ПоказанняОСОБА_7 в цій частині судова палата визнає недостовірними і як такими,  що дані ним з метою уникнення від кримінальної відповідальності за вчинене.

З цих же підстав судова палата вважає спростованими доводи захисника підсудного ОСОБА_6 ОСОБА_2 про те,  що в діях ОСОБА_6 був ексцес виконавця.

Судова палата також не приймає до уваги доводівОСОБА_7,  що ОСОБА_14.  добровільно передав йому мобільний телефон,  оскільки перед заволодінням цим телефоном ОСОБА_7 та ОСОБА_6 застосували до потерпілого ОСОБА_14  насильство та нанесли йому тілесні ушкодження.

Застосування до потерпілого такого насильства не заперечили у судовому засіданні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Крім цього,  даний факт стверджується показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 та заключениям судово-медичної експертизи.

Судова палата також не приймає до уваги доводиОСОБА_7 та його захисту про те,  що мобільний телефон потерпілим був добровільно переданий ОСОБА_7 в рахунок надання ним ОСОБА_13 та ОСОБА_14  послуг таксі.

Як пояснив у судовому засіданні свідок ОСОБА_11  вартість поїздки ОСОБА_13 та ОСОБА_14  становила біля 20 гривень. Вартість мобільного телефона „Нокіа 3210",  який належав ОСОБА_14  на час вчинення злочину становила 710 гривень ( т 3 а.с.  208 ).

Судова палата приходить до висновку,  що викрадаючи відкрито у ОСОБА_14  мобільний телефон,  ОСОБА_7 та ОСОБА_6 діяли з корисливих мотивів і їх дії по даному епізоду кваліфікує за  ст.  186 ч.2 КК України тобто як відкрите викрадення чужого майна,  вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Вчиненя ОСОБА_7 то ОСОБА_6  злочинів у стані алкогольного сп'яніння стверджується як показаннями самих підсудних так і показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11,  які вини давали в ході досудового слідства та в судовому засіданні.

Згідно висновків амбулаторних судово-психіатричних експертиз ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є осудними,  На час вчинення вказаних злочинів та на час проведення експертиз психічними захворюваннями вони не хворіли і не

 

хворіють,   могли  розуміти  значення   своїх     дій     на     керувати     ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребують.

( т. 3 а.с.  182, 189).

При обранні міри покарання судова палата враховує суспільну небезпечність та ступінь тяжкості вчинених злочинів,  осіби винних,  пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

До обставин,  що пом'якшують покарання ОСОБА_6 відносить з'явлення зі зізнанням та щире каяття.

Пом'якшуючих покарання обставин щодо підсудногоОСОБА_7 не знаходить.

До обставин,  що обтяжують покаранняОСОБА_7 та ОСОБА_6 відносить вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння,  а по відношенню до ОСОБА_6 також рецедив вчинення злочинів.

По відношенню до підсудногоОСОБА_7 враховує,  що на утриманні він має троє неповнолітніх дітей,  його характеристику.

З наведених вище підстав судова палата вважає,  що виправлення та перевиховання підсудних ОСОБА_7 та ОСОБА_6 можливе лише з ізоляцією від суспільства і їм слід обрати покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій статей КК України за якими вони звинувачуються.

В судовому засіданні встановлено,  що ОСОБА_6 вироком Ковельського районного суду Волинської області від 25 квітня 2000 року був засуджений за  ст.  101 ч.3 КК України на 5 ( п'ять) років і шість місяців позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно - трудовій колонії суворого режиму.

Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 5 серпня 2002 року ОСОБА_6 був звільнений від відбування покарання за вироком Ковельського районного суду умовно-достроково терміном на 1 (один) рік 8 (вісім) місяців та 21 день.

Оскільки ОСОБА_6 вчинив нові злочини у період відбування покарання за попереднім вироком то до покарання за цим вироком слід повністю приєднати не відбуте покарання за вироком Ковельського районного суду від 25 квітня 2000 року у виді 1 (одного) року 8 (восьми) місяців та 21 дня позбавлення волі.

Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до підсуднихОСОБА_7 та ОСОБА_6 заявили цивільний позов про стягнення 10496 гривень 50 копійок матеріальної шкоди та 150 ( сто п'ятдесят) тисяч моральної шкоди.

Матеріальну шкоду обгрунтували витратами на перевезення трупа ОСОБА_14  в Черкаську область,  витратами на поховання,  витратами по встановленні пам'ятника,  а також витратами на поминальний обід на 9 та 40 днів,  півроку та рік.

Моральну шкоду обгрунтували душевними та психічними стражданнями у зв'язку з втратою сина.

В судовому засіданні потерпілі позов підтримали,  прохали його задовольнити.

Підсудний ОСОБА_6 цивільні позови визнав повністю,  ОСОБА_7 цивільних позовів не визнав.

 

Судова палата вважає,  що цивільні позови підлягають до часткового задоволення.

Згідно  ст.  1201 ЦК України,  п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року - у випадку смерті потерпілого організація або громадяни,  відповідальні за заподіяння шкоди,  зобов'язані відшкодувати витрати на поховання ( в тому числі на ритуальні послуги та обряди) тій особі,  яка понесла шкоду та витрати,  пов'язані із встановленням пам'ятника та огорожі.

Із приєднаних до позову накладних та товарних чеків за № 32 та 25 та накладних за № 167, 168.337 від 5 жовтня 2003 року встановлено,  що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на похорони сина придбали товарів на суму 2 800 ( дві тисячі вісімсот ) гривень 60 копійок та встановили пам'ятник вартістю 2000 (дві) тисячі гривень. Загальна сума витрат,  пов'язаних з похованням ОСОБА_14  та встановлення пам'ятника становить 4 800 ( чотири тисячі вісімсот) гривень 60 копійок. Вказані витрати понесли позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5,  що стверджується довідкою Деньгівської сільської Ради Черкаської області за № 614 від 08.09.2007 року. Тому цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди в цій частині підлягає задоволенню.

Приєднані по цивільного позову інші накладні та чеки не вказують на витрати позивачів у зв'язку з похованням ОСОБА_14 ,  а тому в іншій частиш позову про відшкодування матеріальної шкоди позивачам слід відмовити.

Обговорюючи питання про розмір заподіяної потерпілим моральної шкоди суд враховує,  що ОСОБА_14.  був сином потерпілих і його передчасною смертю потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 завдано важких моральних,  психічних та фізичних страждань,  тобто їм завдано моральну шкоду і цю шкоду суд оцінює у розмірі 120 000 ( ста двадцяти тисяч ) гривень.

В іншій частині позову про стягнення моральної шкоди позивачам слід відмовити.

Матеріальну та моральну шкоду потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заподіяли підсудні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 своїми спільними діями,  а тому вони зобов'язані відшкодувати її у солідарному порядку.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до  ст.  81 КПК України.

Керуючись  ст.  ст.  323, 324 КПК України судова палата апеляційного суду Волинської області, -

 

ЗАСУДИЛА:

 

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочинів,  передбачених ч.2  ст.  186,  п.12 ч.2  ст.  115 КК України і призначити покарання:

·  за ч. 2  ст.  186 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі.

·  за п.12 ч. 2  ст.  115 КК України - 13 (тринадцять) років позбавлення волі. На   підставі    ст.    70   КК   України   за  сукупністю   злочинів,    шляхом

поглинення менш суворого покарання більш суворим до відбування ОСОБА_6 визначити 13 (тринадцять) років позбавлення волі.

На підставі 71 КК України за сукупністю вироків до покарання за даним вироком повністю приєднати не відбуте покарання за вироком Ковельського районного від 25 квітня 2000 року строком 1 (один) рік 8 (вісім) місяців та 21

 

день у виді позбавлення волі і остаточно до відбування ОСОБА_6 визначити 14 (чотирнадцять) років 8 (вісім) місяців та 21 день позбавлення волі.

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні злочинів,  передбачених ч.2  ст.  186 та п.12 ч.2  ст.  115 КК України і призначити покарання:

·  за ч.2  ст.  186 КК України - 5 (п'ять років позбавлення волі.

·  за п. 12 ч. 2  ст.  115 КК України - 12 ( дванадцять ) років позбавлення волі.

На підставі  ст.  70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно до відбування ОСОБА_7. визначити 13   (тринадцять) років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу засудженим до вступу вироку в законну силу залишити попередню - тримання під вартою.

Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання засуджених: ОСОБА_6 з 11 липня 2007 року; ОСОБА_7. з 13 серпня 2007 року.

Цивільні позови задовольнити частково.

Стягнути з засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 солідарно в користь потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5  4800 ( читири тисячі вісімсот) гривень 60 копійок матеріальної шкоди та 120 000 ( сто двадцять) тисяч моральної шкоди.

В іншій частині в позові про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Речові докази - три відеокасети із записами показань ОСОБА_6,  свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 залишити при справі,  речові докази ( т. 3 а.с. 5-6) знищити.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги чи касаційного подання через апеляційний суд Волинської області на протязі одного місяця з моменту проголошення вироку,  а засудженими у той же термін з моменту отримання копії вироку.