Апеляційне провадження

№22-ц/796/466/13

Головуючий у I інстанції: Журавська О.В.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Білич І.М., Кулікової С.В.

при секретарі Бондар М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3

про визнання договору позики грошей удаваним правочином,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору позики грошей від 3 червня 2008р., який укладений між ним та відповідачем, удаваним правочином, який вчинено з метою приховання договору про надання послуг.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що уклав з відповідачем усну угоду про надання послуг з оформлення державних актів на одинадцять земельних ділянок, за що відповідач повинен був сплатити 50 000доларів США, що становить 242 600грн. Однак, за пропозицією відповідача передача грошей була оформлена договором позики, який був посвідчений нотаріусом і відповідно до якого позивач зобов'язався повернути отримані гроші до 29 серпня 2008р. Позивач стверджував, що 31 грудня 2010р. відповідач отримав державні акти на земельні ділянки і обіцяв розірвати договір позики, однак почав його уникати.

Рішенням суду від 30 серпня 2012р. у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог та визнати правочин, який укладено між ним та відповідачем, договором надання послуг.

Апелянт зазначає, що судом не надано оцінки усім доказам, які наявні у матеріалах справи, не наведено мотивів відхилення доказів, не прийняття їх до уваги, що призвело до помилкового рішення.

Апелянт, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги, двічі у судове засідання не з'явився, не надав доказів поважності причин неявки у судове засідання, тому колегія суддів вирішила за можливе провести судовий розгляд у відсутність апелянта.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,

вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 3 червня 2008р. позивач та відповідач уклали договір позики грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріально-

- 2 -

го округу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів у його підтвердження.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи, доказам, які надані сторонами, та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позивач повинен був довести та надати докази, що він мав намір укласти з відповідачем договір надання послуг, що даний договір був погоджений з відповідачем, і що позивач, як і відповідач, виконував даний договір.

Однак, позивачем не було надано жодного доказу у підтвердження даних домовленостей та намірів.

При цьому, позивачем 3 червня 2008р. була написана розписка про отримання від відповідача 50 000доларів США (с.с.9), чим підтверджено укладення договору позики.

Посилання апелянта на те, що він надавав відповідачу послуги з оформлення Державних актів на право власності на земельні ділянки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, так як позивачем не було надано жодного доказу у підтвердження виконання ним даних послуг, не зазначено, у чому саме полягали такі послуги, а отримання відповідачем на підставі довіреностей від фізичних осіб Державних актів на земельні ділянки від імені цих фізичних осіб, не може бути належним та достатнім доказом, що дані Державні акти були отримання відповідачем у зв'язку із наданням послуг йому позивачем.

Також позивач не надав доказів виконання ним будь-яких дій для отримання відповідачем цих Державних актів на земельні ділянки.

Крім того, позивач, як особа, яка надає юридичні послуги за його твердження, має бути обізнаний про наслідки укладення договору позики, а також про можливість укласти договір про надання послуг.

Суд першої інстанції повністю встановив обставини справи, оцінив надані сторонами докази, при постановленні рішення правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не встановила.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: