РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/163/13Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

"22" січня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим міста Феодосіі у складі:

Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

СуддівРедько Г.В., Полянської В.О.

При секретаріМартиненко М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6, яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи- Публічне Акціонерне Товариство "Лаванда", Феодосійський міський відділ ГУ МВС України в АР Крим, відділ опіки та піклування Феодосійської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, визнання особою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації, вселення, зобов'язання здійснити певні дії, за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Публічного Акціонерного Товариства "Лаванда", Феодосійського МБРТІ про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_6, яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_7,. треті особи ПАТ "Лаванда", Феодосійський міський відділ ГУ МВС України в АР Крим, відділ опіки та піклування Феодосійської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом виселення ОСОБА_9 із належної їй квартири, визнання ОСОБА_8 особою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з реєстрації по квартирі АДРЕСА_1, вселення її та неповнолітньої дочки у спірну квартиру, зобов.язання ОСОБА_9 надати їй ключі від квартири..

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло їй належить квартира АДРЕСА_1 житловою площею 14,3 кв. м. За даними особового рахунку НОМЕР_1 у квартирі зареєстровані вона, її неповнолітня дочка ОСОБА_7, колишній чоловік ОСОБА_9 та мати колишнього чоловіка ОСОБА_8

Позивач вказує, що з відповідачем ОСОБА_9 шлюб розірвано 20.12.2002 року, після того, як у липні 2002 року він її побив, спричинивши тілесні ушкодження, що підтверджується актом медичного обстеження. Оскільки ОСОБА_9 поводив себе неналежним чином, причиняв їй тілесні ушкодження, вона його боялась, що перешкоджало їй користуватися квартирою, яка належить їй на праві власності,і стало підставою проживання в іншому місці. На цей час вселитись у квартиру вона не має можливості, оскільки ОСОБА_9 мешкає у квартирі зі своєю співмешканкою, не відчиняє їй двері і не пускає в квартиру. Вона, як власник житла, не може користуватися своєю власністю,іншого житла не має

Позивач також вказує, що інша відповідачка ОСОБА_8 більш 4-х років у зазначеній квартирі не проживає, оскільки мешкає зі своїм чоловіком у с. Бойове, залишила квартиру добровільно, її особистих речей у квартирі не має.

На підставі наведеного, просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 і визнання ОСОБА_8 особою, що втратила право користування квартирою, із зняттям відповідачів з реєстрації по вказаній квартирі на підставі ст.391,405 ЦК України, ст.116,157 ЖК України.

Крім того, просила вселити її з неповнолітньою дочкою ОСОБА_7 у спірну квартиру , зобов'язавши ОСОБА_9 передати їй ключі від квартири.

ОСОБА_8 звернулася з самостійним позовом до ОСОБА_6, ПАТ "Лаванда", Феодосійського МБРТІ про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про права власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_6 на квартируАДРЕСА_1

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.12.1996 року, на підставі розпорядження органу приватизації № 44 від 30.09.1996 року, квартира АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_6 Вважає, що приватизація зазначеної квартири була проведена незаконно, оскільки вона не давала згоду на приватизацію квартири, була на момент приватизації у місцях позбавлення волі, не мала можливості захистити свої права. Вважає,що вона була зареєстрована у цієї квартирі з 1978 року, з 1987 року стала відповідальним наймачем квартири. Вказує, що вироком Феодосійського міського суду від 27.12.1995 року їй було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років. 23.03.2003 року, після звільнення з міст позбавлення волі, вона прийшла до квартири й дізналася, що в неї проживають квартиранти строком до 2005 року. Наприкінці 2011 року їй стало відомо, що її колишня невістка ОСОБА_6 приватизувала без її відома зазначену квартиру.

ОСОБА_8 посилається на те, що вона не виписувалася з квартирі на час відбування покарання, судового рішення про визнання її особою, що втратила право користування квартирою, не виносилося.

Уточнивши позовні вимоги просила визнати розпорядження органу приватизації - ВАТ "Лаванда"№ 44 від 30.09.1996 року незаконним та скасувати його, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 11.12.1996 року на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року).

Ухвалою Феодосійського міського суду від 14.09.2012 року справи об'єднані в одне провадження.

Рішенням Феодосійського міського суду від 11.12.2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 були задоволені частково.

Вселено ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у квартиру АДРЕСА_1 зобов'язавши ОСОБА_9 передати їй ключі від вхідної двері зазначеної квартири.

В задоволенні решти позову відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Публічного Акціонерного Товариства "Лаванда", Феодосійського МБРТІ про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними, скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру відмовлено.

Судом також було вирішене питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог,ОСОБА_6 принесла апеляційну скаргу, в якій йдеться про скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні її позову про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 визнання ОСОБА_8 особою, що втратила право користування житловою площею вказаної квартири і зняття ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з реєстрації за спірною адресою.

Апелянт вважає, що суд надав неналежну оцінку поясненням свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які пояснювали, що в належній їй квартирі мешкає ОСОБА_9 із своєю співмешканкою ОСОБА_12, а ОСОБА_8 лише приходить до них, тобто вказана квартира не є її постійним місцем проживання.

На думку апелянта, суд дійшов необгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є членами її сім.ї, оскільки шлюб з ОСОБА_9 розірваний ще в 2002 році, ОСОБА_8 зареєстрована в квартирі у березні 2003 року, відповідачі проживають окремо від позивача, не ведуть з позивачем спільного господарства і не мають спільного бюджету.

Апелянт також вважає, що суд не вирішив питання про усунення їй перешкод у користуванні власністю і примусив власника однокімнатної квартири разом із неповнолітнью дочкою проживати в квартирі з сторонніми для неї особами, які не є власниками вказаної квартири. Тобто, суд не врахував положення ст.391 ЦК України, відповідно до якої власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуванні та розпорядження своїм майном.

Крім того, на думку апелянта, суд не врахував тих обставин, що ОСОБА_9 є особою, що неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності, неоднократно її бив, запугав, що робить взагалі неможливим сумісне проживання в квартирі разом з ним і є перешкодою їй, як власнику, у користуванні належною квартирою, а також перешкоджає в проживанні в квартирі її неповнолітньої дитини.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах наданих сторонами доказів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 8 Закону України "Про приватизацію Державного житлового фонду", передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Судом встановлено, квартира АДРЕСА_1 на підставі розпорядження органу приватизації ВАТ «Лаванда» №44 від 30.09.1996 року та свідоцтва про право власності на житло від 11.12.1996 року, є приватною власністю ОСОБА_6, яка разом із дочкою ОСОБА_7 2000 року народження зареєстровані у вказаній квартирі. (ар.с.6, 9).

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що на час приватизації квартири ОСОБА_8 була засуджена вироком Феодосійського міського суду від 27.12.1995 року до 8 років позбавлення волі, а ОСОБА_9 засуджений вироком Феодосійського міського суду від 14.12.1995 року до 8 років позбавлення воли. Судом також встановлено, що ОСОБА_9 був звільнений 10.07.2001 року і зареєстрований за місцем проживання дружини ОСОБА_6 у спірній квартирі. Надалі, 20.12.2002 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу, актовий запис №498. ( а.с.16).

23.03.2003 року, після звільнення ОСОБА_8 з місць позбавлення волі , вона, за згодою ОСОБА_6, для обміну паспорта на новий, зареєструвалася за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить довідка Феодосійського відділу ГУ ДМС України в АР Крим. (ар.с. 54). Відомостей про те, що на час реєстрації вона була членом сім.ї власника квартири матеріали справи не містять..

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 оспорювалась приватизація спірної квартири на ім.я ОСОБА_6, проте , рішенням суду від 11.12.2012 року у задоволенні вказаних позовних вимог було відмовлено. Рішення суду у вказаній частині не оскаржується, в зв.язку з чим не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Розглядая справу суд вказав, що згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Проте, вказану норму закону, якою були обгрунтовані позовні вимоги ОСОБА_6 щодо усунення перешкод у користуванні власністю з боку відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 суд повною мірою не застосував, визнавши, що перешкоди у користуванні квартирою мають бути усунені шляхом вселення власника з неповнолітнью дитиною у спірну квартиру.

Так, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_9 із квартири з посиланням на ст.116 ЖК України, в зв.язку з недоведеністю позивачем підстав для виселення.,передбачених вказаною нормою закону, а саме відсутністю офіційного попередження ОСОБА_9 про виселення в зв.язку з порушенням ним правил співжиття .

Крім того, суд дійшов висновку про те, що у спірній квартирі її власник ОСОБА_6 фактично не проживає, а квартирою користуюиться інші члені її сім'ї, які вселилися та зареєструвалися у квартирі за її згодою.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись повною мірою.

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не є членами сім.ї ОСОБА_6, оскільки судом безсуперечно встановлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 був розірваний 20.12.2002 року. З того часу вони разом не проживають, не ведуть спільного господарства, не мають єдиного бюджету. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 проживає у квартирі, належній ОСОБА_6, із своєю фактичною дружиною ОСОБА_12, чим чинить останній перешкоди у користуванні власністю.

Висновки суду першої інстанції про те, що на підставі ст. 116 ЖК України, виселення винного без надання іншого житлового приміщення може статися при повторному порушенні правил співжиття, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів, стосуються лише житлових правовідносин, однак позовні вимоги ОСОБА_6 були заявлені також за нормами цивільного законодавства ( ст.391 ЦК України) і стосуються захисту права власності, що не було враховане судом під час розгляду справи.

. Разом з тим, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі вказаних норм цивільного законодавства України та міжнародного права суд визнав порушеними права ОСОБА_6 у користуванні власністю та задовольнив її позовні вимоги про вселення у квартиру АДРЕСА_1 разом із неповнолітньою дочкою, зобов.язавши ОСОБА_9 надати їй ключі від вхідних дверей.

Однак, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, чи можливо сумісне проживання сторонніх осіб в однокімнатній квартирі, при тому, що між власником квартири та ОСОБА_9 існують неприязнені стосунки, оскільки останній причиняв їй тілесні ушкодження, погрожував, чим визвав почуття страху за своє житття та життя неповнолітньої дитини.

Колегія суддів також вважає, що під час вирішення справи судом не були враховані вимоги ч.2 ст.50 ЖК України, відповідно до якої не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старше 9 років, окрім подружжя.

Тобто, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_9, суд допустив порушення прав власності позивача, спонукая її мешкати у належній їй квартирі із сторонньою особою протилежної статі.

За такими обставинами, колегія суддів вважає , що висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 є необгрунтованими, не відповідають вимогам положень ст.391 ЦК України, ст.50 ЖК України, в зв.язку з чим у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про виселення відповідача ОСОБА_9 із належної їй квартири.

Не є обгрунтованими і висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_8 особою, що втратила право користування житловою площею спірної квартири..

Як вбачається з матеріалів справи, в уточненому позові ОСОБА_6 просила визнати ОСОБА_8 особою, що втратила право користування житловою площею спірної квартири на підставі ст.405 ЦК України.( а.с.47) В той же час, основний позов до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обгрунтований положеннями ст.321,391 ЦК України ( а.с 4-5)

Колегія суддів вважає, що положення ч.2 ст.405 ЦК України, якими керувався суд першої інстанції, до спірних правовідносин застосовані бути не можуть, оскільки судом безсуперечнго встановлено, що ОСОБА_8 є сторонньою для ОСОБА_6 особою, не є членом її сім.ї, не веде з власником житла сумісного господарства.

Проте, сам по собі факт неправильного посилання позивача на норми матеріального права не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідно до правил ст.214 ЦПК України обов.язком суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з практики Європейського суду про те, що суди повинні приймати рішення відповідно до прав людини і мотивація повинна бути виписана у відповідності з принципами верховенства прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою порушення прав ОСОБА_6, як власника квартири, на проживання в квартирі і розпорядження нею.

Оскільки судом встановлено, що спірна квартира є однокімнатною, житловою площею 14,3 кв.м , проживання в ній різних сімей та осіб різної статі, окрім подружжя, неможливо, а фактично квартирою користуються сторонні для власника особи, колегія суддів вважає, що власнику чиняться перешкоди у користуванні власністю, які підлягають усуненню.

Як вбачається з матеріалів справи, правових підстав для проживання в квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_8 не має, оскільки не є членом її сім.ї, та не укладала з нею договору житлового найму. Таким чином, вона за статусом є тимчасовим мешканцем, який за вимогою власника зобов.язаний негайно звільнити житлове приміщення, а при відмові підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення, що є усуненням перешкод власнику у користуванні власністю і узгоджується з положеннями до ч.3 ст.98 ЖК України .

Неправильне визначення судом першої інстанції правовідносин між власником квартири та відповідачем ОСОБА_8, потягло за собою неправильне застосування судом норм матеріального права і прийняття рішення, яке не можна визнати заснованим на законі.

Колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.391 ЦК України та положень ч.3 ст.98 ЖК України ОСОБА_8 також підлягає виселенню із квартири АДРЕСА_1, чим будуть усунути перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні належним йому майном.

Законом України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року з наступними змінами регулюється порядок та підстави реєстрації та зняття з реєстрації громадянина. Частиною 1 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів, зокрема, на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, виселення). Таким чином, особа підлягає зняттю з реєстрації одночасно з визнання її особою, що втратила право користування житловим приміщенням у спірної квартири, або виселення з квартири.

За такими обставинами, не має підстав для задоволення апеляційної скарги в частині зобов.язання Феодосійського міського відділу ГУ МВС України в АР Крим зняти ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з реєстрації за спірною адресою, оскільки вказане має бути виконане на підставі рішення суду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі якщо під час розгляду справи порушені або неправильно застосовані норми матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.303,308, п.4 ч.1 ст.309, ст.314,316 ЦПК України, ст.50,98 ЖК України, ст.321,391 ЦК України, колдегія суддів судової палати у цивільних справах,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційгу скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду від 11 грудня 2012 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 визнання ОСОБА_8 особою, що втратила право користування житловою площею вказаної квартири і зняття ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з реєстрації за спірною адресою ,- скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким вказані позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_13 в користуванні власністю, шляхом виселення.

ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

В решті рішення Феодосійського міського суду АРК від 11 грудня 2012 року залишити без змін. .

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Судді:

Т.І.Моісеєнко В.О.Полянська Г.В.Редько