АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1[1]
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2013 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Лашевича В.М.,
суддів - Ноздрякова В.М., Паленика І.Г.,
за участю:
прокурора - Глиняного С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16 листопада 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цією постановою кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, направлена для проведення додаткового розслідування.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він своїми навмисними діями вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась в тимчасовому порушенні нормальної діяльності підприємства, пов'язане з опором громадянину, який припинив хуліганські дії, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Направляючи дану кримінальну справу для проведення додаткового розслідування, суд першої інстанції в постанові зазначив, що у справі має місце неповнота досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні.
Зокрема, в постанові місцевий суд послався на те, що не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого, а саме не встановлено фактичного місця проживання ОСОБА_1 Також в оскаржуваній постанові відмічено, що проведені судом першої інстанції заходи під час розгляду справи, спрямовані на примусовий привід та зміну запобіжного заходу ОСОБА_1, позитивних результатів не дали.
У зв'язку з цим суд першої інстанції визнав необхідним для органів досудового слідства встановити фактичне місце проживання ОСОБА_1, а також виконати постанову райсуду щодо зміни йому запобіжного заходу.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить постанову районного суду скасувати, як необґрунтовану, винесену з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва. Зокрема, апелянт зазначає, що органом, який проводив досудове слідство у справі, було встановлено місце проживання ОСОБА_1 і він викликався за вказаною адресою для проведення слідчих дій, а саме для допиту в якості обвинуваченого (а. с. 123 - 124) та при обранні запобіжного заходу - підписки про невиїзд (а. с. 125 - 126). Далі автор апеляції вказує, що встановити місце знаходження ОСОБА_1 можливо лише шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, які не відносяться до слідчих дій та проведення яких можливо без повернення справи на додаткове розслідування. Тому прокурор стверджує, що районний суд не вправі був повертати кримінальну справу для проведення додаткового розслідування з тієї підстави, що обвинувачений після передачі кримінальної справи до суду зник і місце його перебування невідоме.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та просив її задовольнити, а саме скасувати постанову суду першої інстанції і направити справу до районного суду на новий судовий розгляд, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 11 Перехідних Положень нового КПК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, кримінальні справи, які до набрання чинності новим КПК України надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, розглядаються судами апеляційної інстанції в порядку, який діяв до набрання чинності цим КПК.
Згідно з п. 15 розділу ХІ «Перехідні Положення» КПК України, апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Такий порядок був визначений Кримінально-процесуальним кодексом України, 1960 року, з послідуючими змінами (надалі КПК України (1960 року)).
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України (1960 року), повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Як вбачається зі змісту постанови районного суду, справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, була направлена судом першої інстанції для проведення додаткового розслідування з мотивів неповноти досудового слідства, а саме у зв'язку з необхідністю встановити фактичне місце проживання ОСОБА_1, а також виконати постанову райсуду щодо зміни йому запобіжного заходу.
Разом з тим, повертаючи дану справу для організації додаткового розслідування, місцевий суд, хоча і вказав, в чому полягає неповнота досудового слідства, однак переконливого обґрунтування, що ця неповнота не може бути усунута в судовому засіданні, не навів. До того ж, в оскаржуваній постанові районний суд не вказав, якому органу чи кому він направляє справу для проведення додаткового розслідування.
В той же час, за змістом ст. 281 КПК України (1960 року), якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом давання в тому числі судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 3151 КПК, або вчинення інших процесуальних дій направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти розгляд справи для витребування додаткових доказів або зупинити провадження у справі до розшуку підсудного (ст. 280 КПК України (1960 року)).
На те, що суд не вправі повернути справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства, яка полягає в тому, що обвинувачений після передання справи до суду зник і місце його перебування невідоме, звернута увага і в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування».
Слід також зауважити, що ствердження суду першої інстанції про те, що органами досудового слідства не було встановлено фактичного місця проживання ОСОБА_1, не відповідає дійсності, оскільки останній під час досудового слідства кожного разу з'являвся до слідчого за його викликом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постанова районного суду про направлення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 на додаткове розслідування є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню, а справа поверненню на новий судовий розгляд в той же суд.
Керуючись п. п. 11, 15 Перехідних Положень КПК України та ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - задовольнити.
Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16 листопада 2012 року про направлення для проведення додаткового розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду першої інстанції.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1, який останньому одночасно з оголошенням його розшуку було змінено 21 лютого 2012 року Дніпровським районним судом міста Києва з підписки про невиїзд на утримання під вартою - залишити без змін.
СУДДІ:
_________________ _________________ __________________
ЛашевичВ.М. Ноздряков В.М. Паленик І.Г.
Справа № 11/796/191/2013
Категорія КК: ч. 4 ст. 296 КК України
Головуючий у першій інстанції: Федюк О.О.
Доповідач: Лашевич В.М.