Справа №22-2357 Категорія 39,40, 41
Головуючий у першій інстанції Андріянов О.В. Доповідач Черниш Т.В..
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 листопада 2006 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської
області в складі:
головуючого- судді Кривохижі В.І., суддів Черниш ТВ.,
Чорнобривець О.С., при секретарі Тітенко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «Кіровоградобленерго» на рішення Світловодського міськрайонного суду від 14 червня 2006 року,
встановила:
11 травня 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» (далі- ВАТ «Кіровоградобленерго») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивувала тим, що наказом № НОМЕР_1 від 26 квітня 2006 року її звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_1, яку вона займала з січня 2004 року, у зв»язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи звільнення незаконним і посилаючись на те, що при розірванні з нею трудового договору не було враховане її переважне право на залишення на роботі і що справжньою причиною звільнення було упереджене до неї ставлення керівництва Світловодського РЕМ, що проявилось і в безпідставному оголошенні їй 20 жовтня 2005 року догани, просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням її трудових прав, а також визнати недійсним наказ №НОМЕР_2 від 20 жовтня 2005 року про накладення на неї дисциплінарного стягнення.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 14 червня 2006 року позовні вимоги задоволені частково, постановлено поновити ОСОБА_1. на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 3 групи кваліфікації Світловодського району електромереж, стягнуто з ВАТ «Кіровоградобленерго» на користь позивачки середній. заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1086 грн.69 коп. та 724 грн. 61 коп. на відшкодування моральної шкоди. Покладено обов»язок відшкодувати заподіяну ВАТ «Кіровоградобленерго» матеріальну шкоду, пов»язану з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу на третю особу на боці відповідача- начальника Світловодського РЕМ. В задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення відмовлено за відсутністю вини відповідача в несвоєчасному отриманні коштів через установу банку, а в позові щодо визнання недійсним наказу про накладення дисциплінарного стягнення - за пропуском без поважних причин передбаченого ст. 233 КЗпП строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
В апеляційній скарзі відповідач ставив питання про скасування рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1. на роботі, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням ст.ст.22, 42, 43, 49-2 КЗпП України. Зазначав, зокрема, що висновок суду про наявність підстав для задоволення вказаних позовних вимог не грунтується на законі і доказах, не відповідає фактичним обставинам, за яких було проведено звільнення позивачки з роботи.
Представники відповідача доводи апеляційної скарги повністю, підтримали, позивач їх заперечувала.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення позивача, третьої особи та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія судців вважає, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови від 6 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов»язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов»язані з»ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є покази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1. працювала з червня 2000 року в Світловодській міській філії ВАТ «Кіровоградобленерго»контролером енергонагляду 2 гр. кваліфікації, а з 9 січня 2004 року- переведана на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 3 гр. кваліфікації. Наказом від 2 червня 2005 року на базі Світловодської районної та міської філій ВАТ «Кіровоградобленерго» було створено Світловодський район електричних мереж (далі- РЕМ) як виробничий структурний підрозділ ВАТ «Кіровоградобленерго», у зв»язку з чим посада ІНФОРМАЦІЯ_1 в числі ряду інших посад підлягала скороченню. 26 грудня 2005 року ОСОБА_1. було попереджено про наступне звільнення за скороченням штату з 1 березня 2006 року. Через тимчасову непрацездатність ( з 27 лютого по 25 квітня 2006р.) позивачку звільнено з займаної посади та роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП з 26 квітня 2006 року. Через відсутність вакантних посад ОСОБА_1. пропонувалась робота за цивільно-правовою угодою, від якої та відмовилась.
Ці обставини підтверджуються наявними у справі доказами і сторонами не оспорюються.
Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що при розірвання з позивачкою трудового договору були допущені порушення законодавства про працю, а тому визнав звільнення незаконним.
Висновок суду про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1. не в повній мірі дотримано вимог ст. 42, ч. 1 ст. 49-2 КЗпП є обгрунтованим.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності або штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникові з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Як підтверджено наданими позивачкою доказами, вона має середню спеціальну і вищу освіту( в 1984 році закінчила Харківський інститут радіоелектроніки), в квітні 2005 року підвищувала кваліфікацію на курсах цільового призначення ВАТ «Кіровоградобленерго» (а.с. 27-29); як і інший працівник-ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2., працює на підприємстві з 2000р. Заперечуючи проти позову, представники відповідача стверджували, що при вирішенні питання про скорочення однієї з двох посад ІНФОРМАЦІЯ_1 було враховано, що ОСОБА_2. за кваліфікацією і продуктивністю праці переважає ОСОБА_1., яка неякісно виконувала свої обов»язки, мала дисциплінарне стягнення. Між тим, наявність наказу від 20 жовтня 2005 року про оголошення догани і відмова суду визнати його недійсним за пропуском передбаченого ст. 233 КЗпП строку не можна вважати безспірним доказом недостатньої кваліфікації та продуктивності праці позивачки в розумінні ч. 1 ст. 42 КЗпП. Крім того, відповідач обмежився лише загальними посиланнями на систематичне невиконання нею трудових обов"язків.
За таких обставин суд, врахувавши надані позивачкою довідки про її сімейний стан, наявність двох утриманців,дійшов до правильного висновку про те, що вона має право на передбачені ч. 2 ст. 42 КЗпП переваги щодо залишення на роботі.
Наведені в апеляційній скарзі доводи такого висновку суду не спростовують.
Однак колегія суддів вважає, що суд необгрунтовано визнав як допущене при звільненні ОСОБА_1. порушення ст.П Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Матеріали справи не містять доказів того, що мотивом звільнення позивачки за скороченням штату було досягнення нею пенсійного віку.
Помилковим є посилання в рішенні і на порушення вимог ч. 8 ст. 43 КЗпП. Як вбачається з матеріалів справи, звільнення ОСОБА_1. було попередньо погоджене з органом профспілки підприємства рішенням цехкому від 6 лютого 2006 року (а.с. 14). Оскільки у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю працівника її звільнення проведене лише 26 квітня 2006р., рішенням від 30 жовтня 2006 року цеховий профспілковий комітет Світловодського РЕМ повторно дав згоду на звільнення ОСОБА_1. за п. 1 ст. 40 КЗпП, що не суперечить вимогам ст. 43 КЗпП, зокрема, положенням ч.9
З огляду на це, з мотивувальної частини слід виключити посилання суду на зазначені обставини, не змінюючи при цьому правильного по суті рішення щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1. на роботі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 1086 грн. 69 коп. Оскільки суд відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.6 постанови від 24 грудня 1999 р. №13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці», не зазначив, що ця сума визначена без утримання прибуткового податку і інших обов»язкових платежів, резолютивну частину рішення слід доповнити вказівкою на це.
Відповідає обставинам справи та вимогам ст.ст. 237, 237-1 КЗпП України рішення суду першої інстанції щодо покладання матеріальної відповідальності на начальника Світловодського РЕМ ОСОБА_3 як службову особу, винну в незаконному звільненні працівника , та в частині відшкодування позивачці моральної шкоди, заподіяної порушенням її трудових прав.
В решті рішення сторонами не оскаржується. Обставини і докази, на які посилалась позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про визнання недійсним наказу від 20 жовтня 2005р. про накладення дисциплінарного стягнення, суд достатньо повно з»ясував, дав їм належну правову оцінку, перевірив заперечення відповідача і виклав мотиви відмови в задоволенні цих позовних вимог, що узгоджуються з положеннями ст.ст. 117, 233 КЗпП України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели б до помилкового вирішення справи, а тому,
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,313-315 ЦПК України,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу В, AT «Кіровоградобленерго» відхилити. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 червня 2006 року залишити без зміни, доповнивши абзац третій резолютивної частини реченням: «Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню, визначена без утримання прибуткового податку та інших обов»язкових платежів».
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.