АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц-2690/15535/12 Головуючий в суді 1 інстанції - Саадулаєв А.І.

Доповідач: Махлай Л.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Шиманського В.Й., Семенюк Т.А.

при секретарі: Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Київська міська рада про визнання права користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

у травні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 посилаючись на те, що з квітня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала у цій квартирі разом з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У спірну квартиру вона була вселена у встановленому законом порядку за згодою наймача, з якими проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відтак набула право користування цією кватирою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.08.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. А саме, суд не звернув уваги на лист Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 12.01.2012 року, у якому відповідач відмовив ОСОБА_4 у реєстрації за адресою спірної квартири, незважаючи на те, що Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» такої підстави для відмови у реєстрації як житло для тимчасового проживання немає. Крім того, на підставі ст. 1218 ЦК України до неї перейшло право користування квартирою у порядку спадкування. Відповідач не визнає за нею право користування спірною квартирою, а тому висновки суду про те, що відсутні докази такого невизнання вважає безпідставними.

У судовому засіданні представник апелянта просила апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача просила апеляційну каргу відхилити, а рішення суду залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зверталася до відповідача із заявою про надання їй права користування спірною квартирою та не отримувала відповідно відмови у цьому, а відтак з боку відповідача відсутні будь-які дії чи бездіяльність, які б порушували, оспорювали чи не визнавали право позивачки на користування цією квартирою.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального права.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2.

Спірна квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5 на родину у складі двох осіб, включаючи ОСОБА_4 для тимчасового проживання на час капітального ремонту будинку АДРЕСА_2 згідно з ордером № 40/91 від 16.12.1991 року (а.с. 56).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Проживаючи двадцять років у спірній квартирі ОСОБА_4 залишався зареєстрованим за попередньою адресою.

Шевченківською райдержадміністрацією у м. Києві ОСОБА_4 було відмовлено у реєстрації за адресою спірної квартири з тих підстав, що дана житлова площа відноситься до манервного фонду для тимчасового помешкання.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що будь-яких доказів про те, що спірна квартира відноситься до манервного фонду матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 (зі змінами, внесеними постановами від 10.03.1989 року, від 25.12.1992 року, № 13 від 25.05.1998 року № 15 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.03.2012 року встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Дане рішення набрало законної сили. З цього рішення також вбачається, що у зазначений період позивач проживала з ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1.

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином встановлено, що позивач вселилася у спірну квартиру як член сім`ї наймача за його згодою та користувалася разом з наймачем цим приміщенням протягом більше ніж десяти років, вела з наймачем спільне господарство та протягом цього часу спірна квартира була для позивачки постійним місцем проживання.

Інших членів сім`ї, окрім самого наймача, на час вселення позивачки у спірну квартиру не було, а відтак письмова згода будь-кого іншого, крім ОСОБА_4 не вимагалася.

Щодо письмової згоди наймача на реєстрацію позивачки у спірну квартиру та звернення самої позивачки з питання реєстрації у цій квартирі, то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. ст. 101, 102 ЖК УРСР при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав.

У тих випадках, коли жиле приміщення, яке займають наймач та члени його сім'ї, в результаті капітального ремонту не може бути збережене або істотно збільшиться і у наймача утворяться надлишки жилої площі, наймачеві та членам його сім'ї повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту. Якщо в результаті капітального ремонту жиле приміщення істотно зменшиться, на вимогу наймача йому та членам його сім'ї повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту.

Спірна квартира була надана ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на час капітального ремонту будинку АДРЕСА_2, у якому останні проживали.

Проте, протягом 20 років у квартиру АДРЕСА_2ОСОБА_4 вселений не був.

Натомість листом від 21.01.2002 року Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація повідомила ОСОБА_4 про доцільність виконання реконструкції будинку АДРЕСА_2 за рахунок інвестиційних коштів з можливим перепрофілюванням використання забудови.

Листом від 12.01.2012 року Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила позивачку про те, що інвестором реконструкції будинку АДРЕСА_2 визначено ТОВ «Геоінвест», яке в даний час розробляє проектно-кошторисну документацію та оформляється право користування земельною ділянко.

З даних листів вбачається, що після 20 років як ОСОБА_4 був відселений зі своєї квартири на час капітального ремонту будинку капітальний ремонт будинку так і не розпочато, більш того, існує ймовірність перепрофілюванням використання забудови, що позбавляє мешканців цього будинку на повернення у свої квартири після капітального ремонту.

З огляду на викладене спірна квартира для ОСОБА_4 була єдиним і постійним місцем проживання.

Відселення із квартири АДРЕСА_2 позбавило ОСОБА_4 як можливості використати своє право на приватизацію наданого йому у користування житла, так і можливості вселення для проживання однією сім`єю інших осіб у зазначеній квартирі.

Відмова у реєстрації за адресою спірної квартири також позбавила ОСОБА_4 права використати своє право як наймача квартири на вселення до себе інших осіб у встановленому законом порядку, тобто надання письмової заяви про вселення у спірну квартиру інших осіб та реєстрацію їх у цій квартирі.

Норми житлового законодавства не містять положень щодо обмежень реалізації прав наймачів жилого приміщення чи членів сім`ї наймача у зв`язку з відселенням із жилого приміщення на час капітального ремонту.

Згідно зі ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 64Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В даному випадку ОСОБА_4 житла не був позбавлений, проте будь-яких прав щодо наданого на період ремонту житла, крім проживання в ньому, був позбавлений, як позбавлений будь-яких прав щодо житла з якого відселений. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що таке порушення тривало протягом 20 років та права за життя ОСОБА_4 поновлені не були.

Висновки суду першої інстанції про те, що сама позивачка не зверталася із письмовою заявою про надання їй права користування спірною квартирою колегія суддів вважає помилковими. Позов заявлено не з підстав надання спірної квартири у користування, а з підстав визнання за позивачкою права подальшого користування цією квартирою, оскільки таке вселення вже відбулося за згодою наймача квартири та протягом десяти років позивач користується спірною квартирою.

Наймачем же спірної квартири був ОСОБА_4 та лише він мав право на подачу письмової заяви щодо реєстрації позивачки у спірній квартирі, позивач не мала права на подачу такої заяви, оскільки згода мала бути наймача, а не особи, яка вселяється до наймача. Проте, оскільки у реєстрації самого ОСОБА_4 за адресою спірної квартири було відмовлено, подавати заяву про реєстрацію у цю квартиру інших осіб останній не мав.

Виходячи з викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивач була вселена у спірну квартиру як член сім`ї наймача у встановленому законом порядку, а відтак набула право користування зазначеною квартирою.

Той факт, що позивачці на праві власності належить 1/3 частина двокімнатної квартири АДРЕСА_3 не може бути підставою для відмови в позові, оскільки чинне законодавство не обмежує право наймача на вселення у своє помешкання інших осіб, які мають у власності житлове приміщення чи його частину як членів сім`ї. Наявність у власності іншого житлового приміщення у члена сім`ї є перешкодою для подальшої передачі цього житла у власність безкоштовно шляхом приватизації, проте це питання не є предметом даного спору.

Доводи відповідача про те, що позивач не набула права користування спірною квартирою, оскільки не сплачувала за житлово-комунальні послуги за час проживання не є підставою для відмови в позові, оскільки таке право виникає з часу вселення за згодою наймача. Оскільки самого наймача безпідставно не було зареєстровано у спірній квартирі, то відповідно відповідач і не надавав рахунків із зазначенням сум для оплати за житлово-комунальні послуги з урахуванням кількості осіб, які фактично проживають у квартирі. Крім того, відповідач не позбавлений права вирішувати питання про стягнення таких коштів у встановленому законом порядку.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що позов заявлено не до належного відповідача, оскільки відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 року № 284/5096 та розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.02.2011 року АДРЕСА_4 відноситься до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації та закріплений за КП «Керуюча дирекція»

СамеШевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією позивачці надано відмову у реєстрації ОСОБА_4 за адресою спірної квартири.

Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація знаходиться за тією ж адресою, що і Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, яка знаходиться у стадії ліквідації. А тому зазначення позивачем у позові «у» замість «в», не свідчить про те, що нею заявлено позов до установи, у віданні якої не перебуває спірне жиле приміщення та яка не відмовляла у реєстрації наймача у спірній квартирі.

Інтереси відповідача у судовому засідання представляла ОСОБА_6 як представник Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації. Одночасно ОСОБА_6 діяла також на підставі довіреності, виданої Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією. Обидві довіреності посвідченні однією і тією ж особою ОСОБА_7, з тією різницею, що в одному випадку ОСОБА_7 посвідчено довіреність як головою комісії з припинення, а в іншому випадку - як головою адміністрації.

Згідно з п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосуванням норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Виходячи з викладеного та враховуючи, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин ст.ст. 65, 101, 102 ЖК УРСР та ч. 3 ст. 61 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді