У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 січня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді Мельника Ю.М.,
суддів: Гордійчук С.О., Демянчук С.В.,
секретар судового засідання Приходько Л.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Сумченко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 10 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Київського університету права Національної академії наук України про визнання договору недійсним,
В С Т А Н О В И Л А :
25 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Київського університету права Національної академії наук України про визнання договору недійсним.
На обґрунтування позовних вимог вказував, що 1 вересня 2009 року він уклав із відповідачем договір № 9/1-09 за умовами якого відповідач надав йому для проживання ліжко-місце в кімнаті № 507 гуртожитку Київського університету права в м. Рівне по АДРЕСА_1.
Цього ж дня і за цим же номером він з відповідачем уклав договір , згідно якого відповідач надав йому для проживання кімнату № 409 гуртожитку Київського університету права в м. Рівне по АДРЕСА_1.
Кімната в гуртожитку та ліжко-місце в кімнаті гуртожитку позивачеві надавались на період із 1 вересня 2009 року по 1 вересня 2010 року.
Стверджував , що в кімнаті № 507 він не проживав, нею не користувався , а проживав у кімнтаті № 409 цього гуртожитку.
Зазначав , що договір про користування ліжко-місцем в кімнаті АДРЕСА_1 не був направлений на настання правових наслідків , що обумовлені цим договором , оскільки одночасно проживати у двох житлових приміщеннях позивач не міг.
Із цих підстав просив визнати недійсним договір №9/1-09 від 1 вересня 2009 року про надання послуг з проживання у кімнаті № 507 в гуртожитку, що знаходиться в м. Рівне по АДРЕСА_1.
Рішенням Рівненського міського суду від 10 грудня 2012 року в задоволенні вказаного позову було відмовлено.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказував на незаконність рішення місцевого суду і зазначав , що суд першої інстанції при постановленні рішеня не врахував , що сторони одночасно уклали два договори про проживання позивача у двох різних житлових приміщеннях ; позивач проживав у кімнаті № 409 а кімнатою № 507 жодного разу не користувався ; відповідач не вимагав від позивача оплати за користування ліжко-місцем в кімнаті № 507. Вказані обставини , на думку позивача , свідчать про те, що в момент укладення договору щодо користування ліжко-місцем у кімнаті № 507 цей договір не був направлений на настання правових наслідків.
Із цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове ______ Провадження № 22-ц/787/165/2013 Головуючий у 1 інстанції : Рудика Л.Д.
Доповідач : Мельник Ю.М.
рішення про задоволення його позовних вимог.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник вказували на незаконність рішення місцевого суду з підстав зазначених в апеляційній скарзі і просили апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача вказував на безпідставність доводів апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без зміни , а апеляційну скаргу - без задоволення.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив із того , що позивач не подав суду першої інстанції доказів , які б свідчили , що на момент вчинення оспорюваного договору сторони не бажали настання реальних правових наслідків за цим договором.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції , оскільки підстави , на яких грунтується рішення суду , належно зазначені та обгруновані дослідженими судом доказами а самі висновки суду відповідають вимогам закону.
Так , суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того , що правочин може бути визнаний недійсним з підстав , передбачених ч. 5 ст. 203 ЦК , лише тоді , коли в момент вчинення правочину сторони не бажали настання наслідків , передбачених цим правочином.
Така правова позиція суду першої інстанції відповідає вимогам ч.1 ст. 215 ЦК , згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами ) вимог , які встановлені ч.1-5 та 6 ст. 203 ЦК , саме на момент вчинення правочину.
Із матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції , що 1 вересня 2009 року ОСОБА_1 уклав із відповідачем договір № 9/1-09 за умовами якого відповідач надав йому для проживання ліжко-місце в кімнаті № 507 гуртожитку Київського університету права в м. Рівне по АДРЕСА_1.
Цього ж дня і за цим же номером ОСОБА_1 з відповідачем уклав договір , згідно якого відповідач надав йому для проживання кімнату № 409 гуртожитку Київського університету права в м. Рівне по АДРЕСА_1.
Кімната в гуртожитку та ліжко-місце в кімнаті гуртожитку позивачеві надавались на період із 1 вересня 2009 року по 1 вересня 2010 року.
Аналіз змісту вказаних договорів дає підстави стверджувати , що сторони 1 вересня 2009 року уклали два договори найму житла.
Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму ( оренди) житла одна сторона - власник житла ( наймодавець) передає або зобо"язується передати другій стороні ( наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Договір найму житла є консенсуальним договором і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов .
Із тексту договору про надання ліжко-місця в кімнаті № 507 вбачається , що сторони в договорі досягли всіх істотних умов договору . ( а.с. 33).
Для визнання вказаного правочину недійсним з підстав , передбачених ч. 5 ст. 203 ЦК , позивачу необхідно було довести належними та допустимими доказами , що в момент укладення правочину сторони ( сторона) не бажали реального настання правових наслідків за цим правочином.
Відповідач заперечує , що в момент укладення договору про надання ліжко-місця в кімнаті № 507 він не бажав настання правових наслідків за цим правочином.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 вказав, що під текстом оспорюваного правочину міститься його підпис, однак за яких обставин та у зв"язку із чим він поставив свій підпис він не знає і пояснити не може.
Окрім того, відповідач не надав суду доказів , що він в момент укладення оспорюваного правочину не бажав настання реальних правових наслідків за цим правочином.
Покликання позивача на те, що він одночасно уклав два договори найму жилого приміщення не спростовують висновків суду першої інстанції , оскільки право вибору місця
проживання належало позивачеві і саме він мав визначатись у якому житловому приміщенні він буде проживати.
Твердження позивача , що відповідач не направляв йому вимоги про сплату коштів за проживання у кімнаті № 507 гуртожитку також не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки вказана обставина не свідчить , що позивач не бажав настання правових наслідків за договором.
Припущення позивача не можуть бути покладені в основу рішення суду , оскільки відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Із урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку , що суд першої інстанції у рішенні з достатньою ясністю висловив позицію суду щодо всіх важливих аргументів сторін , вирішив спір згідно вимог закону та ухвалив законне і справедливе рішення , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Керуючись п.1 ч.1. ст. 307, ст. 308, ст. 315, 317 ЦПК , колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити а рішення Рівненського міського суду від 10 грудня 2012 року залишити без зміни .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді :