Справа № 22ц/1290/5444/12
Провадження № 22ц/1290/5444/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2013 року м. Луганськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого -Коновалової В.А.,
суддів -Темнікової В.І., Ступіної Я.Ю.
при секретарі: Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу
за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 серпня 2012 року
по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и л а:
У березні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого вказав, що 14 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LGXRRX 07290015 про надання кредиту у розмірі 6000 гривень зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 травня 2010 року.
Згідно умов укладеного договору, останній складається із заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам.
В порушення умов договору та положень ст.ст. 526,527,530 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за вказаним кредитним договором в розмірі 25452,37 грн., яка складається із заборгованість за кредитом - 5488 грн. 02 коп., по відсоткам за користування кредитом -295 грн., по комісії -720 грн., пені -17261,14 грн., штрафу 1688 грн. 21 коп. та судові витрати.
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 20 серпня 2012 року у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну підтримав.
В судовому засіданні представник відповідача вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем кредит погашений повністю і заборгованість відсутня.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходів із того, що ним були встановлені факти про те, що 14 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LGXRRX 07290015 про надання кредиту у розмірі 6000 гривень зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 12 травня 2010 року.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячні платежі) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відcотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.
Згідно наданих відповідачем квитанцій, останнім здійснювалась оплата: 24.11.2008 року в сумі 1000 грн., 02.07.2008 року сплачено 185 грн., 02.10.2008 року -245 грн., а згідно розрахунку позивача відповідачем здійснювалася оплата: 24.11.2008 року в сумі 704,72 грн., 02.07.2008 року -163,71 грн., 02.10.2008 року -76,78 грн., 13.03.2009 року -1100 грн. Твердження відповідача про те, що він не має заборгованості перед позивачем за кредитним договором з листопада 2008 року, позивачем жодного разу йому не направлялися претензії щодо сплати кредиту, оплату в березні 2009 року він не здійснював, позивачем не спростовані та належних доказів не надано.
Оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, а відповідач під час розгляду справи просив суд застосувати строк позовної давності, тому суд керуючись ст.ст. 253,256,267 ЦК України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції до такого висновку дійшов помилково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як передбачено статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно кредитного договору № LGXRRX 07290015від 14 травня 2008 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 6000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 12 травня 2010 року.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.
Із матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору відповідач надав згоду на те, що заява позичальника разом із умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (розстрочка) (Стандарт), тарифами складає між позичальником та банком кредитно-заставний договір. Дану згоду відповідач особисто засвідчив своїм підписом, що є доказом того, що сторони погодилися з умовами договору. Договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.
Згідно заяви позичальника від 14.05.2008 року, відповідач був ознайомлений та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, а також з тарифами банку, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить його підпис на вказаній заяві. Також своїм підписом відповідач підтвердив факт надання повної інформації про умови кредитування в Приватбанку.
Таким чином, посилання представника відповідача про те, що умови надання споживчого кредиту не підписані відповідачем є необґрунтованим.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячні платежі) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.
Як вбачаться із позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 27.02.2012 року в розмірі 25452,37 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 5488 грн. 02 коп., по відсоткам за користування кредитом -295 грн., по комісії -720 грн., пені -17261,14 грн., штрафу 1688 грн. 21 коп.
Суд першої інстанції, посилаючись в рішенні на те, що між наданими відповідачем квитанціями та розрахунком позивача є розбіжності, а твердження відповідача про те, що він не має заборгованості перед позивачем за кредитним договором з листопада 2008 року позивачем не спростовані, не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання відповідача на те, що він з листопада 2008 року заборгованості перед Приватбанком за договором не має не заслуговує на увагу, оскільки дані обставини та докази про наявність таких обставин, не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не були надані відповідачем до суду, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем надані копії квитанцій, згідно яких відповідачем здійснювалась оплата: 02.07.2008 року сплачено 185 грн., 25.07.2008 року -355 грн., 02.10.2008 року -245 грн., 24.11.2008 року в сумі 1000 грн., тобто сплачено 1785 грн., а згідно розрахунку позивача відповідачем сплачено в рахунок погашення заборгованості (комісія, проценти, пеня, тіло) 2100 грн. Інших доказів сплати сум за кредитним договором відповідачем не надано. Отже, посилання відповідача на те, що кредит погашений повністю є голослівним.
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ні відповідачем, ні його представником доказів погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, або доказів сплати іншої суми ніж зазначено банком, суду надано не було.
Посилання відповідача на те, що позивачем жодного разу на адресу відповідача не направлялися вимоги про погашення заборгованості тому, що заборгованість погашена, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що у позивача виникло право на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № LGXRRX 07290015 від 14 травня 2008 року.
Що стосується застосування судом строку позовної давності тривалістю три роки, то слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог закону може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ч. 2 ст. 258 ЦК України).
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Відповідно до п. 5.1 договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених заявою та п.п. 3.2.2, 3.2.3 даних Умов банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочення платежу.
В п. 5.3 договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.
Право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування неустойки надано сторонам ч. 2 статті 551 ЦП України.
Згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Із системного аналізу зазначених норм права випливає, що за взаємною згодою сторони можуть збільшувати тривалість позовної давності, встановленої законом і стосується це як загальних, так і спеціальних строків.
Як вже зазначалося вище відповідач надав згоду на те, що заява разом із запропонованими позивачем умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між позичальником і банком кредитно-заставний договір.
Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам передбачено, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафу за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с.8).
Отже, сторони відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам домовилися про збільшення строку позовної давності стосовно стягнення заборгованості за кредитом до п'яти років, що передбачено ст. 259 ЦК України.
Так, кредитно-заставним договором передбачено, що кредит надається строком до 14 травня 2010 року, перебіг п'ятирічного строку позовної давності відповідно до ст. 253, ч. 5 ст. 261 ЦК України починається з липня 2008 року (з початку виникнення заборгованості) й спливає в липні 2013 року. А для заборгованості яка виникла в травні 2010 року строк спливає в травні 2015 року. ПАТ КБ «ПриватБанк»звернулося до суду з позовом 02 квітня 2012 року, тобто в межах строку, встановленого кредитно-заставним договором. При цьому суд враховує, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час його дії.
Тому у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для застосування при вирішенні даного спору правил ст. 267 ЦК України про сплив позовної давності. Висновок суду в частині спливу строку давності не відповідає матеріалам справи, оскільки визначений сторонами строк позовної давності тривалістю у п'ять років на час пред'явлення позивачем позову не сплив.
Посилання представника відповідача на те, що в укладеному між позивачем та відповідачем договорі зазначалося, що строк позовної давності становить 3 роки і це підтверджується довідкою керуючого Новопсковським відділенням КБ „Приватбанк" від 23.10.2008 року не заслуговує на увагу, оскільки дана довідка видана ПП ОСОБА_2 і в ній не міститься обставин щодо договору укладеному між КБ „Приватбанк" та ОСОБА_1. Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на спростування тієї обставини що строк позовної давності у договорі встановлено тривалістю у 5 роки.
Приймаючи остаточне рішення по справі в частині вимог про стягнення пені, апеляційний суд враховує те, що згідно ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання між сторонами по загальному правилу мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та вважає необхідним застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України.
За змістом ч. 3 статті 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність з розміром основного зобов'язання.
Згідно п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30.03.2012 року істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Як зазначено вище, сума заборгованості за тілом кредиту складає 5488 грн. 02 коп., по процентам за користування кредитом в розмірі 295 грн., комісії 720 грн., а сума пені 17261 грн. 14 коп. Тобто, розмір заявленої до стягнення пені є непропорційно великим порівняно із сумою боргу.
За таких обставин, з урахуванням зазначених вище положень статей Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що підлягає зменшенню сума пені до 7000 грн., виходячи в засад розумності та справедливості.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»заборгованість за кредитом в сумі 5488 грн. 02 коп., по процентам за користування кредитом в сумі 295 грн., по комісії за користування кредитом в сумі 720 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 7000 грн., штраф у розмірі 1688 грн. 21 коп.
У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, яка передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати, то з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»підлягає стягненню судовий збір в сумі 321 грн. 90 коп. (214 грн. 60 коп. сплачені при поданні позову до суду + 107 грн. 30 коп. при поданні апеляційної скарги).
Керуючись ст.ст. 256,258,549,259,261,526,530,627,1056-1 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»задовольнити частково.
Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 серпня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»заборгованість за кредитом в сумі 5488 грн. 02 коп., по процентам за користування кредитом в сумі 295 грн., по комісії за користування кредитом в сумі 720 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 7000 грн., штраф у розмірі 1688 грн. 21 коп., судовий збір в сумі 321 грн. 90 коп.
Рішення суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: