Судове рішення #27298272


Справа № 22ц/1290/4291/12

Провадження № 22ц/1290/4291/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



14 січня 2013 року м. Луганськ


Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого -Коновалової В.А.,

суддів -Ступіної Я.Ю., Темнікової В.І.,

при секретарі: Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 22 червня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею, треті особи -орган опіки та піклування виконавчого комітету Ленінської районної в м. Луганську ради, комунальне підприємство "Стандарт-Луганськ", -


в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею, в обґрунтування якого вказав, що у 1987 році йому разом з дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_1 були надані у постійне користування житлові кімнати № 4 та № 5 у п'ятикімнатній житловій квартирі АДРЕСА_1, де вони всі зареєстровані. Згодом на вказаній житловій площі була зареєстрована дружина сина ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу між сином позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, остання зареєструвавши новий шлюб 23.08.2009 року виїхала з вказаної житлової площі разом з донькою на постійне місце мешкання до свого чоловіка. Проте, добровільно знятися з реєстрації у вказаних житлових кімнатах відповідачка не бажає, чим порушує житлові та майнові права позивача.

Під час судового розгляду позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловими кімнатами № 4 та № 5 квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з їх відсутністю у цих житлових приміщеннях понад шести місяців на підставі ст. 71 ЖК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 22 червня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловою площею відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає доведеними, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що згідно довідки комунального підприємства «Стандарт-Луганськ»від 07.02.2012 року № 489 ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та має склад родини: ОСОБА_3 -дружина, ОСОБА_2 -невістка, ОСОБА_6 -онука. Позивач є батьком колишнього чоловіка відповідачки.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 19 серпня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 21 серпня 2010 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_8.

Згідно договору найму житлового приміщення від 01 вересня 2010 року ОСОБА_8 винаймає у ОСОБА_9 житлову квартиру АДРЕСА_2. В пункті 1.3 вказаного договору найму житлового приміщення зазначено, що житлова квартира передається в найм для мешкання в ній наймача ОСОБА_8 та його сім'ї: ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі комунального підприємства „Стандарт-Лугансьтк", є у комунальній власності територіальної громади, визнається як гуртожиток.

Тому суд першої інстанції, беручи до уваги вказані обставини, керуючись ст. ст. 6, 9, 109, 127 Житлового кодексу України, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що главою 4 ЖК України не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму житлового приміщення, в тому числі, і правила ст. 71 ЖК України. Крім того, ОСОБА_1 у даному спорі є неналежним позивачем щодо житла, яке не перебуває у його власності.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме довідки від 28.12.2012 року кімнати № 4, № 5 у квартирі АДРЕСА_1 мають статус гуртожитку.

Відповідно до ч.1 ст.71 Житлового кодексу України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно із ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Згідно ст. ст. 6, 127 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 затверджене Примірне положення про гуртожитки, яким відповідно до ст. 131 ЖК України визначається порядок користування гуртожитком, зокрема, можливість збереження права користування жилою площею у гуртожитку при тимчасовій відсутності деяких категорій громадян (п. 13 Примірного положення).

Разом з тим, а також відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 71, 72 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалася жила площа (за відсутності підстав для виселення).

Таким чином, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені положення закону та безпідставно дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 71 ЖК України.

Згідно довідки комунального підприємства «Стандарт-Луганськ»від 07.02.2012 року № 489 ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та має склад родини: ОСОБА_3 -дружина, ОСОБА_2 -невістка, ОСОБА_6 -онука.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 19 серпня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 14 серпня 2010 року зареєстрували шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 364.

Як вбачається із матеріалів справи, з 01 вересня 1020 року ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_8 проживають за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору найму житлового приміщення від 01 вересня 2010 року, який укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником ОСОБА_2 не заперечується факт не проживання ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з серпня 2009 року.

Отже, ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_1 з серпня 2009 року з власної ініціативи у квартирі не проживають, оскільки відповідачка ОСОБА_2 перебуває у іншому шлюбі та разом з дитиною і чоловіком проживають за іншою адресою, ніяких обов'язків стосовно утримання житлового приміщення не несуть, комунальні послуги не сплачують. З боку позивача ні яких перешкод в користуванні спірними кімнатами не чинились.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачка та її неповнолітня донька, які зареєстровані в кімнатах № 4 та № 5 квартири АДРЕСА_1 більше шести місяців, а саме з серпня 2009 року не проживають у вказаному жилому приміщенні без поважних причин.

Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем щодо житла, яке не перебуває у його власності, суд першої інстанції не врахував, що зі змісту уточненої позовної заяви вбачається, що позивач просив визнати ОСОБА_2 та її доньку ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у кімнатах №№ 4, 5 квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з їх відсутністю понад шести місяців на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України, які регулюють правовідносини відповідно до глави 2 „Користування жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду" Житлового кодексу України. А як встановлено судом першої інстанції будинок АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності територіальної громади, визнається як гуртожиток. В подальшому, під час розгляду справи позивач підстави позову, тобто обставини якими обґрунтовує вимоги, не змінював. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України судом розглядаються цивільні справи в межах заявлених вимог. Так, позивач не зазначав, що вказане житлове приміщення належить йому на праві власності, та не звертався до суду із позовними вимогами про визнання ОСОБА_2 та її доньку ОСОБА_1 з інших підстав. Отже, справа повинна розглядатися за правилами ЖК України, а не за правилами Цивільного кодексу, який регулює визнання особи втратившей право на житло, яке перебуває у приватній власності.

За таких обставин, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у їх сукупності, апеляційний суд вважає необхідним рішення суду скасувати відповідно до ст.309 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у кімнатах №№ 4, 5 квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю без поважних причин понад шести місяців на підставі ст. 71 ЖК України.

Керуючись ст.ст. 71,72 ЖК України, ст.ст. 303, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів, -


в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 22 червня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у кімнатах №№ 4, 5 квартири АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.


Головуючий :


Судді:






Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація