Справа № 22ц-4553\2006р. Категорія: розірвання договору найму та виселення
Головуючий 1 -ї інстанції -
Русанова В.Б.
Доповідач- Карімова Л.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2006 року судова колегія судової палати апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Карімової Л.В.,
суддів: Та бачної Н.Г.,
Кірсанової Л.І., при секретарі Зелінській І.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє як в своїх інтересах так і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, треті особи: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ВГІРФО) Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, орган опіки та піклування Московської районної ради м. Харкова про розірвання договору найму, усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
Спірною є двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_3. В цій квартирі з 21.07.2005 року зареєстрована ОСОБА_1.
У грудні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та третьої особи ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області про розірвання на підставі вимог ст.825 ЦК України договору найму вказаного жилого приміщення, укладеного в усній формі у січні 2005 року між ним та відповідачкою, в зв'язку з порушенням останньою умов цього договору.
Зазначав, що згідно умов договору найму він надав належну йому квартиру для проживання ОСОБА_1, а остання зобов'язалася сплачувати комунальні платежі, піклуватися про нього та надавати йому необхідну допомогу, оскільки він є людиною похилого віку та має тяжкі захворювання.
Просив виселити ОСОБА_1 разом з членами її сім'ї з цього приміщення без надання іншого житла, а також стягнути з відповідачки на його користь завдані невиконанням зобов'язань за вказаним договором збитки у сумі 806 грн. 43 коп.( за оплату ним квартирної плати у сумі 773 грн. 57 коп. та телефонних розмов у сумі 71 грн.86 коп.) і моральну шкоду у сумі 1700 грн.
Просив також зобов'язати ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області зняти відповідачку з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири (а.с. 4-5).
У березні 2006 року ОСОБА_3 надав до суду додаткову позовну заяву, в якій на підставі зазначених вище доводів просив розірвати договір найму спірної квартири, укладений між ним та ОСОБА_1, стягнувши з неї матеріальні збитки у сумі 806 грн. 43 коп. та моральну шкоду у сумі 1700 грн. Просив також виселити із спірного жилого приміщення ОСОБА_1, ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4. без надання іншого житла та зобов'язати ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири (а.с. 49-50).
Відповідач ОСОБА_1 та її представники, а також відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти заявлених вимог, пояснювали, що вселення та реєстрація ОСОБА_1 у спірну квартиру провадилася за згодою позивача, який отримував від неї гроші за користування квартирою. За згодою та ініціативою ОСОБА_3 з червня 2005 року в спірній квартирі стали проживати ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою. З ними ОСОБА_3 проживав як з членами своєї родини.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково: розірвано договір найму квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Із вказаної квартири виселені без надання іншого житла ОСОБА_1, ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4.
Крім того зобов'язано ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати вказане рішення районного суду в частині розірвання договору найму та виселення їх з малолітньою дитиною із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення. Посилаються на невідповідність обставинам справи висновків суду та порушення ним норм матеріального та процесуального права.
Вказують, що судом безпідставно застосована ч.4 ст. 825 ЦК України ( яка аналогічна ч. 1 ст. 116 ЖК України), що визначають порядок дій наймодавця перед вимогою до наймача про розірвання договору найму жилого приміщення та виселення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що до них застосовувалися будь-які міри попередження про порушення прав позивача.
Зазначають також, що висновки суду про укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору найму не підтверджується наданими позивачем доказами та суперечать фактичним обставинам справи щодо відносин між сторонами, оскільки вони проживали разом, вели сумісне господарство, і реєстрація ОСОБА_1 у спірній квартирі та вселення в цю квартиру її та ОСОБА_2 з малолітньою дитиною відбулося за згодою позивача. За таких обставин відповідачі вважають, що вони набули право користування спірною квартирою на підставі вимог ч.2 ст. 64 та ч.4 ст. 156 ЖК України, і не можуть бути виселені з неї за зазначеним позовом ОСОБА_3, оскільки заявлені ним вимоги не передбачені ст. 157 ЖК України та ст. 406 ЦК України.
В іншій частині рішення суду першої інстанції апелянти просять залишити без зміни.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що спірні правовідносини не регулюються ст. 116 ЖК України, оскільки відповідачі ніколи не були членами його сім'ї. ОСОБА_2 з дочкою вселилася в спірну квартиру без його згоди, а ОСОБА_1 порушує умови усного договору найму, використовуючи його житло для схову побутових речей та не оплачує квартиру. Оскільки відповідачі перешкоджають йому користуватися належною йому на праві власності квартирою, він має право відповідно до вимог ст.. 391 ЦК України вимагати усунення цих перешкод.
Вислухавши пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині розірвання договору найму квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та виселення з вказаної квартири ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4. без надання іншого житла, а також покладення на ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області зобов'язання зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ніколи не були членами сім'ї позивача.
При цьому суд встановив як не оспорюваний сторонами факт (який не потребує доказуванню), що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в січні 2005 року уклали між собою усний договір найму зазначеної квартири, на підставі якого за згодою позивача ОСОБА_1 була зареєстрована в спірній квартирі у якості піднаймача безстроково, тому набула права користування нею в якості наймача з усіма правами та обов'язками. Оскільки діями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджується наявність відносин найму житла, суд вважав, що недодержання письмової форми такого договору не є підставою для визнання його не укладеним. При цьому суд зазначав, що ОСОБА_1 не виконувала свої обов'язки наймача, передбачені договором та ст. 815 ЦК України, в зв'язку з чим порушувала права власника житла, і тому підлягала виселенню із спірної квартири відповідно до вимог ч.4 ст. 825 та ст. 826 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_4. проживали без реєстрації в квартирі позивача без його згоди, ввезли в його квартиру свої меблі та побутові прилади, чим перешкоджають власнику квартири вільно користуватися нею на власний розсуд. В зв'язку з чим також підлягають виселенню із спірного житла без надання іншого.
Судова колегія вважає, що зазначене рішення суду першої інстанції в частині виселення із спірної квартири ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою без надання іншого жилого приміщення грунтується на вимогах закону та матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Матеріали справи не містять будь-яких фактичних даних про те, що відповідачі вселилися у спірну квартиру як члени сім'ї ОСОБА_3, оскільки відповідно до вимог ст. 10 та ст. 60 ЦПК України не надали до суду доказів про наявність між ними та позивачем родинних стосунків, ведення разом з ним спільного господарства та виконання ними разом з позивачем обов'язків щодо утримання спірної квартири.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник не оспорювали тієї обставини, що ніхто з відповідачів не звертався до суду з позовом про визнання за ними (як членами сім'ї ОСОБА_3) права користування зазначеним жилим приміщенням, а також наявність між ними та позивачем неприязних стосунків щодо користування спірною квартирою.
За таких обставин районний суд дійшов правильного висновку про відсутність будь-яких доказів про наявність згоди ОСОБА_3 на вселення до спірної квартири та проживання в неї ОСОБА_2 з дочкою, і в зв'язку з чим наявність порушення цими відповідачами прав власника житла, які відповідно до вимог ч.2 ст. 48 Закону України „Про власність" та ст. 391 ЦК України підлягають поновленню шляхом виселення із цього житла ОСОБА_2 з дочкою без надання іншого.
Між тим судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції в іншій частині задоволення вимог ОСОБА_3 щодо прав та обов'язків ОСОБА_1
Відповідно до вимог ст. 810 та ст. 811 ЦК України договір найму житла як правочин має вчинятися у письмовій формі. Однак законом не встановлено, що недодержання сторонами такої форми договору не має наслідком його недійсність.
Виходячи з цього положення зазначеної правової норми, суд першої інстанції зазначив, що недодержання сторонами письмової форми договору найму спірної квартири не є підставою для визнання його не укладеним, оскільки діями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджується наявність відносин найму житла. Але які саме дії підтверджують факт укладення цього договору суд в своєму рішенні не вказав, пославшись на те, що вони не підлягають доказуванню як такі, що визнані сторонами.
Між тим такий висновок суду суперечить вимогам ст. 61 ЦПК України та наявним обставинам справи.
Як убачається з пояснень сторін та їх представників в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 оспорювала факт укладення між нею та ОСОБА_3 договору найму спірної квартири, посилаючись на наявність між ними особистих стосунків, які й були підставою для її вселення в квартиру та реєстрації в ній. За таких обставин факт укладення договору найму підлягає доведенню лише письмовими доказами, які відповідно до ст. 59 ЦПК України є допустимими доказами.
Матеріали справи свідчать, що письмового договору найму спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не укладалося. Ці обставини не оспорювалися й у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3, який пояснив, що й інших письмових доказів на підтвердження укладення зазначеного договору надати до суду не може.
Між тим як убачається з копії заяви ОСОБА_1 для реєстрації за місцем проживання та адресного листа за формою №20 відповідачка 20.07.2005 р. звернулася до ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області з проханням зареєструвати її на постійно за місцем проживання в спірній квартирі і заперечень з боку ОСОБА_3 як власника квартири щодо цих дій не надійшло.
Оскільки на підставі зазначених документів відповідний державний орган в межах наданої йому компетенції провів постійну реєстрацію ОСОБА_1 за місцем знаходження спірної квартири, судова колегія не погоджується з висновками районного суду щодо реєстрації відповідачки у якості піднаймача спірного житла на підставі довідки ОЖК „Левада" (а.с. 6-7). Відповідно до вимог ч.2 ст.59 ЦПК України зазначені довідки не є належним доказом щодо встановлення правовідносин по справі.
За таких обставин вимоги ст.ст. 815, 825 та 826 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, тому судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору найму квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та виселення з вказаної квартири ОСОБА_1 без надання іншого житла, а також покладення на ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області обов'язку зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири та відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_3 в задоволенні його позову про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди слід залишити без змін відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, оскільки сторонами воно не оскаржене.
Керуючись ст.ст. 303, 304,305, п.Зч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Змінити рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2006 року, скасувавши його в частині розірвання договору найму квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та виселення останньої з цієї квартири без надання іншого житла, а також покладення обов'язку на ВГІРФО Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, та відмовити ОСОБА_3 в задоволенні його позовних вимог в цій частині.
В іншій частині вказане рішення районного суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно після його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання цим рішенням законної сили.