УХВАЛА    Іменем  України

8 листопада 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого судді Косогор Г.О. суддів: Ісаєвої Н.В., Ткачук О.О. при секретарі Зелінському О.А. за участю адвоката - Іванова Е. А.

розглянувши у відкритому судновому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та державної податкової інспекції в Київському районі м. Одеси на рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 червня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції в Київському районі м. Одеси і Київської районної адміністрації Одеської Міськради Про встановлення факту прийняття спадщини і визнання права власності за позовом державної податкової інспекції в Київському в Київському районі м. Одеси до ОСОБА_2 Про визнання права власності на майно за державою і позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і Державній податковій інспекції в Київському районі м. Одеси Про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2. Звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом на 29/50 частині будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі заповідані їй її матір'ю ОСОБА_2, померлої 2 грудня 1998 року.

У судовому засіданні ОСОБА_2. позов підтримала в повному обсязі.

Державна податкова інспекція в Київському районі в м. Одесі звернулася в суд з позовом про визнання права власності на майно у виді 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі за Державою в особі ГШ в Київському районі в м. Одесі, посилаючись на те, що Люберець Марія Степанівна не придбала право власника на це майно, оскільки не зареєструвала в МБТІ і РОН і не одержала Свідоцтво про праві власності. ОСОБА_4. при житті не довела факт прийняття нею спадщини у встановленому Законом порядку. Майно у виді 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі є безхазяйним, цілком підпадає"  вимоги ст. 137 ГК України і яке через сформовані обставин стало предметом користування гр. ОСОБА_2., у зв'язку з чим просили в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити і визнати право власності на це майно за Державою.

Справа № 22-4668

Головуючий у суді 1-й інстанції Синегубов О.В.               Суддя-доповідач Ісаєва Н.В.

 

 

Сестра її матері ОСОБА_5 відмовилася від своєї частини спадщини за заповітом бабусі на її користь.

У судовому засіданні представник Державної податкової інспекції в Київському районі м. Одеси позов ГНІ підтримав у повному обсязі.

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві до ОСОБА_2. просила визначити між ними порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться під домобудівництвом, №АДРЕСА_1 в м. Одесі, посилаючись на те, що площа цієї земельної ділянки залишилася нерозділеної між ними, оскільки за рішенням товариського суду за нею закріплено 218,718 кв.м., земельної ділянки, а за її колишнім чоловіком ОСОБА_6. - 226,і 16 кв.м із загальної площі ділянки 483 кв.м., тому вона просила визначити між нею і ОСОБА_2 порядок користування частиною земельної ділянки, що залишилася, що знаходиться під домобудівництвом, відповідно займаній площі будівлі кожним.

У судовому порядку ОСОБА_1 частково погодилася з позовом Держподаткової інспекції, заперечуючи проти передачі підвалу, що знаходиться під будинком Державі.

У доповненні до свого позову ОСОБА_1   просила суд визнати недійсними свідотства про право власності від 21 серпня 2003 року на 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі на ім'я ОСОБА_2 і договір дарування від 29 серпня 2003 року  по  який ОСОБА_2.   подарувала  ОСОБА_3.  29/50  частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі, а також визначити порядок користування земельною ділянкою розміщеною під цим будинком відповідно до частин домоволодіння.

Позов ОСОБА_2. ОСОБА_1 не визнала.

ОСОБА_3 у своєму позові просить визнати за нею право власності на 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі, посилаючись на те, що 22 серпня 2003 року за договором дарування ОСОБА_2. подарувала їй, а вона прийняла в дарунок 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі . який належав ОСОБА_2. на праві власності.

У судовому засіданні ОСОБА_3. свій позов підтримала.

Рішенням суду позов задоволено.

На рішення суду ОСОБА_1 та ДШ у Київському районі м. Одеси принесли апеляційні скарги який ОСОБА_1 - просить рішення суду скасувати, а справу передати на новий розгляд, ДНІ просить рішення суду скасувати у позові ОСОБА_2. відмовити, визнати за державою в особі ДШ Київському районі м. Одеси право власності на 29/50 частин дому АДРЕСА_1 у м. Одесі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

 

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що ІЗ серпня 1989 року у віці 72 років умерла бабуся позивачки ОСОБА_7, про що в книзі реєстрації актів про смерть відділу запису актів цивільного стану Суворівського Райвиконкому м. Одеси зроблена запис під № НОМЕР_1.

/т. 1 л.л. З/

Після  її смерті  залишилася  спадщина,  у тому числі  29/50  частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі, що належать померлої на підставі рішення народного суду'   Київського району м. Одеси від 11 травня 1977'р.

/т.1 л.д. 4/

Зазначене домобудівництво було заповідане померлої двом своїм дочкам -ОСОБА_5. і ОСОБА_4. у рівних частках. /т.1 л.д. 48/

Заповідане померлої майно було прийнято ОСОБА_4., що фактично вступила в керування і володіння спадкоємним майном і подала заяву в нотаріальну контору про прийняття заповіданого майна. /т.1 л.д. 46/

Однак, одержати свідчення про право на спадщину вона не встигла, оскільки раптово ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 61 року померла, про що в книзі реєстрації актів про смерть відділу реєстрації актів цивільного стану Суворівської райадміністращї Одеської міськради зроблений запис під №НОМЕР_2. /і-.іл.д. 12/

До своєї смерті ОСОБА_4. 22 квітня 1996 року в 9-й державній нотаріальній конторі склала заповіт, по якому усе своє майно належне їй на день її смерті і те, на яке за Законом вона буде маги право, заповідала своєї дочці ОСОБА_7. /т.1 л.д. 11/

Як вбачається з матеріалів справи дочка померлої ОСОБА_7 26 червня 1996 року у встановленому Законом порядку зменила своє прізвище ОСОБА_7 на ОСОБА_2.

Після смерті матері позивачка фактично вступила у володіння всім спадкоємним майном, включаючи 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі, здійснюючи його зміст і сплату необхідних платежів, що і відповідно до п.1 ч.І ст. 549 ГК України  у редакції 1963 року) підставою для визнання

спадкоємця прийнявшим спадщину.                      

Спадкоємицею майна померлої ОСОБА_7. по її заповіту від 24 серпня 1987 року ОСОБА_5. була подана заява в нотаріальну контору м. Одеси про те, що вона не оформляла спадщину за заповітом своєї матері ОСОБА_7, що померла 13 серпня 1990 року і претензій у відношенні спадщини не має. Заява зареєстрована г-реєстрі за № НОМЕР_3 від 4 липня 2002 року і засвідчена нотаріусом нотаріальної контори . Санкт-Петербурга.

 

т.2 л.д.79/

Інших спадкоємців даного спадкоємного майна не було.

З урахуванням цього, суд вірно дійщов до висновку, що позов ОСОБА_2. про установлення факту прийняття нею спадщини своєї матері ОСОБА_4., ще померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року у виді 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі і визнанні за нею права власності на нього  обгрунтованим, доведеним і підлягаючим задоволенню.

У задоволені позоу Державної податкової інспекції в Київському районі м. Одеси суд відмовив на підставі вищевикладеного.

Той  факт,  що  ОСОБА_7   не довела процедуру відчуження нерухомості до кінцевої стадії й отже не придбала право власності на це майно правовою підставою для визнання цього майна безхазяйним , його у власність Державі, тому що ст.. 1327 ГК України (у редакції 1963 року) чітко визначає поняття безхазяйного майна, порядок його виявлення передачі   його  Державі за рішенням Виконкомів,  винесеним по заявах фінансових органів, поданих не раніше ніж через один рік після прийняття такого майна на облік.

Статті 524 і 555 ГК України (у редакції 1963 року) визначають у яких випадках майно померлого переходить до Держави, однією з умов якого, викладеного в п.5 ст. 555 ГК - «якщо не один зі спадкоємців не прийняв майно».

Прийнявшим спадщину вважається і той з них, що, як установлено п. 1 ст. 549   цього ж  Кодексу   «фактично   вступив  у  керування, чи володіння спадкоємним майном».

Оскільки це майно було фактично прийняте спадкоємцями, тому не було правових підстав для передачі його Державі.

ПозовОСОБА_1 «Про визначення порядку користування земельною ділянкою, розташованим під будинком між нею і ОСОБА_2 підлягав частковому задоволенню з наступних підстав:

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 5 квітня 1956 року за № НОМЕР_4 гр-ну ОСОБА_6. була відведена земельна ділянка під індивідуальне житлове будівництво площею 483 кв.м. за№ АДРЕСА_1.

/т.2 л.д. 13/

Одержавши ділянку ОСОБА_6. спільно зі своєю дружиною звели на ньому домобудівництво.

За рішенням народного суду Центрального району м. Одеси від 27 серпня 1969 року ОСОБА_6. розірвав шлюб зі своєю дружиною і розділив з нею спільно нежиле майно, у тому числі і домобудівництво.

ОСОБА_6. була передана частина домобудівництва, що складає з однієї

кімнати, площею 8,83 кв.м., закритоїізеранди площею 6,21 кв.м. і підвальне                                

приміщення, його дружині ОСОБА_8. частина домобудівництва, шо складає з кімнати площею 11,37 кв.м. і веранди площею 9,89 кв.м.

/т.2 л.д. 5-7/

Рішенням товариського суду від 24 листопада 1970 року з прилягаючого   до будинку земельної ділянки ОСОБА_8. було виділено 218,78 кв.м., а ОСОБА_6. - 226,116 кв.м., що складає 444,896 кв.м. земельної ділянки, 38,1 кв.м. ділянки розташовані під домобудівництвом

/т.2 л.д. 10/

/

 

У 1973 році ОСОБА_8. змініла своє прізвище на ОСОБА_9. Рішенням народного суду Київського району м. Одеси від 11 травня 1977 року зазначений договір купівлі -продажу був визнаний дійсним.

По клопотанню позивачки призначалася судова будівельно-технічна експертиза для вирішення питань про варіанти користування земельною ділянкою, згідно часткою власників, однак вона не була проведена з вини позивачки, що не оплатила її проведення, тому суд при вирішенні цього питання виходив із представлених сторонами документів.

Вирішаючи питання про визначення порядку користування частиною земельної ділянки, що знаходиться під домобудівництвом, суд керувався положеннями ст. 42 Земельного Кодексу України.

З урахуванням того, що земельна ділянка, що знаходиться під домобудівництвом має єдину інфраструктуру й об'єкти обслуговування суд вірно залишив його в загальному користуванні співвласників домобудівництва.

Суд також правильно не знайшов правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1. про визнання недійсними - свідотства про право власності від 21 серпня 2003 року на 29/50 частині домобудівництва на ім'я ОСОБА_2 . оскільки на будівлі, зазначені в доповненні до позовної заяви ОСОБА_1. як належні їй. право власності за ОСОБА_2. у цьому документі не встановлювалось, а також договору дарування від 29 серпня 2003 року по якому ОСОБА_2. подарувала ОСОБА_3. 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі.

Київська районна Адміністрація м. Одеси 19 серпня 2003 року затвердила акт т прийняття в експлуатацію житлового будинку № АДРЕСА_1 площею 57,8 кв. м. з надвірними будівлями -

·        сараї літери Д, Е и Ж

·        літньою кухнею літ. Г

·        душовий літер 1

·        туалетом літер З

і визнала право власності на них за ОСОБА_2

на будівлі, зазначені ОСОБА_9. право власності за ОСОБА_2 не

визнавалося.

У свідоцтві про право власності, виданому ЗО квітня 2003 року ці об*єкти визнані приватною власністю ОСОБА_9.

У свідоцтві про право власності від 21 серпня 2003 року зазначено що ОСОБА_2. на праві власності належить 29/50 частин житлового будинку № АДРЕСА_1 в м. Одесі, що у цілому складається з одного житлового будинку з усіма двірськими прибудовами, у тому числі і тих,тсотрі належать ОСОБА_1.

У договорі дарування від 29 серпня 2003 року зазначено, що відчужується з домобудівництва і надвірних будівель. У ньому будівлі, зазначені ОСОБА_9. як їй належні, не відчужуються.

 

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, ч. 1 п. 1 ст. 307, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та державної податкової інспекції в Київському районі м. Одеси відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 6 червня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців.