АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц-2690/17529/12
Головуючий у 1 інстанції: Мальцев Д.О. Доповідач: Махлай Л.Д.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 грудня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Шиманського В.Й., Семенюк Т.А.
при секретарі: Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця», поданною через представника ОСОБА_1,на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця» (далі ДТГО «Південно - західна залізниця»), третя особа: начальник вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський Південно - Західної залізниці Соломаха Павло Іванович про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а :
у січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДТГО «Південно - Західна залізниця», у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати наказ № 2641/ос від 14.11.2011 року про припинення трудового контракту, поновити на роботі на посаді начальника пасажирського поїзду та стягнути 34 722,90 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу посилаючись на те, що звільнення відбулося незаконно та будь-яких порушень при виконанні своїх трудових обов`язків не вчиняв, а перевірка щодо перевезення безквиткових пасажирів проведена з порушенням вимог Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, затвердженої наказом першого заступника Міністра транспорту України № 196-ц від 30.06.1999 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ про припинення трудового договору (контракту) № 2641/ос від 14.11.2011 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника поїзду пасажирських вагонів Вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський ДТГО «Південно - Західна залізниця» з 10.11.2011 року. Стягнуто з ДТГО «Південно - Західна залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 34 722,90 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам.. А саме судом не враховано, що позивач не заперечував наявність фактів порушення ним Інструкції начальника пасажирського поїзду № 0003 в частині неналежного виконання заходів, пов`язаних із перевезенням безквиткових пасажирів у поїзді № 54 про що також свідчить відсутність будь-яких записів у рейсовому журналі. Згідно з підпунктами 2, 3 п. 12 посадової інструкції начальник поїзду несе персональну відповідальність за перевезення безквиткових пасажирів та надлишкового багажу у вагонах поїзда. Суд не звернув уваги на те, що акти перевірки, які є належними доказами у справі, та дії ревізорів у законному порядку не оскаржувалися. Суд безпідставно дав власне тлумачення умовам контракту та нівелював факт порушення позивачем посадової інструкції.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу.
Позивач та його представник просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Третя особа в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомила. За таких обставин колегія вважає за можливе розглянути справу за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працював у вагонній дільниці станції Київ - Пасажирський на посаді начальника поїзда (пасажирського) з 27.10.2009 року. Термін дії контракту - до 27.10.2014 року.
Згідно з наказом № 2557/ос від 31.10.2011 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за п. 8 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення стало порушення п. 17-а контракту, а саме перевезення безквиткових пасажирів, що встановлено актами від 13.10.2011 року.
Згідно з наказом № 2640/ос від 14.11.2011 року наказ № 2557/ос від 31.10.2011 року скасовано та перенесена дата звільнення на 10.11.2011 року у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 на лікарняному листку.
Згідно з наказом № 2641/ос від 14.11.2011 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за п. 8 ст. 36 КЗпП України з 10.11.2011 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що порушень умов контракту щодо заборони перевезення безквиткових пасажирів позивач не допускав та відповідачем не доведено факту перевезення безквиткових пасажирів у вагонах поїзду, начальником якого був позивач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Так, згідно з підпунктом «а» пункту 17 контракту від 27.10.2009 року, укладеному між вагонною дільницею станції Київ-Пасажирський та ОСОБА_2 працівник може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця до закінчення терміну його дії у разі встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі.
13.10.2011 року позивач знаходився у рейсі начальником поїзда № 54 сполученням Київ - Санкт - Петербург.
Згідно з актами № 008559, № 008560, № 008561 від 13.10.2011 року у вагоні № 6 потягу № 54 на дільниці Київ - Ніжин було виявлено одного безквиткового пасажира, у вагоні № 7 - чотири безквиткових пасажира; у вагоні № 2 на дільниці Київ - Чернігів - два безквиткових пасажира.
Згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
Згідно з протоколом оперативної наради засідання комісії по розгляду порушень посадових обов`язків та трудової дисципліни працівниками Вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський ПЗЗ від 15.10.2011 року вирішено за порушення п. 17-а контракту, за перевезення безквиткових пасажирів розірвати контракт з ОСОБА_2
Розриваючи контракт з позивачем відповідач виходив з того, що факт перевезення безквиткових пасажирів встановлено актами від 13.10.2011 року.
Згідно з п.18.6 та п. 18.8 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за № 310/13577 з послідуючими змінами, якщо під час здійснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа, то він вважається безквитковим і повинен сплатити штраф та оплатити проїзд від станції посадки до місця призначення. Якщо пасажир не має грошей для оплати штрафу та проїзду, то він повинен залишити поїзд.
Таке ж положення міститься у п. 3.2 Порядку проведення перевірки пасажирських поїздів в системі залізничного транспорту України.
У актах перевірки від 13.10.2011 року зазначено про те, що безквиткові пасажири від сплати штрафу та тарифу відмовилися, проте будь-яких доказів про їх висадку з поїзду не надано та не зазначено прізвище зазначених пасажирів та обставини знаходження їх у вагоні тощо, як то передбачено п. 6.8.1, п. 6.11.5 Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Першого заступника Міністра транспорту України - Генерального директора Укрзалізниці від 30.06.1999 року № 196-ц.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що самі по собі акти не доводять факту перевезення безквиткових пасажирів. Будь-яких інших доказів на підтвердження такого факту відповідач не надав.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2012 року, яке набрало законної сили встановлено відсутність факту перевезення безквиткових пасажирів у вагоні № 2.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.09.2012 року встановлено відсутність факту перевезення безквиткових пасажирів у вагоні № 7.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України дані обставини доведенню при розгляді цієї справи не підлягають.
На бланках обліку населеності і витрат постільної білизни у вагонах № 2, 6, 7 ( а.с. 69-71) будь-які відмітки, що при ревізії перевірялися правильність обліку витрат постільної білизни та наявність у пасажирів квитків, як то передбачено п. 6.6.12 вищевказаної Інструкції відсутні, будь-якими іншими доказами ці факти не підтверджені.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту перевезення безквиткових пасажирів відповідачем не надано.
Доводи апелянта про те, що позивачем порушено вимоги Інструкції начальника пасажирського потягу № 0003 колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач був звільнений за порушення підпункту «а» пункту 17 контракту, а не з будь-яких інших підстав. Встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі, як то передбачено підпунктом «а» пункту 17 контракту є самостійною підставою для звільнення. Проте таких фактів судом першої інстанції встановлено не було.
Оскільки у судовому засіданні не було встановлено факту перевезення безквиткових пасажирів суд першої інстанції правильно дійшов висновку про неправомірність звільнення позивача.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначений судом першої інстанції апелянт не оспорює, а тому рішення суду в цій частині колегією суддів не перевіряється.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця», відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді