ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Кіровоградської області
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"05" липня 2006 р. | Справа № 4/193 |
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/193 за позовом
прокурора Олександрівського району в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград
до товариства з обмеженою відповідальністю “ Триліси- Агро” с.Триліси Олександрівського району Кіровоградської області
про стягнення 2312 грн. 50 коп.
Представники сторін:
від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/1363 від 16.08.04 ;
від відповідача - Бурлака Г.Д. , довіреність № 1 від 15.06.06 ;
від прокуратури - Чорна А.В., посвідчення № 294 ;
час прийняття постанови 15 год 35 хвилин
Прокурором Олександрівського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “ Триліси- Агро” с.Триліси Олександрівського району Кіровоградської області 2312 грн. 50 коп. штрафних сакцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував слідуючим:
Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а при кількості працюючих від 8 до 15 осіб в розмірі 50 % від вказаної суми.
Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Позивач наполягає, що згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинен працювати 1 інвалід, а не було працевлаштовано жодного. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 4625 грн. сума штрафних санкцій складає : 2312 грн. 50 коп.
Заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази по справі суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі слідуючих підстав:
Як обґрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 2312 грн. 50 коп. до 15.04.2006 року. Згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік 16.02.06 року відповідач направив позивачу звіт, в якому зазначив, що на підприємстві не повинні працювати інваліди, що не узгоджується з вимогами Закону.
Фактично вказаний звіт судом розцінюється як намагання відповідача уникнути цивільної відповідальності за невиконання нормативу по створенню робочого місця для працевлаштування інваліда.
Відповідач надав суду заперечення , вважає вимоги позивача безпідставними, посилаючись на ту обставину, що інваліди не звертались ло відповідача з питання працевлаштування, а в його обов'язки не входить пошук інвалідів. По штатному розкладу на підприємстві відповідача рахувалось 8 чоловік, однак 3 були на постійній основі, а 5 працювали тимчасово як сезонні працівники. Враховуючи, що робота на підприємстві відповідача носить сезонний характер, інваліди не бажали йти на сезонну роботу, оскільки боялись втратити групу інвалідності та частку пенсії. Крім того, відповідач вважає, що на підставі ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” він має бути звільнений від сплати штрафних санкцій, оскільки в спірний період не мав прибутку. Відсутність прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за нестворення робочих місць для інвалідів, оскільки при відсутності прибутку штрафні санкції можуть бути стягнуті за рахунок майна відповідача. Заперечення відповідача критично оцінюються судом та не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідач не надав суду доказів виконання вимог Закону і забезпечення працевлаштування інвалідів чи сплати суми штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005 році. Крім того, факт невиконання відповідачем вимог закону про створення робочого місця для працевлаштування інвалідів підтверджується звітами відповідача форми 3-ПН за спірний період, із яких вбачається, що протягом 2005 року відповідач звітував Олександрівському районному центру зайнятості про відсутність вільних і вакантних місць, в тому числі і для працевлаштування інвалідів.
За таких обставин відповідач повинен сплатити 2312 грн. 50 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Висновок про правомірність вимог позивача суд робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (8 осіб ) відповідач у 2005 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не було створено жодного. Відповідач не надав суду будь-яких доказів про те, що у 2005 році ним проводилась робота зі створення робочих місць. Самостійно інваліди для працевлаштування до відповідача не звертались. Протягом 2005 року районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись. При складанні та здачі звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми №3-ПН затвердженої наказом Держкомстату України від 31 грудня 1997 року №120 відповідач протягом 2005 року не надавав до Центру зайнятості відомості про створені робочі місця для інвалідів та потребу в працівниках для заміщення вільних місць або вакантних посад.
Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідач відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.
За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітньої плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робоче місце інваліда.
Враховуючи середньорічний рівень заробітної плати на підприємстві відповідача в розмірі 4625 грн. та кількість робочих місць на які не працевлаштовані інваліди 1, сума штрафних санкцій складає 2312 грн.50 коп., тобто 50 відсотків від середньорічного рівня заробітної плати.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 2312 грн.50 коп.
Оскільки повідомлення осіб, зазначених у ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” про можливість працевлаштувати інвалідів на 1 робоче місце у відповідача відсутні та на вимогу суду відповідачем не подано, тому господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення прокурора до суду за захистом порушеного права та інтересів держави
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ Триліси- Агро” с.Триліси Олександрівського району Кіровоградської області 2312 грн. 50 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7а р/р 31211230500002 ВДК в м.Кіровограді управління державного казначейства в Кіровоградській області МФО 823016 код 24144695.
Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова виготовлена в повному обсязі 5 липня 2006 року.
Суддя |
| Ю. І. Хилько |