Справа № 2-а-424
2008 року
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 червня 2008 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області
в складі: головуючого судді Бурлаки О.В.
з участю секретаря Тарасенко С.Г.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Кособуцького М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Канів, Черкаської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення,
ВСТАНОВИВ :
Позивач звернулася до Канівського міськрайонного суду з позовом до Управління праці і соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона має статус особи, яка постраждала внаслідок катастрофи на ЧАЕС І категорії, інваліда ІІІ групи. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і передбачені ст. 48 цього закону, зокрема, на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 4 (чотирьох) мінімальних заробітних плат, яка визначається щорічно на момент виплати. Враховуючи те, що мінімальна заробітна плата на момент проведення їй виплат в 2005 році становила 332 гривні, в 2006 році становила 350 гривень, а в 2007 році становила 440 гривень, то, провівши відповідні розрахунки, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, який повинен був виплатити відповідач за період часу з 2005 по 2007 роки становить: за 2005 рік - 332 грн. х 4= 1328 грн., за 2006 рік - 350 грн. х 4= 1400 грн., за 2007 рік - 440 грн. х 4= 1760 грн., а всього 4488 грн. Фактично відповідачем виплачено в 2005р. - 21,50 грн., 2006 р. - 90,00 грн., 2007 р. - 90,00 грн., а всього 201,50 грн., сума недоплати складає: 4488 грн. - 201,50 грн. = 4286,50 грн.
Крім того, відповідач не нарахував і не виплатив їй одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, що став інвалідом ІІІ групи з розрахунку 30 мінімальних заробітних плат, виходячи з мінімальної заробітної плати на момент встановлення інвалідності, тобто з 26.01.2004 року, що становить 205х30= 6150 грн.
Відповідач в добровільному порядку не бажає виплатити їй недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення та одноразову компенсацію, а тому при таких обставинах позивач змушена звернутися до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену суму одноразової щорічної допомоги на оздоровлення та одноразову компенсацію, як інваліду ІІІ групи в розмірі 10436 грн. 50 коп..
У судовому засіданні позивач змінила позовні вимоги, просить стягнути з управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на її користь суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до Закону України Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як постраждалому внаслідок катастрофи на ЧАЕС І категорії інваліда ІІІ групи за період часу з 2002 по 2007 р.р. у сумі 4286,50 грн., в частині стягнення одноразової компенсації, як інваліду ІІІ групи в сумі 6150 грн. відмовилася.
Представник відповідача управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради - Кособуцький М.А., позовні вимоги не визнав повністю, посилаючись на те, що управління праці та соціального захисту населення діяло в межах законодавства, порушень по питанню нарахування щорічної допомоги на оздоровлення не було. В своїй роботі при нарахуванні даних компенсацій вони керуються Постановами Кабінету Міністрів № 562 від 12.07.2005 р., де зазначено, що даній категорії постраждалих передбачені виплати на оздоровлення в межах 90 гривень щорічно, які були виплачені за 2005-2007 роки позивачу. Крім того просив суд залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що на 2006 - 2007 рік в Законі України „Про бюджет України” п.37. ст.77 призупинена дія ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року. Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку для звернення в суд з позовом. Провести виплати в повному обсязі відповідно до Закону України ««Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи » управління не в змозі, оскільки кошти виплачуються в тому обсязі, в якому виділені управлінню із державного бюджету для даної виплати.
Суд заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ст.48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХИ щорічна допомога на оздоровлення, як постраждалому від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам ІІІ групи виплачується в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, і відповідно до ч.7 ст.48 даного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
В суді встановлено, що позивач дійсно являється постраждалим від ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, ІІІ групи інвалідності, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 (а.с.8), а тому відповідно до ст.48 України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ч.4 ст.48 вищезазначеного закону визначається на момент виплати.
Розмір мінімальної заробітної плати з 2004 року згідно з п.п. 5-2 п.5 ст.38 Бюджетного кодексу України (Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ) визначається законами про державний бюджет на відповідний рік.
Враховуючи те, що мінімальна заробітна плата на момент проведення позивачу виплат згідно Закону України № 2285-IV від 23.12.2004р. станом на травень 2005 р. складала 290 грн., згідно Закону України № 3235-IV від 20.12.2005р. станом на березень 2006 р. - 350 грн., Закону України № 489-V від 19.12.2006р. станом на лютий 2007 р. складала 400 грн., то провівши відповідні розрахунки в 2005 році - 290х4=1160 гривень, в 2006 році - 350х4=1400 гривень, в 2007 році - 400х4=1600 гривень, а всього 4160 гривень, таку саме суму щорічної допомоги на оздоровлення повинен був виплати позивачу відповідач за вищевказаний період часу, однак за даний період відповідачем було виплачено в 2005 році - 21,50 гривень, в 2006 році - 90 гривень, в 2007 році - 90 гривень, а всього 201,50 гривень, що стверджується довідкою відповідача (а.с.11), тобто недоплачена сума щорічної допомоги на оздоровлення за вищевказаний період часу складає 4160,00-201,50=3958,50 гривень.
Закони України «Про Державний бюджет» на відповідний рік до 2006 року не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян”, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати було зупинено на 2006 рік - п. 37 ст.77 Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-ІУ «Про Державний бюджет на 2006 рік» та на 2007 рік п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік».
В рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних коштів, тому посилання представника відповідача на відсутність коштів не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд вважає, помилковим посилання представника відповідача на п.17 ст.87 Бюджетного кодексу України, що нарахування щорічної допомоги на оздоровлення позивачу необхідно проводити в розмірі, встановленому постановою КМУ, оскільки державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи належать до видатків, що здійснюється з державного бюджету.
Крім того, інших доказів правомірності свого рішення, як в період підготовки справи до розгляду так і під час судового розгляду представник відповідача до суду не надав. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд, вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за період часу з 2005 року по 2007 рік, як особі, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду ІІІ групи в сумі 3958,50 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 19, 22 Конституції України, Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року №796-ХІІ, рішеннями Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, Законами України «Про Державний бюджет України» на 2005 - 2007 роки, Постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року та ст.ст.2, 4, 6, 9, 11, 17, 19, 71,159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення - задовольнити частково.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2006, 2007 р.р. в розмірі 3958,50 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім грн. 50 коп.), як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інваліду ІІІ групи.
Звільнити сторони від сплати судового збору.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня її постановлення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку визначеному ч.5 ст.186 КАС України.
Головуючий О.В. Бурлака