АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
МСП-03680, м. Київ-680, вул. Солом'янська, 2А
справа №22-ц/796/988/2013 Головуючий у суді першої інстанції - Калініченко О.Б.
Доповідач - Росік Т.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Росік Т.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Мазурик О.Ф.
при секретарі Мургі М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29.10.2012 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3219 грн. судового збору. Позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності залишено без задоволення.
ОСОБА_2, вважаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог зазначила про помилковість висновків суду щодо того, що наведені нею докази щодо підстав виникнення права власності на квартиру не обґрунтовують обраний спосіб захисту права, оскільки вона є реальним власником квартири АДРЕСА_1, так як квартира придбана за її кошти, а формальним власником згідно договору купівлі-продажу квартири є відповідач ОСОБА_4, у зв'язку з чим, належним способом захисту цивільних прав є переведення прав і обов'язків покупця згідно договору купівлі-продажу від 24.03.2011 року. Вважає, що ОСОБА_4 зобов'язаний повернути їй спірну квартиру.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_4, будучи належними чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних дише формальних міркувань.
Право спільної сумісної власності подружжя врегульовано главою 8 СК України.
Так, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ч.1 ст. 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено, зокрема, домовленістю між ними (ч.1 ст.70 СК України ).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають значення для справи (ч.1 ст. 71 СК України).
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
З 11.03.1994 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.6). Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13.04.2012 року шлюб між сторонами розірвано.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час шлюбу сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1, гроші на придбання якої були отримані від продажу 26.02.2011 року квартири АДРЕСА_2, яка була набута подружжям 19.05.1995 року в період їх шлюбу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо складу майна, яке підлягає поділу, так як судом встановлено обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи викладене та те, що згоду на отримання грошової компенсації в рахунок їх часток у спільному майні подружжя ні ОСОБА_3 ні ОСОБА_4 не виловлювали, суд правомірно визнав за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири .
Відмовляючи в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що обраний нею спосіб захисту не відповідає правовідносинам, які склались між нею та відповідачем на підставі наданих розписок про отримання коштів в борг, оскільки наслідком невиконання таких угод є зобов'язання щодо повернення отриманого, а не визнання права власності на придбане за рахунок отриманих у позику коштів нерухомого майна.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності , якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Заявляючи вимогу про визнання права власності щодо майна, що належить іншим особам, ОСОБА_2 будь-яких вимог щодо припинення права власності на майно, визнання правочину повністю чи частково недійсним не заявляла і не доводила в судовому засіданні. Визнання права власності на одне і те ж майно за різними особами чинним законодавством України не передбачено.
Договір позики в розумінні ст. 1046 ЦК України не є документом, що регулює перехід права власності від однієї особи до іншої.
Тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про переведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді: