Справа № 22ц/1290/5542/12

Провадження № 22ц/1290/5542/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого -Коновалової В.А.,

суддів -Ступіної Я.Ю., Темнікової В.І.,

при секретарі: Івасенко І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 27 вересня 2012 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення меж земельних ділянок та усунення перешкод у користуванні, зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій відповідача, встановлення меж земельних ділянок, визнання недійсним технічного паспорту та усунення перешкод у користуванні, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2007 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення меж земельних ділянок та усунення перешкод у користуванні, в обґрунтування якого вказала, що їй на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_1, розташоване на земельній ділянці, ширина якої згідно технічного паспорту від 21.11.1988 року складає 14,9 м, загальною площею 650 м2. При проведенні геодезистами зйомки з'ясувалося, що ширина її земельної ділянки складає 14,74 м2, форма земельної ділянки має відхилення від прямих ліній. Відповідач зайняв частину її земельної ділянки шляхом встановлення до глухої стіни домоволодіння позивачки огорожі та навісу, а на межі між ділянками збудувавши курятник та посадивши дерева. Відповідач перешкоджає їй у користуванні земельною ділянкою, через це вона не може здійснити приватизацію земельної ділянки та догляд за стіною будинку.

Під час судового розгляду позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та просила суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, та земельною ділянкою, що знаходиться з лівої сторони від цього жилого приміщення, шляхом демонтажу сараю, частини огорожі та навісу, ліквідації дерев, що знаходяться на межі земельних ділянок сторін; встановити межу між земельними ділянками будинків, що знаходяться за адресами: буд. НОМЕР_4 і АДРЕСА_2: по фасаду домоволодіння -на відстані 0,5 м від домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 до межі із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, в тилу земельної ділянки -на відстані 14,9 м від межі з домоволодінням АДРЕСА_3 до межі із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2.

У серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій відповідача, встановлення меж земельних ділянок, визнання недійсним технічного паспорту та усунення перешкод у користуванні, в обґрунтування якого вказав, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_2. Згідно технічного паспорту від 24.09.1967 року межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 складали по ширині в тилу 17,5 м, по фасаду 15,5 м. Межа між цим домоволодінням та домоволодінням, яке зараз належить позивачці, на той час визначалася стежкою, тинка у якості межового знаку не було, користуючись чим попередні власники потроху частково забирали частину землі з земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_1, і таким чином, на момент, коли власником став відповідач у 2005 році згідно технічного паспорту розміри земельної ділянки по ширині стали менше на 0,56 м по фасаду і на 1,2 м по тилу у порівнянні з первісним планом за 1967 рік, у той час, як розмір земельної ділянки позивачки збільшився і станом на 1988 рік становить по ширині як по тилу, так і по фасаду 14,9 м.

Під час судового розгляду позивач за зустрічним позовом неодноразово уточнював позовні вимоги та просив суд визнати позивачку такою, яка недобросовісно здійснила своє право на спадщину; визнати неправомірним отримання позивачкою схематичного плану на ділянку АДРЕСА_1 від 25.09.1985 року на ім'я ОСОБА_3; визнати неправомірним отримання позивачкою технічного паспорту на ділянку АДРЕСА_1 від 21.11.1988 року на ім'я ОСОБА_3; визнати неправомірним отримання позивачкою свідоцтва про право на спадщину в частині вказаної спадкової маси; визнати неправомірним отримання позивачкою рішення виконавчого комітету Жовтневого РВК «Про передачу їй у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 650 м2»; визнати порушення положень ч.2-4 ст.13 ЦК України позивачкою при здійсненні свого права на отримання спадщини та відмовити їй у захисті інтересів; встановити ширину ділянки НОМЕР_2 по фасаду 15,5 м від межі сусідньої ділянки НОМЕР_3, що відповідає ширині його ділянки по фасаду згідно первинним документам 1963 року та технічному паспорту від 24.09.1967 року; встановити розмір в частині ширини фасаду ділянки АДРЕСА_1 14,0 м, що відповідає генеральному плану від 9.10.1964 року; встановити розмір ділянки АДРЕСА_2 в частині ширини тилу 16,83 м, розмір ділянки АДРЕСА_1 в частині ширини тилу -13,73 м; встановити межу між ділянками НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 від межової точки, що знаходиться на відстані 15,5 м від межі із ділянкою НОМЕР_3 по лінії фасаду, по глухій стіні сараю літ. Б на ділянці НОМЕР_2, що відповідає технічним документам на ділянку НОМЕР_2 1963 року та 1967 року, до межевої точки, що знаходиться на відстані 16,83 м від межі із ділянкою НОМЕР_3 по лінії тилу; зобов'язати позивачку демонтувати глуху стіну будинку НОМЕР_4 на відстань не менше 1,0 м від межі із ділянкою НОМЕР_2; зобов'язати позивачку ліквідувати всі дерева на відстані не ближче 5 м від межі з ділянкою НОМЕР_2.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 27 вересня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення меж земельних ділянок та усунення перешкод у користуванні та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій відповідача, встановлення меж земельних ділянок, визнання недійсним технічного паспорту та усунення перешкод у користуванні відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про встановлення меж земельних ділянок та усунення перешкод у користуванні та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали.

Відповідач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, надавши письмові заперечення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій відповідача, встановлення меж земельних ділянок, визнання недійсним технічного паспорту та усунення перешкод у користуванні ніким із сторін в установленому діючим законодавством порядку не оскаржується, тому рішення суду в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що сторони є сусідами, позивачці відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 19 квітня 1989 року належить на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1, відповідачеві відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 7 квітня 2005 року належить на праві власності домоволодіння АДРЕСА_2, розташовані на суміжних земельних ділянках, виділених для цих цілей попереднім власникам.

Під час користування цими домоволодіннями їх власники кілька разів змінювалися, також змінювалися розміри та межі між цими земельними ділянками, що знайшло відображення в технічних паспортах на вказані домоволодіння, і на даний час ще попередніми власниками межа між цими земельними ділянками визначена деревами, кущами та тином, однак при цьому розміри земельних ділянок не відповідають первісним земельно-кадастровим документам, внаслідок чого між сторонами виник конфлікт з приводу проходження межі між їхніми земельними ділянками та розташуванням будівель та зелених насаджень.

Доказів того, що хтось із сторін порушив межу між земельними ділянками після того, як став власником домоволодіння, розташованого на спірних земельних ділянках, суду не надано.

Також судом встановлено, що всі будівлі та зелені насадження були збудовані та посаджені ще попередніми власниками домоволодінь і у такому вигляді прийняті сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення межі між земельними ділянками будинків, що знаходяться за адресами: буд. НОМЕР_4 і АДРЕСА_2, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 152,158 ЗК України, виходив з того, що цей спір повинен вирішуватися органами місцевого самоврядування, до повноважень яких належить вирішення таких земельних спорів у встановленому порядку.

Що стосується позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то суд виходив з того, що питання усунення перешкод та додержання правил добросусідства шляхом зносу будівель, зелених насаджень вирішуються судом у разі, якщо між суміжними землекористувачами немає спору стосовно розташування межі земельних ділянок. Оскільки між сторонами існує спір про встановлення межі між їхніми земельними ділянками, то лише після вирішення цього питання підлягають розгляду вимоги про усунення перешкод в користуванні цими ділянками.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Посилання апелянта на лист Жовтневої районної у м. Луганську ради від 04.11.2004 року, як на вирішення спору органом місцевого самоврядування не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Статтею 158 Земельного кодексу України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 16.04.2004 року із змінами, зазначено, що виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України (далі -ЗК), глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України (далі -ЦК), статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК), статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) судам підсудні справи за заявами, зокрема:

- про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 16.04.2004 року із змінами, згідно зі статтею 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виходячи з аналізу зазначеної норми права вбачається, що встановлення меж земельних ділянок до компетенції суду не належить. Суд розглядає спір щодо меж земельних ділянок тільки у разі не згоди громадян, у користуванні яких перебувають земельні ділянки, з рішенням органу місцевого самоврядування з питань земельних ресурсів, до компетенції якого відноситься вирішення цього питання

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виник спір з приводу встановлення меж їх земельних ділянок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 і буд. НОМЕР_1, вирішення якого належить до компетенції органів місцевого самоврядування, і тому лише у разі незгоди ОСОБА_4 чи ОСОБА_2 з рішенням органу місцевого самоврядування з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

В матеріалах справи відсутні докази того, що органом місцевого самоврядування у передбаченому статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» порядку вирішувалося питання про встановлення меж земельних ділянок сторін.

Таким чином, без вирішення питання органом місцевого самоврядування у встановленому законом порядку, а саме на засіданні ради, звернення позивачки до суду із позовними вимогами про встановлення меж земельних ділянок є передчасним.

Отже, посилання апелянта на лист Жовтневої районної у м. Луганську ради від 04.11.2004 року не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, апеляційний суд враховує, що для встановлення межі між земельними ділянками будинків, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 і буд. НОМЕР_1 необхідні спеціальні пізнання, тобто доказом реальної межі або її порушення будь-ким із суміжних співвласників будинків може бути відповідний висновок експертизи чи спеціаліста. Сам суд за діючим законодавством не вправі застосовувати ніякі спеціальні пізнання, крім як юридичних.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 березня 2010 року по справі призначалася судово-технічна експертиза для визначення та встановлення конкретних меж користування земельними ділянками.

Відповідно до повідомлення судового експерта Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.12.2010 року надати висновок на задані питання неможливо у зв'язку тим, що при визначенні варіантів виділу в конкретне користування спірних земельних ділянок та встановлення конкретних меж у відповідності з даними технічного паспорту БТІ від 09.10.1964 року на ділянку АДРЕСА_1 та даними технічного паспорту БТІ від 24.09.1967 року на ділянку АДРЕСА_2 будуть затронуті інтереси власників земельних ділянок НОМЕР_3 та АДРЕСА_3 та НОМЕР_5 і АДРЕСА_4, суміжних зі спірними ділянками. Для вирішення питань необхідно дослідження меж вищевказаних земельних ділянок, а їх дослідження виходить за межі позовних вимог позивача, оскільки зачіпляють інтереси власників домоволодінь, які не є сторонами по справі.

Отже, по даній справі експертиза не проведена. Також в матеріалах справи відсутній висновок спеціаліста з зазначених вище питань.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, а позивачка не надала суду достатньої кількості безспірних доказів з дотриманням правил належності та допустимості доказів, передбачених ст.ст. 58,59 ЦПК України.

Суд не може застосовувати спеціальні пізнання під час вирішення спору щодо визначення розмірів та встановлення меж земельних ділянок. Отже, без рішення органу місцевого самоврядування щодо меж земельних ділянок та висновку експертизи чи спеціаліста вирішувати цей спір суд не має можливості.

Апеляційний суд враховує також те, що в листі судового експерта Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.12.2010 року зазначено, що при вирішенні питання про виділ земельних ділянок та встановлення конкретних меж зачіпляються інтереси власників суміжних земельних ділянок.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач -це особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає, до кого пред'являти позов.

Згідно ч. 1 статті 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має право відповідати за позовом, або залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи позивачем ОСОБА_4 клопотань про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів власників суміжних земельних ділянок НОМЕР_3 та АДРЕСА_3 та НОМЕР_5 і АДРЕСА_4 не заявлялося і судом це питання не вирішувалося, оскільки у суду не має права з власної ініціативи залучати до участі у справі належного відповідача або співвідповідача.

Таким чином, без залучення власників суміжних земельних ділянок до участі у справі в якості співвідповідачів вирішити спір щодо визначення меж земельних ділянок не можливо.

Посилання апелянта на ДБН „Планування і забудова сільських поселень" ДБН Б.2.4-1-94" щодо знесення дерев не заслуговує на увагу, оскільки дані ДБН не регулюють відносини, які виникли між позивачем та відповідачем з приводу насаджень, так як дані ДБН стосуються сільських поселень, а не забудов міст.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки без вирішення питання про встановлення меж земельних ділянок вирішити інші вимоги не можливо.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів апелянт суду не надав.

Керуючись ст.ст. 107,158 Земельного кодексу України, Законом України „Про місцеве самоврядування", ст.ст. 303, 307, 308, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 27 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий:

Судді: