ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2006 р. | № 11/196-05-5946 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 року у справі № 11/196-05-5946 за позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" до Державного підприємства "Одеська залізниця" про зобов’язання виконати умови договору щодо акцептування сповіщення,
УСТАНОВИВ :
У червні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про зобов’язання акцептувати сповіщення та рахунки-фактури, посилаючись на те, що таке зобов’язання виникає з договору № ЦХП –50102 від 31.01.2002 року за яким здійснена поставка продукції.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15.08.2005 року в позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить, прийняті ним рішення скасувати та позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що оскаржені судові рішення ґрунтуються на вимогах закону, і просить залишити їх без змін.
У зв’язку з хворобою судді Мележик Н.І. судові засідання 02.08.2006 року і 06.09.2006 року не відбулися та розгляд справи призначено в судове засідання 18.10.2006 року, в якому було оголошено перерву на 01.11.2006 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір № ЦХП –50102 від 31.01.2002 року за умовами якого позивач зобов’язався поставити продукцію на умовах FCA ( франко-перевізник), а відповідач зобов’язався прийняти продукцію та здійснити за неї оплату.
П.5.2. зазначеного договору встановлено, що приймання продукції по кількості та якості проводиться вантажоодержувачем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції і виробничо-технічного призначення : по кількості - №.П-6, по якості - № П-7.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про зобов’язання відповідача акцептувати сповіщення та рахунки-фактури у зв’язку з виникненням такого зобов’язання за договором поставки укладеним між сторонами.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позивачем здійснення ним поставки спірного обсягу продукції .
Проте, зробивши такий висновок, суди не звернули уваги на те, що недостача продукції, на яку посилається відповідач, виникла з договору перевезення вантажу залізничним транспортом, сторонами в якому згідно ст. 909 Цивільного кодексу України та 307 Господарського кодексу України є перевізник, відправник і одержувач та не з'ясували правових наслідків у разі встановлення такої недостачі продукції.
При цьому судами не було з’ясовано питання про те, чи є стороною в договорі перевезення позивач, і чи може він за цим договором мати права і обов’язки щодо вантажу, який перевозився.
До того ж, суди не звернули уваги на те, що позов обґрунтований договором поставки, а не договором перевезення, та не встановили дійсних прав і обов’язків сторін щодо предмету спору, з урахуванням умов договору, який є підставою заявлених вимог, та норм матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У той же час, суди обох інстанцій не врахували того, що предметом позову є вимоги про зобов’язання відповідача акцентувати сповіщення і рахунки-фактури на спірні обсяги поставки продукції та не з’ясували обставин щодо відповідності обраного позивачем способу захисту цивільних прав вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України.
Отже, висновки судів наведені в рішеннях, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтуються на неповно з’ясованих обставинах справи та зроблені без врахування норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Управління "Укрзалізничпостач" задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 року та рішення господарського суду Одеської області від 15.08.2005 року скасувати і справу № 11/196-05-5946 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі .
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук