Апеляційне провадження
№ 22-ц/796/1170/13
Головуючий у 1 інстанції: Ісаєвська О.В.
Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кулікової С.В., Білич І.М.
при секретарі Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києва цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4
про визнання договору дарування недійсним з підстав фіктивності
та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4
про визнання договору дарування укладеним відповідно до норм законодавства та таким, що не містить ознак фіктивності,
встановила:
позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування від 16 березня 2012р., який укладено між відповідачами, посилаючись на те, що він укладений з метою ухилення від виконання рішення суду по сплаті заборгованості за кредитним договором, тобто укладений без наміру створення правових наслідків і є фіктивним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 26 жовтня 2007р. уклав з ОСОБА_6 кредитний договір, у забезпечення якого із ОСОБА_5 був укладений договір поруки. Однак, з березня 2009р. боржник умови кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим виникла заборгованість у сумі 3 503 116, 04грн., яка була стягнена з боржника та поручителя солідарно рішенням суду від 19 листопада 2010р.
3 серпня 2011р. було відкрито виконавче провадження і винесено постанову про накладення арешту на все нерухоме майно відповідачки, яка направлена для виконання до Київського БТІ. 31 січня 2012р. Апеляційним судом м. Києва ОСОБА_6 було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, тому 22 лютого 2012р. виконавчою службою були повернені виконавчі листи та знято накладені на майно арешти.
10 липня 2012р. апеляційна скарга ОСОБА_6 була відхилена, а у подаль-
- 2 -
шому було встановлено, що 16 березня 2012р. відповідачка подарувала квартиру АДРЕСА_1 яка належала їй на праві власності відповідно до свідоцтва від 2 листопада 2011р., своєму батькові ОСОБА_3
Позивач вважав, що оскільки підстав для перегляду рішення суду першої інстанції не було, то строк на апеляційне оскарження було поновлено з єдиною метою - скасування арештів, накладених виконавчою службою на все майно, і відчуження відповідачкою квартири з метою недопущення її реалізації за рахунок якої можливо було б в повній мірі виконати рішення суду від 19 листопада 2010р.
Відповідачі звернулися до суду із зустрічним позовом про визнання договору дарування укладеним відповідно до норм законодавства та таким, що не містить ознак фіктивності, посилаючись на те, що під час укладення договору квартира під арештом не перебувала, власник мала право на розпорядження своєю власністю і ознак фіктивності укладений договір не мав.
Рішенням суду від 16 листопада 2012р. у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ПАТ «КБ «Даніель» просить рішення суду в частині первісного позову скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи.
Апелянт стверджує, що суд не звернув уваги на поведінку відповідачки, яка затягувала розгляд справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, приєдналася до апеляційної скарги свого чоловіка з метою закрити виконавче провадження та зняти арешт з майна, що на думку апелянт свідчить про фіктивність спірного правочину. Також апелянт вважає, що чоловік відповідачки не міг свідомо дати згоду на укладення договору дарування, так як хворіє на психічну хворобу та перебуває на лікуванні.
Крім того, апелянт зазначає, що суд не дав правової оцінки тій обставині, що відповідачка зверталася до позивача із заявою про заміну предмету іпотеки, пропонуючи передати в іпотеку квартиру, яку вона подарувала відповідачу, що підтверджує той факт, що сторони уклали договір без наміру створити юридичні наслідки.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників апелянта та відповідачів, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 16 березня 2012р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано у Київському БТІ.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Даніель», суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, так як він відповідає наявним матеріалам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.
У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
- 3 -
Згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 35264363 від 16 березня 2012р. спірна квартира під забороною не перебувала (с.с.100).
Витягом про державну реєстрацію прав КП Київське МБТІ № 33731340 від 5 квітня 2012р. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру (с.с.78).
Таким чином, обдарованим було отримано подароване майно.
Посилання апелянта на те, що про фіктивність правочину свідчить той факт, що обдарований у квартирі не проживає і квартира, в якій проживає ОСОБА_3, не була продана для забезпечення лікування його дружини, колегія суддів вважає надуманими, так як сторони не заперечували, що спірна квартира була передана у власність відповідачки без оздоблення і потребує ремонту, тому проживати в ній неможливо, а зміна намірів власника на розпорядження своєю власністю не свідчить про фіктивність укладеного правочину, а є правом власника.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, кори-
стуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої
діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, тому саме позивач повинен був доводити суду фіктивність спірного правочину та надавати у підтвердження своїх посилань необхідні докази.
Однак, позивачем суду не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження позовних вимог та їх підстав.
Твердження апелянта про те, що сама поведінка відповідачки свідчить про фіктивність укладеного договору, колегія суддів вважає безпідставним, так як право на оскарження рішення суду надано кожній стороні, як процесуальним законодавством, так і Конституцією України.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір від 26 жовтня 2007р., укладений між ТОВ «КБ «Даніель» та ОСОБА_6, забезпечений іпотечним договором від 6 жовтня 2007р., який укладено між позивачем та ОСОБА_5, предметом якого є трикімнатна кватира АДРЕСА_2 (с.с.74-77), що свідчить про можливість позивача задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки та спростовує твердження позивача про укладення спірного договору з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки.
Посилання апелянта на те, що про фіктивність правочину свідчить пропозиція відповідачки замінити предмет іпотеки на спірну квартиру, колегія суддів вважає необґрунтованим, так як пропозиція виступити майновим поручителем від ОСОБА_3, як власника квартири, не надходила, а крім того, власник має право на вільне розпорядження своєю власністю.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Також кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаний або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивачем не надано суду доказів того, що укладаючи договір дарування квартири, відповідачкою були порушені цивільні права позивача.
- 4 -
Доводи апелянта про те, що чоловік відповідачки не міг свідомо дати згоду на укладення договору дарування у зв'язку із психічною хворобою, не були предметом розгляду судом першої інстанції, так як не заявлялися позивачем у позовній заяві. Тому і не можуть бути відповідно до ст. 303 ЦПК України предметом розгляду апеляційного суду.
Судом повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає законних підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: