АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц-2690/17855/12 Головуючий в суді 1 інстанції - ЛуценкоО.М.
Доповідач - Махлай Л.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМ Е Н Е М УК Р А Ї Н И
18 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі:
головуючого судді: Махлай Л.Д.
суддів: Прокопчук Н.О., Борисової О.В.
при секретарі: Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою через представника ОСОБА_3, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання заповіту недійсним,
В С Т А Н О В И Л А :
у грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати заповіт складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, нотаріально посвідчений 22.06.2010 року недійсним посилаючись на те, що вона є спадкоємицею за законом першої черги після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважає, що заповіт підписаний не ОСОБА_5, а іншою особою, а якщо підпис і належить спадкодавцю, то він підписав цей заповіт у стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок тяжкого захворювання.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.10.2012 року позов задоволено. Визнано заповіт від 22.06.2010 року, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Саніною Л.А. від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 недійсним.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в позові в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків обставинам, що мають значення для справи. А саме, рішення суду першої інстанції ґрунтується лише на акті посмертної судово-психіатричної експертизи від 22.05.2012 року № 460, інші докази до уваги не прийнято. Проте, висновок експертизи не вказує однозначно на те, що заповідач на час підписання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
У судовому засіданні апелянт та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу.
Представники позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Предстаник третьої особи ОСОБА_9 просила апеляційну скаргу задовольнити.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження.
22.06.2010 року державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_5, за яким заповідач заповідав все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося ОСОБА_2
Згідно зі свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 460 від 22.05.2012 року ОСОБА_5 під час посвідчення заповіту від 22.06.2010 року на користь ОСОБА_2 виявляв ознаки психічного розладу: стан глибокої астенії, соматогенно -обумовленої (термінальна стадія ракової хвороби, виражена кахексія, інтоксикація), МКХ -10 R53.0, який суттєво впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним та не відповідало його волі.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
За змістом даної норми підставою недійсності правочину може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 460 від 22.05.2012 року ОСОБА_5 під час посвідчення спірного заповіту виявляв ознаки психічного розладу, який суттєво впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність.
Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновком експертизи лише встановлено, що існуючі в той час порушення психічної діяльності заповідача істотно впливали на його знатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.02.2012 року № 6-9 цс 12, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.
Суд не звернув уваги на положення вищевказаної норми та постанови Верховного Суду України від 29.02.2012 року № 6-9 цс 12 та дійшов висновків про те, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним та не відповідало його волі лише на припущеннях.
Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів абсолютної неспроможності заповідача в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, або інших доказів відсутності волі заповідача на складання заповіту у задоволенні позові слід відмовити.
Доводи представників позивачки про те, що саме відповідач викликала нотаріуса для посвідчення заповіту та про порушення, на їх думку, нотаріусом вимог щодо посвідчення заповіту колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи не підтверджують відсутність волі заповідача на складання заповіту на користь відповідачки.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПКУ України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання заповіту недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді