ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №2-а-492/07 25 жовтня 2007 року Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого- судді Іванова Е.А. при секретарі- Косіциної В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси 14, 90грн, мотивуючи це тим, що за період з 01.01.05 по 31.03.05р. у відповідача виникла заборгованість по сплаті страхових внесків на випадок безробіття на суму 14, 90грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з тих підстав, що ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" №2285 від 23.12.2004, встановила, що у 2005 році до набрання чинності закону про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, платники єдиного податку були повинні сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків.
31.03.2005р. набрав чинність Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" №2505 та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005року, яким Закон України «Про державний бюджет України на 2005 рік» був викладений у нової редакції, та положення ст. .45 вказані раніше у Закону №2285 стосовно платників єдиного податку були виключені з тексту Закону.
Після набрання чинності нової редакції Закону України «Про державний бюджет України на 2005рік» порядок сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повернувся в стан, що був до 01.01.2005 року, але за цей час позивач не сплатив внескі у розміру 1, 9% від суми фонду оплати праці найманих працівників.
Відповідач позовні вимоги не визнав обґрунтовуючи це тим, що він є платником єдиного податку та відповідно до п.6 Указу Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» не є платником збору на обов'язкове державне соціальне страхування. Стосовно Закону України «Про державний бюджет на 2005 рік», то він не є спеціальним законодавчим актом про оподаткування, тому не може визначати податкові зобов'язання, а відповідно він не повинен був сплачувати внески.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Відповідачем визнається право позивача на проведення перевірки правильності нарахування та сплати їм страхових внесків на безробіття та їх стягнення в разі заборгованності, також те, що він не сплатив вказані внескі у розміру 1, 9% протягом першого кварталу 2005 року, а позивач з свого боку визнає, що відповідач протягом першого кварталу 2005 року сплачував єдиний податок, тому суд відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України вважає ці обставини такими, що не підлягають доказуванню.
Як вбачається з копії свідоцтва про сплату єдиного податку серія В №548231 на 2005 рік ОСОБА_1 є платником єдиного податку.
Відповідно до ст. .35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" №1533(далі Закон) відповідач зареєстрований в Центрі
зайнятості Суворовського району Одеської області як фізична особа -суб'єкт підприємницької діяльності за №153703645 з 22.07.2003року.
11.04.2007року за результатами позапланової перевірки відповідача за період з 01.01.2005року по 01.04.2007р. щодо правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків на соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду позивачем був складений акт №65 у якому зазначено, що відповідач нараховує страхові внески не своєчасно та не сплачує їх в повному розмірі, внаслідок чого виникла заборгованість у розміру 14, 90грн. Вказана заборгованість виникла в період з 01.01.2005 року по 01.04.2005 року.
01.01.2001 року набрав чинності Закон України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р №1533, ст. 3 якого визначено, що законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4.2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає, що розмір та порядок сплати страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.
П.2 статті 1. Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» №2213 від 11.01.01р. встановлює, що розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: складає для роботодавців - 1, 9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб.
Статтею 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. передбачено перелік обов'язкових платежів, які не сплачуються суб'єктом малого підприємництва - платником єдиного податку. До їх числа віднесено збір на обов'язкове державне соціальне страхування. Так як згідно ст. 6 Перехідних положень Закону №2213 з 01.01.2001 року втратив силу Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування», то п.16 ч.1 ст. 14 Закону України від 16.01.2003 року №429-IV п.16 ч.1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» збір на обов'язкове соціальне страхування був виключений з системи оподаткування.
ст. .45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" №2285 від 23.12.2004, встановила, що у 2005 році до набрання чинності закону про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, платники єдиного податку були повинні сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків.
31.03.2005р. набрав чинність Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" №2505 та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005року, яким Закон України «Про державний бюджет України на 2005 рік» був викладений у нової редакції, та положення ст. .45 вказані раніше у Закону №2285 стосовно платників єдиного податку були виключені з тексту Закону.
Після набрання чинності нової редакції Закону України «Про державний бюджет України на 2005рік» порядок сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повернувся в стан, що був до 01.01.2005 року.
Але період протягом якого діяв Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005року № 2285, тобто з 01.01.02005 по 31.03.2005 року відповідач як платник єдиного податку повинен був сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків.
Таким спеціальним законодавством є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р. №1533 та Закон "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 2001.01.11.
Згідно ст. .85 Конституції до повноважень Верховної Ради відноситься прийняття законів.
Відповідно п.1 ч.2 ст. .92 Конституції України виключно законами України встановлюються державний бюджет України, система оподаткування, податки та збори.
4.4 Перехідних положень Конституції надавала право Президенту України протягом трьох років після набрання чинності Конституції України видавати укази по економічним питанням, не врегульовані законами. Такий указ Президента України діє до набрання сили закону прийнятого Верховною Радою України по цим питанням.
Але поза увагою позивача залишився Закон України „Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року -1 кварталу 2005 року" від 16 березня 2006 року N 3583-IV, (набрав чинності 14.04.2006 року) у вступної частині якого вказано, що цей Закон регулює суперечності, які виникли при прийнятті Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N 2285-IV та Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 25 березня 2005 року N 2505-IV у суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сплати внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття і виникнення у них заборгованості.
Тому суд вважає, що до цих правовідносин слід застосувати ст. 1 Закону №3583 в якій визначено, що суми внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - І кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку із застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N 2285-IV, не вважати заборгованістю.
А також ст. 2 Закону №3583 про те, що донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році - І кварталі 2005 року, не застосовуються.
З аналізу положень нормативних актів, що застосовуються у сфері соціального страхування вбачається, що термін „донарахування" застосовується, тільки до своєчасно не обчислених та не сплачених внесків.
Враховуючи викладене суд вважає, що вимоги позивача не обгрунтовані та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163, 167 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованість по страхових внесків на випадок безробіття на суму 14, 90грн відмовити.
постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження,
постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги
постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається
протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарженя. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського адміністративного апеляційного суду.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.