Справа № 22-ц/2690/16098/12

Головуючий у I інстанції: Пономаренко Н.В.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кулікової С.В., Білич І.М.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Ресурспостач" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Ресурспостач"

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановила:

позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 6 066грн. 12коп. заробітної плати та 120 160грн. 46коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 1 жовтня 2009р. по 8 квітня 2010р. працював у Державному підприємстві "Укрресурси" на посаді головного фахівця відділу товарів державного та мобілізаційного резервів на підставі договору-підряду. З 9 квітня 2010р. був прийнятий на постійній основі на цю ж посаду. У зв'язку із невиконанням підприємством вимог ст. 115 КЗпП України 5 травня 2010р. звільнився за власним бажанням, однак відповідач при звільненні не виплатив йому заборгованість по заробітній платі за березень, квітень та травень 2010р.

У подальшому у зв'язку із виплатою 20 червня 2012р. заборгованості по заробітній платі у сумі 6 066грн. 12коп., позивач змінив позовні вимоги і просив стягнути 79703,10грн. середнього заробітку за затримку розрахунку.

Рішенням суду від 14 вересня 2012р. позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивач за договором безпроцентної фінансової позики від 20 травня 2008р. мав заборгованість перед ДП "Ресурспостач", тому після підписання передавального акту між ДП "Укрресурси" та ДП "Ресурспостач", на підставі якого до відповідача перейшов обов'язок виплатити позивачу заборгованість по заробітній платі, заробітна плата позивача була зарахована у погашення боргу за договором позики, і заборгованість перед позивачем була повністю погашена.

Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані строки позовної давності, так як повний розрахунок з позивачем відбувся 15 грудня 2010р., а звернувся позивач до суду із вимогою про виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку після сплину трьохмісячного терміну.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 9 квітня 2010р. по 5 травня 2010р. позивач працював на посаді головного фахівця відділу товарів державного та мобілізаційного резервів Державного підприємства "Укрресурси".

Звільнений 5 травня 2010р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Однак, у порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні позивачу ДП "Укрресурси" не була виплачена заробітна плата за весь період його роботи на підприємстві.

Вказані обставини були визнані представником відповідача.

20 червня 2012р. позивачу виплачено 6 066грн. 12коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із правомірності заявлених позовних вимог.

Однак, повністю погодитися з даним висновком суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частина друга даної норми передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З наданих суду документів вбачається, що відповідач є правонаступником ДП "Укрресурси" і з 15 грудня 2010р. саме до відповідача перейшов обов'язок провести з позивачем повний розрахунок.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач без поважних причин не провів з позивачем повного розрахунку при його звільненні і повинен виплатити за це відшкодування, яке передбачено зазначеною нормою.

Однак, визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач працював на ДП "Укрресурси" тільки з 9 квітня 2010р., а з 1 жовтня 2009р. до 8 квітня 2010р. правовідносини між вказаними сторонами регулювалися договором підряду, який не є трудовим договором.

Та обставина, що ДП "Укрресурси" мало перед позивачем заборгованість за договором підряду не може ототожнюватися із заборгованістю по заробітній платі, так як це не передбачено діючим законодавством.

Правовідносини, які виникли між позивачем та ДП "Укрресурси" до 8 квітня 2010р. регулюються нормами цивільного законодавства України, і відсутні правові підстави для застосування до даних правовідносин норм трудового законодавства, зокрема, ст. 117 КЗпП України.

З наданих суду документів вбачається, що заборгованість по заробітній платі на день звільнення позивача становила 2551грн. 67коп., тому враховуючи положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, і що заборгованість по заробітній платі становила третину суми, зазначеної позивачем, колегія суддів вважає, що компенсація за затримку розрахунку повинна становити третину суми, яку заявляв позивач, що є співрозмірним до суми заборгованості та строку, протягом якого відповідачем не проведено виплату.

Посилання апелянта на те, що повний розрахунок з позивачем був проведений 15 грудня 2010р., коли його заробітна плата була зарахована у погашення боргу за договором безпроцентної фінансової позики від 20 травня 2008р., колегія суддів вважає безпідставним, так як відповідач не мав правових підстав для звернення заборгованості по заробітній платі позивача на погашення боргу за договором позики, так як на день звільнення позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Крім того, борг за договором позики був оплачений позивачем на підставі рішення суду від 21 листопада 2011р.

Безпідставним вважає колегія суддів і твердження апелянта про те, що позивачем пропущені строки звернення до суду з даним позовом, оскільки відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України вимоги про стягнення заробітної плати не обмежені будь-яким строком, а заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу тільки після його звернення до суду з даним позовом, тому строки на пред'явлення вимоги про виплату компенсації за затримку розрахунку позивачем порушені не були.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним рішення суду змінити, зменшивши суму компенсації, яка підлягає виплаті позивачу, та суму судового збору, який повинен сплатити відповідач.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу Державного підприємства "Ресурспостач" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2012р. змінити, зменшивши суму стягнення з Державного підприємства "Ресурспостач" на користь ОСОБА_2 до 26 567грн. 70коп., та суму судового збору до 265грн. 70коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: