Справа № 1304/10697/12 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський О.М.
Провадження № 11-сс/1390/1/12 Доповідач: Кобзар В. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2012 року року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого -Кобзара В.М.,
суддів -Макойди З.М., Леона О.І.,
з участю прокурора - Моринця І.І.
слідчого -Семеновича С.М.
захисника -ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляцію ОСОБА_1 -захисника ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 27.11.2012 року про продовження строків тримання під вартою ОСОБА_2
В С Т А Н О В И В :
28.09.2012 року прокурором м. Червонограда ОСОБА_2 повідомлений про підозру у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 364 ч.3, 365 ч.2, 307 ч.2 КК України.
05.10.2012 року Червоноградським міським судом відносно ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою -арешт.
Двохмісячний строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_2 спливає, однак досудове розслідування не закінчено через складність справи та необхідність проведення значної кількості додаткових слідчих дій, Галицький районний суд м.Львова ухвалою від 27.11.2012 року за результатами розгляду подання старшого слідчого відділу розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Львівської області Семеновича С.М. за погодженням із старшим групи прокурорів Лаганяком С. продовжив строк тримання під вартою ОСОБА_2 на два місяці, тобто до 28.01.2013 року.
На дану ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2012 року захисником ОСОБА_2 -ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2012 року скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід відносно ОСОБА_2 з тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши підозрюваному залишати житло цілодобово, або грошову заставу.
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що ґрунтується виключно на припущеннях і не вбачає жодних доказів про можливість ОСОБА_2 ухилятися від слідства і суду або виконання інших процесуальних дій.
В обґрунтування своїх вимог апелянт стверджує, що ОСОБА_2 молодого віку (ІНФОРМАЦІЯ_1), має постійне місце проживання, з часу закінчення навчання в школі до часу затримання постійно займався суспільно корисною працею. З 2004 року працював в правоохоронних органах, де характеризувався виключно позитивно, за час служби неодноразово заохочувався грамотами та подяками не тільки від керівництва, а й від міської та обласної державної адміністрації за сумлінну службу та активне громадське життя. Крім того, ОСОБА_2 раніше не судимий, має на утриманні матір, батька та бабусю похилого віку, з якими постійно проживає. За місцем проживання характеризується з позитивної сторони, матеріально забезпечений.
На думку апелянта є всі підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або грошову заставу.
Розглянувши матеріали подання, вивчивши матеріали кримінальної справи, заслухавши пояснення слідчого про необхідність продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_2, думку прокурора, який підтримав подання та захисника, який просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити міру запобіжного заходу тримання під варту на домашній арешт або грошову заставу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" № 4 від 25 квітня 2003 року треба мати на увазі, що взяття під варту на стадіях дізнання та досудового слідства застосовується лише у випадку, коли особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч.1 ст.155 КПК України 1960 року) і коли є достатні підстави вважати, що ця особа може ухилитися від слідства та суду або виконання процесуальний рішень, перешкоджати встановленню істини у справі чи продовжувати злочинну діяльність (ч.2 ст.148 КПК України 1960 року).
Як вбачається із ч.2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обгрунтовної підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому -судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити ці дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.
Обираючи відносно ОСОБА_2 міру запобіжного заходу у виді взяття під варту, суд першої інстанції правильно зазначав те, що при прийнятті рішення враховує тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, що перебуваючи на волі може ухилитись від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини по справі, незаконно впливати на свідків та потерпілих, про що свідчать показання свідка ОСОБА_4, який повідомив про залякування його підозрюваним та змушування до вчинення незаконних дій, а також може продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється .
Покликання захисту на те, що ОСОБА_2 має на утриманні батьків та бабусю похилого віку з якими постійно проживає, з 2004 року працював у правоохоронних органах, де характеризувався виключно позитивно, за час служби неодноразово заохочувався грамотами та подяками, постійно займався суспільно корисною працею, матеріально забезпечений, колегія суддів приймає до уваги, однак враховує і те, що ОСОБА_2, будучи працівником правоохоронного органу, заподіяв істотну шкоду державним інтересам, що проявилась у підриві авторитету та престижу правоохоронних органів у вигляді створення у громадськості негативної думки щодо нехтування та недотримання працівниками міліції у своїй службовій діяльності норм чинного законодавства.
На думку колегії суддів, застосування до ОСОБА_2 більш м'яких запобіжних заходів не можливо, оскільки перебуваючи на волі ОСОБА_2 буде вчиняти вищевказані протиправні дії, що негативно відобразиться на досудовому розслідуванні зазначених кримінальних правопорушення та його подальшого судового розгляду.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства при розгляді даного подання в районному суді, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
З врахуванням наведеного, зокрема тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_2, підстав для зміни відносно нього міри запобіжного заходу, а отже і для задоволення апеляції, колегія суддів не знаходить.
На підставі наведеного та керуючись ч.2 ст. 376, ст. ст. 407, 419 КПК України, -
У Х В А Л И В :
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2012 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 до 28.01.2013 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 -в інтересах ОСОБА_2 - без задоволення.
Ухвала відповідно до ч.4 ст. 424 КПК України оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: