ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2006 р. | № 8/62-06-1993 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргала В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Туристична фірма “Азов-Вояж” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. |
у справі | №8/62-06-1993 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Туристична фірма “Азов-Вояж” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Тартус –тур” |
про | стягнення 5 401, 20 грн. |
за участю представників
- позивача: | Кузнецова Д.В. (довіреність від 01.01.2006р.) |
- відповідача: | Котович Г.М. (довіреність №2/8-3 від 02.08.2006р.) ,- |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2006р. (суддя Атанова Т.О.) позов задоволено. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тартус –тур” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Туристична фірма “Азов-Вояж” з урахуванням індексу інфляції та 3% річних суму 5 594, 15 грн., державне мито у сумі 102 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 118 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Гладишевої Т.Я., суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.) вказане рішення суду скасовано, в позові відмовлено. Також постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Туристична фірма “Азов-Вояж” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Тартус –тур” 51 грн. державного мита за апеляційний розгляд та видати Товариству з обмеженою відповідальністю “Тартус –тур” довідку на повернення 69 грн. надмірно сплаченого державного мита за апеляційний розгляд.
В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2006р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 570, ст. 571 Цивільного кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач надав відповідачеві заявку №76р/05-53 від 26.04.2005р. на двох туристів Казак С.Г. та Казак Г.В., у якій просив забронювати два місця у 2-х місцевій каюті на круїз, який відбудеться з 18.09.2005р. Відповідач прийняв умови цієї заявки позивача та виставив рахунок №07/05 від 06.05.2005р. на передоплату за проїзд та проживання на т/х “ORANGE MELODY” у сумі 5 155, 94 грн., яка складає 15% вартості морського круїзу. Платіжним дорученням від 11.05.2005р. №139 позивач перерахував на рахунок відповідача передоплату у розмірі 5 155, 94 грн. 16.05.2005р. між позивачем (турагент) та відповідачем (туроператор) була укладена агентська угода №28 та Додаток №1 до неї, відповідно до умов яких позивач зобов’язався на визначеній території, з визначеними повноваженнями та у визначений період часу здійснювати діяльність по просуванню та реалізації туристичного продукту, наданого відповідачем. Згідно з п. 5.4 Додатку №1 до агентської угоди у випадку відмови туриста від поїздки з поважної причини, йому повністю повертається оплата. Судом першої інстанції встановлено наявність законних до того підстав для повернення коштів туристу. 22.07.2005р. позивач надіслав відповідачу заяву про відміну заявки щодо бронювання місць на поїздку, у зв’язку з хворобою туриста Казак С.Г., та просив повернути перераховану передоплату у сумі 5 155, 94 грн. 20.12.2005р. позивач вдруге звернувся до відповідача з листом-вимогою щодо повернення суми передоплати у розмірі 5 155, 94 грн., яка була залишена відповідачем без розгляду і задоволення. Згідно висновків відповідача, витребувана сума поверненню не підлягає у зв’язку з тим, що перерахована сума є задатком а Агентська угода №28 була укладена 16.04.2005р.
Позивач не погоджуючись з висновками відповідача звернувся до господарського суду, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, з позовом про стягнення з останнього суми попередньої оплати –5 155, 94 грн., та трьох відсотків річних і індексу інфляції, що у сукупності складає 5 401, 20 грн.
Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що позивачем здійснено передоплату за договірними зобов’язаннями; згідно п. 5.3 Додатку №1 до Агентської угоди №28 від 16.05.2005р. та п. 2.2.3 Договору №76р/05-54 від 24.04.2005р. у випадку відмови туриста від поїздки з поважної причини, оплата повністю повертається туристу; позивачем було повернуто гр. Казак Г.В. передоплату у розмірі 5 155, 94 грн. який відмовився від поїздки з поважної причини; а відтак, як зазначено судом зазначена сума відповідно до умов Агентської угоди №28, додатку до неї підлягають поверненню відповідачем позивачу; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, а відтак місцевий господарський суд, з врахуванням приписів ст.ст. 525, 526, 546, 547, 625, 629 Цивільного кодексу України, дійшов до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, заснованими на діючому законодавстві, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду зазначивши в своїй постанові, що задоволення місцевим господарським судом позовних вимог про стягнення з відповідача суми з підстав, заявлених позивачем –ст. 570 ч. 3, ст. 571, які регулюють поняття завдатку та правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, є неправомірним, оскільки, як вважає суд апеляційної інстанції, зміна підстав або предмету позову є виключним правом позивача. Відтак апеляційний господарський суд дійшов до висновків, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 156 грн. як завдатку, з нарахуванням на цю суму індексу інфляції та відсотків річних, є безпідставними.
Однак доводи суду апеляційної інстанції не спростовують доводів та висновків суду першої інстанції.
Так, суд апеляційної інстанції безпідставно визначив що місцевим господарським судом розглянуто позовні вимоги, заявлені позивачем з підстав, визначених ст.ст.570, 571 ЦК України, які регулюють правовідносини щодо завдатку. Судом апеляційної інстанції не враховано, що в суді першої інстанції позивач надавав уточнення до позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати (а.с.88-89), місцевий господарський суд прийняв і розглянув такі позовні вимоги.
Як встановлено місцевим господарським судом у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем по поверненню, одержаних за зобов’язанням, коштів.
Відповідно до ст.173 ч.1 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно ст.174 цього кодексу господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав. Статтею 198 зазначеного кодексу визначено, що платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом, а відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором. Відповідно до ст.199 ч.1 вказаного кодексу виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу, до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Згідно ст.203 ч.4 ГК України господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання. Відповідно до ст.205 ч.1 цього кодексу господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. Частиною другою цієї норми визначено, що у разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.
Відповідно до статті 203 ГК України, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином виходячи із встановлених судами обставин справи у відповідача виникло зобов'язання повернути грошові кошти, отримані за зобов’язанням.
У зв’язку з не належним його виконанням на відповідача, як сторону, яка допустила неналежне виконання, правомірно покладено додаткові юридичні обов'язки, передбачені статтею 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція і у Верховного Суду України (постанова від 28 березня 2006 року у справі № 2-4/1319-2004).
Доводи суду апеляційної інстанції не спростовують доводів та висновків суду першої інстанції.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.
Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалене ним рішення підлягає залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Туристична фірма “Азов-Вояж” задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. у справі №8/62-06-1993 Господарського суду Одеської області скасувати повністю, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2006р. у цій справі, залишити в силі.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало