Справа № 22-ц-7156/12 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.

Провадження № 22-ц/780/725/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 26 21.01.2013

??????????????????????????????

УХВАЛА

Іменем України

17 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.

при секретарі Клименко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

встановила:

У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому посилався на те, що 18 червня 2012 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 одержав від нього 10000 доларів США, які зобов»язався повернути протягом одного місяця. У випадку прострочення повернення даної суми відповідач зобов»язався повернути 20000 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою.

В обумовлений строк ОСОБА_3 грошові кошти не повернув, що суперечить вимогам ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов»язання має виконуватись належним чином. Тому позивач звернувся в суд з даним позовом за захистом свого порушеного права і просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 20000 доларів США та покласти на нього судові витрати. Позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 526, 1049 ЦК України.

У листопаді 2012 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 20000 доларів США, що еквівалентно 159860 грн., та судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2012 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 10000 доларів США, що еквівалентно 79930 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 799,30 грн. і 200 грн. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача. В решті позову відмовлено.

На зазначене рішення суду в частині відмови в позові позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що полягає в неправильній оцінці правовідносин, що виникли із договору позики, та невірному застосуванні судом норм матеріального права при вирішенні спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові в частині стягнення 10000 доларів США, які відповідач зобов'язався сплатити позивачу у разі неповернення позики в указаний у розписці строк, суд обгрунтовував свої висновки недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлено, що за договором позики, укладеним між сторонами 18 червня 2012 року, позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в сумі 10000 доларів США, а відповідач зобов"язався повернути зазначену суму коштів протягом одного місяця, що підтверджується розпискою.

Крім того, з наявної в матеріалах справи розписки від 18 червня 2012 року убачається, що відповідач указав у ній про те, що в разі якщо протягом місяця він не зможе повернути гроші, то зобов»язується повернути 20000 доларів США. (а. с. 30)

Встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором позики і не повернув позивачу суму боргу протягом місяця.

Тому суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині з підстав, передбачених ст. ст. 1046, 1049 ЦК України.

У апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду про часткове задоволення позову є незаконним, оскільки з відповідача підлягає стягненню як 10000 доларів США позики, так і 10000 доларів США санкцій за неналежне виконання зобов'язання, що є способом забезпечення виконання зобов'язання з повернення позики відповідно до вимог ч. 2 ст. 546 ЦК України.

На підтвердження даних обставин позивач у апеляційній скарзі зазначив, що, як убачається із змісту розписки про надання позики від 18.06.2012 року, 10000 доларів США є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання -договірною санкцією за неналежне виконання зобов'язання відповідачем.

Однак, такі доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Як убачається із змісту позовних вимог, позовна заява всупереч п. п. 3, 5 ст. 119 ЦК України не містить вимог щодо забезпечення виконання зобов'язання. На ці обставини позивач посилається лише в апеляційній скарзі.

Крім того, позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що між сторонами укладено правочин щодо забезпечення відповідачем виконання зобов'язання за договором позики відповідно до вимог ст. ст. 203, 207, 546-548 ЦК України.

За змістом ст. 546 ЦК України, яка передбачає види забезпечення виконання зобов'язання, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Зазначений відповідачем у розписці припис у вигляді постскриптуму про те, що у разі неповернення ним грошей протягом місяця він зобов'язується повернути 20000 доларів США, не можливо вважати іншим видом забезпечення виконання зобов'язання, передбаченим ч. 2 ст. 546 ЦК України, на що посилається апелянт у апеляційній скарзі, оскільки дана розписка є підтвердженням укладення договору позики між сторонами відповідно до вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України, а не підтвердженням укладення сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.

З урахуванням наведеного, оскільки позивач не надав суду письмового договору, яким було б встановлено забезпечення виконання зобов'язання за договором позики, відповідно до вимог ст. ст. 546, 547 ЦК України, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду в частині відмови у стягненні додаткових коштів у розмірі 10000 доларів США ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді