Справа № 22/588 Головуючий у 1 інст. Бондарчук В.В.
категорія 13 Доповідач Кашапова Л.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2006 року
Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - Кашапової Л.М.
суддів - Плотіциної Н.А., Омельчука М.І.
при секретарі - Константіновій І.А.
з участю апелянта, відповідача
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 /правонаступник ОСОБА_2/ до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання таким, що відбувся, договору-купівлі-продажу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 20 жовтня 2005 року -
встановив:
В серпні 2005 року ОСОБА_1. звернулася в суд з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсними договір дарування квартири №АДРЕСА_1 в м.Житомирі, укладений 01.08.1991 року між ОСОБА_4. та відповідачем ОСОБА_3, та визнати таким, що відбувся, договір купівлі-продажу між продавцем ОСОБА_4 та нею, як покупцем.
Посилалася на те, що договір дарування укладений внаслідок введення її в оману, оскільки вона дала відповідачу, як своєму чоловікові, гроші на придбання житла, а він оформив його як дарунок на себе за її рахунок, а отже договір повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.230 ЦК України.
Зазначала, що з врахуванням того, що квартира придбана на її особисті кошти, вона не може вважатися спільним майном подружжя, а є її особистою приватною власністю відповідно до вимог п.З ч.І ст.57 Сімейного кодексу України.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 20.10.2005 в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі правонаступник позивачки ОСОБА_2. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведені обставини, які суд вважав
2
встановленими, порушено норми процесуального закону та
неправильно застосовані норми матеріального закону.
Зокрема, апелянт посилається на те, що суд вирішив спір на підставі норм Сімейного кодексу України, не застосувавши жодної статті ЦК України.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається зі змісту позовної заяви правовими підставами визнання договору дарування недійсним позивачка ОСОБА_1. зазначила як ст.ст.229,230 ЦК України /хоча спірні правовідносини виникли в період дії ЦК України в редакції 1963 року/, так і п.З ч.І ст.57 Сімейного кодексу України, які передбачають взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.
Подана при розгляді справи в апеляційному суді правонаступником позивача заява про уточнення правових підстав позову не може бути прийнята до уваги, оскільки за своїм змістом вона являється заявою про зміну правових підстав позову, так як апелянт посилається на ст.235 ЦК України, яка передбачає правові наслідки удаваного правочину, а зміна предмету та підстав позову в апеляційній інстанції цивільно-процесуальним законодавством не передбачена. До того ж вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вони виникли в період чинності ЦК України в редакції 1963 року.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_4. та ОСОБА_3 01.08.1991 року було укладено договір дарування 20/100 частин жилого будинку, розташованого в м.Житомирі по провул. АДРЕСА_1 вартістю 1366 крб., який був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Житомирської державної нотаріальної контори ОСОБА_5. згідно реєстрового №НОМЕР_1 /а.с.7,8/.
Даний договір зареєстрований в бюро технічної інвентаризації 06.08.1991 року за реєстровим №НОМЕР_2.
Шлюб між сторонами по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1. було зареєстровано 13.10.1991 року /а.с.10/, тобто після укладення оспорюваного договору дарування. Доказів того, що до укладення шлюбу сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, суду не надано.
За даних обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку про те, що частина домоволодіння, придбана відповідачем до шлюбу, являється його приватною власністю, а тому підстав для визнання договору недійсним з підстав, передбачених Кодексом законів про шлюб та сім'ю України, немає.
Доводи апеляційної скарги щодо помилкового незастосування судом норм ЦК України є необгрунтованими, оскільки позивачка, як і її правонаступник, не уточнили правових підстав заявлених вимог, не надали суду доказів про те, коли конкретно, в якому місці і за яку суму було укладено договір купівлі-продажу спірної частини будинку між ОСОБА_4. та позивачкою ОСОБА_1. та при яких обставинах продавець ОСОБА_4. ухилився від нотаріального посвідчення угоди, про визнання якої вчиненою поставлено питання в судовому порядку.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань на порушення судом норм процесуального закону, чи неправильне застосування норм матеріального закону, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам і запереченням сторін і постановив законне і обгрунтоване рішення. Підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.218,307,308,314,317 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 20 жовтня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий