ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2012 р. справа № 2-1511/10

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Головко О.В.

судді - Суховарова А.В. Дурасової Ю.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області

на постанову Пологівського районного суду Запорізької області в адміністративній справі № 2-1511/10

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

Позивач у липні 2010 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області щодо невиплати в повному обсязі щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії з 2008 року по 01.07.2010 та надалі здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Постановою Пологівського районного суду Запорізької області позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області щодо здійснення нарахування та виплати не в повному обсязі позивачу щомісячного підвищення до пенсії, яке передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 по 01.07.2010.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні, і має право відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону на підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

У 2008 році дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»відновлена рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року та в подальшому не призупинялася.

Доводи Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області щодо здійснення виплати підвищення до пенсії в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», є необґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»є підзаконним актом, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності застосування положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у здійсненні Управлінням Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області своєї діяльності при визначенні розміру та виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії.

Щодо твердження апелянта стосовно відсутності визначення мінімальної пенсії за віком в Законі України «Про соціальний захист дітей війни»та неможливості у зв'язку з цим здійснювати нарахування підвищення до пенсії особам, які відносяться до категорії «діти війни», суд зазначає наступне.

Частиною 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначено розмір мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, передбачений статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у зв'язку з чим посилання Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області на неможливість реалізації норм статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у зв'язку з тим, що визначення розміру мінімальної пенсії за віком, яке наведе в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується винятково для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, є безпідставним.

Твердження УПФУ про те, що забезпечення державних соціальних гарантій особам, які мають статус дітей війни, здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України, не знаходить свого підтвердження, адже відповідно до п. 8 положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року № 1261, джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 3 Положення визначено, що основними завданнями Пенсійного фонду України є участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування.

Таким чином, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який здійснює державну політику у сфері пенсійного забезпечення, одним із джерел фінансування якого є кошти державного бюджету.

Натомість колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, задовольнивши позов в частині періоду з 22.05.2008 по 01.07.2010 включно, допустив порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції яка діяла на момент позивача звернення з позовом до суду, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Враховуючи, що про своє порушене право позивач мав відомості під час щомісячного отримання пенсії, то поважні причини пропуску звернення до суду та підстави задоволення позовних вимог за межами строку звернення до адміністративного суду за висновком суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Пологівського районного суду Запорізької області скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області щодо невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно з вимогами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 27 липня 2009 року по 27 липня 2010 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

В решті позов залишити без розгляду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Головко

Суддя А.В. Суховаров

Суддя Ю.В. Дурасова