АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 січня 2013 року. м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Махлай Л.Д., Шиманського В.Й.
при секретарі - Перевузнику П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Прайм-Банк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання пункту договору застави недійсним та виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
в с т а н о в и л а :
В червні 2012 року позивач звернувся до суду із позовом, уточнивши який, просив визнати недійсним пункт 5.2.2 договору застави транспортного засобу №Z957/0289-1 від 25.09.2009 року, оскільки такий пункт суперечить вимогам закону, а саме на час укладення договору законодавством не було передбачено звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса. Посилаючись на те, що нотаріусом 24.10.2011 року вчинено виконавчий напис, просив визнати цей напис таким, що не підлягає виконанню. (а.с.2-6, 24-25, 35-36, 61-62)
Відповідач та третя особа проти позову заперечували.(а.с. 69-84)
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року позов задоволено частково, визнано недійсним пункт 5.2.2 параграфу 5.2 розділу V договору застави № Z957/0289-1 від 25.09.2009 року, в решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 3109,60 грн. судового збору на користь держави. (а.с.87,89-92).
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у визнанні виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та у частині стягнення з ОСОБА_1 3109,60 грн. судового збору, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.(а.с. 97-102)
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача КоровніковС.В. просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. (а.с. 107-110)
Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.09.2009 року між ПАТ «Прайм-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 600 000,00 грн. строком до 24.09.2010 року. Додатковою угодою від 24.09.2010 року сторони дійшли згоди щодо продовження терміну дії кредитного договору до 23.09.2012 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між сторонами 25.09.2009 року укладено договір застави № Z957\0289-1, за яким передано в заставу автомобіль НОМЕР_1, який належить на праві власності позивачу.(а.с. 7-12)
Пунктом 5.2 договору застави передбачено, що за вибором заставодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет застави:
пп.5.2.1. -за рішенням суду;
пп.5.2.2. -у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
пп.5.2.3. -у будь який, передбачений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;
пп. 5.2.4 - у будь-який інший спосіб на розсуд Заставодержателя.
Оскільки зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі не виконувалися, за зверненням ПАТ «Прайм-Банк» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 24.10.2011 року було вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано звернути стягнення на автомобіль НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_1 та за рахунок коштів, виручених від реалізації задовольнити вимоги ПАТ «Прайм-Банк» в сумі 620 652,09 грн. (а.с. 13)
Позивач у позовній заяві не заперечував факту продажу заставного майна у березні 2012 року іншій особі.(а.с. 1-3)
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 5.2.2 параграфу 5.2 розділу V договору застави № Z957/0289-1 від 25.09.2009 року сторонами не оскаржувалось, тому, з огляду на положення ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не зазначає висновків щодо законності цієї частини рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Інше передбачено Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", що набрав чинності з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тому, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом із питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" та ст. 590 ЦК України застосовуються лише в частині, що йому не суперечить.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що на момент його вчинення 24 жовтня 2011 року набули чинності положення ч. 1 ст. 24 п. 5 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» ( в редакції Закону від 22 вересня 2011 року, що набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Відповідно до цих положень звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом, а обтяжувач має право звернути стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Статтями 34, 36, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, і що з дня виникнення права на вимогу минуло не більше трьох років.
Визнання судом недійсним п. 5.2.2 договору застави не тягне за собою недійсності укладеного сторонами 25 вересня 2009 року договору застави № Z957\0289-1.
Із набранням законної сили вищенаведених положень ч. 1 ст. 24, п. 5 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» 16 жовтня 2011 року, заставодержатель (Банк) на підставі п. 5.2.3 договору застави № Z957\0289-1 мав право вимагати звернення стягнення на заставлене майно у будь який, передбачений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у т.ч. і шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки таке право прямо передбачено укладеним сторонами договором застави. Для цього Банком були подані необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання відповідно до Переліку, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172.
Тому при вирішенні спору суд правильно керувався нормами спеціального закону, яким є Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"та дійшов обґрунтованого висновку про підставність вчинення нотаріусом виконавчого напису 24 жовтня 2011 року.
Посилання апелянта на суперечність оскаржуваного рішення районного суду положенням ч. 1 ст. 574, ч. 1 ст. 590 ЦК України колегія суддів визнала необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується з висновком районного суду, що судовий збір підлягає сплаті позивачем за ставками, як позов майнового характеру.
Так, уточнивши заявлені вимоги, позивач просив суд визнати недійсним пункт 5.2.2 договору застави від 25 вересня 2009 року та виконавчий напис вчинений 24 жовтня 2011 року таким, що не підлягає виконанню без застосування наслідків їх недійсності. (а.с. 61-62)
За квитанції доданої до позовної заяви позивач сплатив 109.40 грн. судового збору, тобто у розмірі не меншому ніж встановлений пп.2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру.(а.с. 1)
За роз'ясненнями, що містяться в п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при пред'явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці. При цьому підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при пред'явленні позову споживачем.
Вищенаведених обставин справи та роз'яснень суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкового висновку про стягнення із позивача на користь держави 3 109.60 грн. судового збору.
Тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення судового збору, апеляційна скарга має бути задоволена частково.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, тому з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 303, п. 1, 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 3109 грн. 60 коп. судового збору на користь держави.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
Л.Д. Махлай
В.Й.Шиманський
Справа № 22-ц/796/3115/2013
Головуючий у першій інстанції -Шереметьєва Л.А.
Доповідач Левенець Б.Б.