АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1[1]
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2013 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді- Лашевича В.М.,
суддів- Ноздрякова В.М., Паленика І.Г.,
за участю:
прокурора - Глиняного С.В.,
засудженого - ОСОБА_2,
захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників-адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють в інтересах засудженого ОСОБА_2, і засудженого ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 03 вересня 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Чернівці, громадянин України, не одружений, з професійно-технічною освітою, має на утриманні неповнолітню дитину 1997 року народження, який працює приватним підприємцем, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий: 08 лютого 2010 року Шевченківським районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 289 КК України до п'яти років позбавлення волі, зі звільненням на підставі ст. ст. 75, 76 КК України від відбування покарання з іспитовим строком три роки,
засуджений за ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років, з конфіскацією всього належного йому майна на праві приватної власності.
На підставі ст. 71 КК України, ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю вироків призначено шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 08 лютого 2010 року, і він вважається засудженим до покарання у виді позбавлення волі строком на дев'ять років, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнаний винним у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, що завдало великої матеріальної шкоди, тобто у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 289 КК України.
Цей злочин він вчинив за обставин, викладених у вироку наступним чином.
Зокрема, в період часу між 21 годиною 00 хвилин 28 вересня 2010 року та 03 годиною 00 хвилин 29 вересня 2010 року ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 3 по вулиці Панельній в місті Києві, підійшов з метою незаконного заволодіння транспортним засобом до автомобіля «LEXUS ES 350», д.н.з. НОМЕР_1, і, використовуючи заздалегідь заготовлені технічні засоби та пристрої, зняв автомобіль з сигналізації та безперешкодно проник всередину салону. Після цього він за допомогою невстановлених технічних пристроїв завів двигун автомобіля та, перебуваючи за кермом, розпочав рух у напрямку вулиці Міської в місті Києві. Під час проїзду перехрестя вулиць Міської та Курортної ОСОБА_2 не впорався з керуванням вказаним транспортним засобом, внаслідок чого наїхав автомобілем на бордюрний камінь, збив електроопору та зіткнувся з деревом, а сам з місця дорожньо-транспортної пригоди зник, завдавши потерпілому ОСОБА_5 великої матеріальної шкоди у розмірі 341 196, 77 гривень.
Не погоджуючись з цим вироком, захисники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали в інтересах засудженого ОСОБА_2 апеляцію, в якій просять вирок суду першої інстанції скасувати, оскільки, на їх думку, досудове та судове слідство у справі було проведено однобічно та неповно, а висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянти стверджують, що посилання районного суду на те, що ОСОБА_2 були використані пристрої для зняття автомобіля з сигналізації та технічний засіб для запуску двигуна є лише припущеннями, так як в матеріалах справи, на їх переконання, відсутні будь-які дані, що свідчать про встановлення цих обставин. Крім того, захисники наголошують, що факт знаходження автомобіля «LEXUS ES 350», д.н.з. НОМЕР_1, біля будинку № 3 по вулиці Панельній в місті Києві не доведено, оскільки лише пояснень про це ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не може бути достатньо для встановлення такого факту. При цьому вони зазначають, що органи слідства по даному факту нікого з мешканців будинку, а також ОСОБА_8, яка мала право керувати автомобілем, не опитали. Також автори апеляції запевняють, що зміст протоколу огляду місця події від 29 вересня 2010 року не встановлює вірогідного місця знаходження автомобіля, оскільки був складений формально, без участі ОСОБА_5 та ОСОБА_7, як осіб, які єдині могли визначити, в якому місці був залишений автомобіль.
Далі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 скаржаться на те, що працівники міліції Дніпровського РУ ГУМВС України із застосування насильства відібрали у ОСОБА_2 зразки крові в той час, коли він перебував під арештом. Тому, на думку апелянтів, районному суду необхідно було, окрім допиту ОСОБА_9, допитати оперуповноваженого ОСОБА_10, який, за їх переконанням, незаконно допитав в якості свідка ОСОБА_11
Також захисники звертають увагу, що під час судового слідства двічі було заявлено клопотання про допит в суді свідка ОСОБА_11 та про витребування з Дарницького та Дніпровського районних судів міста Києва адміністративних справ, за якими на ОСОБА_2 кожного разу було накладено адміністративне стягнення у виді семи діб адміністративного арешту, однак райсуд, як стверджують апелянти, безпідставно відмовив в задоволенні цих клопотань.
Не усунуті, як переконані автори апеляції, і протиріччя в показах потерпілого ОСОБА_12, які стосуються його пояснень в суді, що він в салоні автомобіля бачив кепку, яка визнана доказом. В той же час, як наполягають захисники, цей потерпілий під час дізнання та досудового слідства нічого про наявність вказаної кепки не зазначав. Не підтверджують, на їх думку, факту знаходження кепки в салоні автомобіля показання свідка ОСОБА_7, а в протоколі огляду місця події від 29 вересня 2010 року слідчим взагалі не вказано про наявність кепки.
Крім того, автори апеляції стверджують, що показання в суді свідка ОСОБА_7 наведені у вироку не в повному обсязі, а саме не вказано про те, що на досудовому слідстві у нього та потерпілого відбирали зразки крові. В той же час, як зауважують апелянти, в матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні документи, які фіксували проведення таких слідчих дій.
Далі апелянти наполягають, що показання працівників міліції ОСОБА_13 і ОСОБА_14 є неправдивими, оскільки вони в протоколах допитів є тотожними. До того ж, в місцевому суді останні, як запевняють захисники, надали різні показання та повідомили неправдиву інформацію про зовнішні дані особи, яку бачили. Також автори апеляції вважають, що, в порушення вимог ст. 313 КПК України, районий суд взагалі не досліджував речові докази.
Отже, на переконання апелянтів, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого останньому злочину не доведена ні під час досудового слідства, ні під час судового розгляду справи, а тому вони просять справу направити до прокуратури міста Києва для організації додаткового розслідування та змінити ОСОБА_2 запобіжний захід із утримання під вартою на підписку про невиїзд.
Також на вказаний вирок місцевого суду подав апеляцію засуджений ОСОБА_2, який, навівши аналогічні доводи, що містяться в апеляції його захисників, просить вирок суду першої інстанції скасувати, як незаконний та необґрунтований, а справу повернути на додаткове розслідування.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, теж подав апеляцію на зазначений вирок, в якій, не оспорюючи доведеності вини засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину та юридичної кваліфікації його дій, просить скасувати вирок місцевого суду у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Зокрема, апелянт зазначає, що після судових дебатів у справі районним судом було оголошено перерву в судовому засіданні перед останнім словом підсудного ОСОБА_2 29 серпня 2012 року судове засідання було продовжено, але ОСОБА_2 відмовився від останнього слова та просив перенести судове засідання, оскільки не з'явилися його захисники, а він не мав змоги підготуватися до останнього слова, тому що перебував у лікарні та не мав можливості поспілкуватися із захисниками. Незважаючи на це, суд першої інстанції, в порушення ст. ст. 263, 319 КПК України, проігнорував клопотання ОСОБА_2, видалився до нарадчої кімнати та постановив вирок, чим порушив, на думку автора апеляції, право останнього на захист. Тому прокурор просить направити дану справу на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
На апеляцію прокурора адвокат ОСОБА_3 подав свої заперечення, в яких висловлює свою незгоду лише зі ствердженнями апелянта про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. В той же час захисник ОСОБА_3 просить задовольнити апеляцію прокурора в частині скасування вироку з урахуванням доводів його апеляції щодо недоведеності вини ОСОБА_2 та грубих порушень кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляцій захисників і засудженого та підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, пояснення засудженого і його захисників, які підтримали доводи своїх апеляцій, просили їх задовольнити в повному обсязі та заперечували проти задоволення апеляції прокурора в частині доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи кожної апеляції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підлягає частковому задоволенню, а апеляції захисників ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_2 підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На час розгляду апеляційним судом даної кримінальної справи набрав чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року (надалі КПК України).
Відповідно до п. 11 розділу ХІ «Перехідні Положення» КПК України, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з п. 15 розділу ХІ «Перехідні Положення» КПК України, апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Такий порядок був визначений Кримінально-процесуальним кодексом України, 1960 року, з послідуючими змінами (надалі КПК України (1960 року)).
У відповідності до вимог ст. 22 КПК України (1960 року), органи досудового слідства зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. При цьому органи досудового слідства і суд не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Згідно зі ст. 64 КПК України (1960 року), обов'язковими обставинами, що підлягають доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді справи в суді поряд з іншими, визначеними в цій же статті КПК України (1960 року), є також подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину.
За змістом ст. 132 КПК України (1960 року), пред'явлене обвинувачення повинно бути конкретним. Це випливає з того, що, відповідно до ст. 43 КПК України (1960 року), обвинувачений має право знати, в чому саме його обвинувачують і захищатися від пред'явленого йому обвинувачення.
Обвинувачуючи ОСОБА_2 в тому, що він в період часу між 21 годиною 00 хвилин 28 вересня 2010 року та 03 годиною 00 хвилин 29 вересня 2010 року біля будинку № 3 по вулиці Панельній в місті Києві незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем «LEXUSES 350», д.н.з. НОМЕР_1, з використанням заздалегідь заготовлених технічних засобів та пристроїв, органи досудового слідства жодного переконливого доказу на підтвердження цього не навели, а послалися лише на показання працівників міліції та висновки експертиз, які з огляду на обставини справи та проведені у ній слідчі дії ставлять під сумнів допустимість таких доказів у справі.
Зокрема, якщо виходити з того, що в обвинувальному висновку органи досудового слідства не послалися на протокол огляду місця події від 29 вересня 2010 року (т. 1, а. с. 52 - 64), в якому підписи одних і тих же понятих суттєво різняться між собою навіть на вигляд, а на вставленому в цей протокол аркуші (т. 1, а. с. 54) вказано, що під час огляду було вилучено аркуш паперу з нашаруванням плям бурого кольору, то органи досудового слідства, вочевидь, визнали, що такий доказ є недопустимим.
Разом з тим, по зазначеному аркушу паперу з нашаруванням плям бурого кольору було проведено молекулярно-генетичне дослідження та експерти прийшли до висновку, що генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_2 співпадають з генетичними ознаками слідів крові людини на фрагменті аркушу паперу. Поклавши такий висновок в основу обвинувачення ОСОБА_2, органи досудового слідства увійшли в суперечність між допустимістю доказів у даній справі.
Що стосується самого аркушу паперу з нашаруванням плям бурого кольору, то він навіть не був детально оглянутий органами досудового слідства, тобто не були описані розміри нашарувань плям бурого кольору та не вказано, де саме цей аркуш було виявлено під час огляду місця події.
В той же час, органи досудового слідства не перевірили, а суд першої інстанції проігнорував версію ОСОБА_2 про те, що цей аркуш паперу з'явився у справі лише після того, як під час його перебування під адміністративним арештом працівники міліції в спецприймальнику із застосуванням насильства шляхом сковування рук кайданами відібрали у нього зразки крові. При цьому свідок ОСОБА_11, як фельдшер спецприймальника (т. 2, а. с. 17), яка, відповідно до протоколу про відібрання зразків крові, приймала участь у проведенні даної слідчої дії, хоча на досудовому слідстві і пояснювала про здійснення добровільного відбору крові, однак процедура відібрання таких зразків у неї не з'ясовувалася і питань з приводу нанесення зразків крові на аркуш паперу не ставилося. В свою чергу, не з'ясував ці питання і районний суд, двічі безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання захисників про допит зазначеного свідка в суді. Тому в апеляції захисників правильно ставиться питання про необхідність перевірки законності дворазового затримання ОСОБА_2 та перебування його під адміністративним арештом протягом 14 діб, а також про допит учасників слідчої дії, пов'язаної з відібранням у нього зразків крові.
Крім того, органам досудового слідства необхідно перевірити, чи звертався ОСОБА_2 за медичною допомогою після 29 вересня 2010 року з приводу отримання тілесних ушкоджень, оскільки з огляду на значну кількість плям бурого кольору, схожих на кров, які були в салоні автомобіля «LEXUS ES 350», д.н.з. НОМЕР_1, після дорожньо-транспортної пригоди, особа, що їх залишила, мала отримати значні тілесні ушкодження.
Хоча на одній із фототаблиць до протоколу огляду місця події (т. 1, а. с. 62) стрілкою показано на предмет, який названо кепка, однак в самому протоколі про цю кепку нічого не вказано, в тому числі і на вставленому в цей протокол аркуші (т. 1, а. с. 54). При цьому, в довідці до обвинувального висновку про речові докази (т. 3 а. с. 60) зазначено з посиланням на т. 2, а. с. 193 - 194, що головний убір (кепка) приєднана до матеріалів справи в якості речового доказу. В той же час в т. 2 на а. с. 193 - 194 міститься протокол обшуку в квартирі АДРЕСА_1, під час якого з квартири нічого виявлено та вилучено не було.
Між тим, як встановлено постановою про приєднання до справи речових доказів від 15 березня 2011 року (т. 1, а. с. 193), до матеріалів справи була приєднана кепка чорного кольору, вилучена під час огляду місця події 30 вересня 2011 року, тобто кепка за даним документом виявлена була більш як через півроку після складання слідчим даної постанови.
В дійсності, ще один огляд місця події відбувся 30 вересня 2010 року (т. 1, а. с. 168 - 172), а саме через 33 години після першого огляду місця події, і під час цієї слідчої дії фактично було оглянуто та вилучено лише одну кепку. Разом з тим, звертає на себе увагу той факт, що ця кепка постановою слідчого від 20 жовтня 2010 року теж була приєднана до матеріалів справи в якості речового доказу (т. 1, а. с. 173), тобто, згідно постанов одного і того ж слідчого Солоненка Я.В. від 20 жовтня 2010 року та від 15 березня 2011 року, до справи було приєднано дві чорних кепки, вилучених під час огляду місця події в обох випадках 30 вересня 2011 року (т. 1, а. с. 173, 193). Це свідчить про фальсифікацію даних процесуальних документів, оскільки, складаючи такі постанови, особливо першу 20 жовтня 2010 року, неможливо навіть механічно було вказати, що огляд місця події відбувся 30 вересня 2011 року. Тому під час додаткового розслідування необхідно перевірити, де, коли і за яких обставин була виявлена зазначена кепка, чому вона двічі була приєднана до справи як речовий доказ та коли в дійсності складалася постанова про її приєднання до справи в якості речового доказу.
Одночасно необхідно усунути суперечності в показаннях потерпілого ОСОБА_6, який під час досудового слідства про наявність в його автомобілі кепки під час огляду місця події взагалі нічого не зазначав, а судовому засіданні дав пояснення, що кепку бачив. При цьому слід з'ясувати, якщо він дійсно був присутнім при огляді місця події 29 вересня 2010 року, як то вказано на першому аркуші протоколу огляду місця події (т. 1, а. с. 52), то чи знайомився він із зазначеним документом, чи згоден з даними, які в ньому викладені, та чому відсутні його підписи на всіх інших аркушах цього документу.
Щодо використання ОСОБА_2 заздалегідь заготовлених технічних засобів та пристроїв при незаконному заволодінні автомобілем, то, крім припущень органів досудового слідства про таке використання, жодних даних, що вони в дійсності використовувалися, в матеріалах справи немає і будь-яких доказів на підтвердження такого обвинувачення в обвинувальному висновку не приведено. В той же час, до матеріалів справи приєднано в якості речових доказів пристрої з ключами від автомобілів німецького та японського виробництва (т. 2, а. с. 132 - 134), при експертному дослідженні яких виявилося неможливим встановити, чи здатні досліджувані пристрої здійснити перехоплення сигналу пультів сигналізації автомобіля«LEXUS ES 350», д.н.з. НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 140 - 143). Тому, з огляду на ст. 22 КПК України (1960 року), органам досудового слідства необхідно або конкретизувати обвинувачення ОСОБА_2 в цій частині з наведенням відповідних доказів, або відмовитися від обвинувачення в заволодінні саме таким шляхом транспортним засобом потерпілого, оскільки вони не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Також слід зауважити, що органами досудового слідства належним чином не перевірено навіть те, чи дійсно автомобіль «LEXUS ES 350» у зазначений проміжок часу знаходився біля будинку № 3 по вулиці Панельній в місті Києві. З цього приводу в матеріалах справи містяться тільки показання потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_7, які є зацікавленими особами у даній справі. В той же час ніхто із мешканців вказаного будинку, а також громадянка ОСОБА_8, яка зі слів потерпілого теж мала право керувати автомобілем, органами досудового слідства не допитувалися. Тому при додатковому розслідуванні необхідно допитати ОСОБА_8 та встановити інших осіб, які б могли пояснити, де зазвичай залишав свій автомобіль ОСОБА_5, хто мав до цього автомобіля доступ і чи могла така особа, не поставивши до відому ОСОБА_5, здійснити виїзд на автомобілі останнього.
З огляду на пояснення в засіданні районного суду свідка ОСОБА_7, що на досудовому слідстві у нього та у ОСОБА_5 відбиралися зразки крові, під час додаткового розслідування слід з'ясувати, чи дійсно проводилися з ними такі слідчі дії і якщо так, то чому у справі відсутні відповідні процесуальні документи.
До того ж, матеріали справи не містять беззаперечної відповіді, що походження слідів крові, виявлених в автомобілі ОСОБА_5, як від самого потерпілого, так і свідка ОСОБА_7 або ОСОБА_8 виключається. Ця прогалина має бути теж усунута під час додаткового розслідування.
Не встановлено органами досудового слідства і особу, слід пальця руки якої був вилучений з автомобіля ОСОБА_5 при огляді місця події. Оскільки походження цього сліду від ОСОБА_2 та ОСОБА_16 за висновком експерта виключається (т. 1, а. с. 153), то органам досудового слідства необхідно додатково допитати ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з приводу того, хто із знайомих їм осіб напередодні угону автомобіля був присутнім в його салоні і якщо вони пригадають таких осіб, то відібрати у них зразки пальців рук та провести по ним дактилоскопічну експертизу на предмет ідентичності сліду пальця руки, вилученого під час огляду місця події.
Крім того, під час додаткового розслідування необхідно ретельно перевірити висунуте ОСОБА_2 алібі, що на час вчинення інкримінованого йому злочину він перебував не в місті Києві, а за місцем свого проживання в місті Чернівці. Це алібі ОСОБА_2 підтверджували на досудовому слідстві та в судовому засіданні свідки ОСОБА_17, ОСОБА_1 та ОСОБА_18, однак як органи досудового слідства, так і суд першої інстанції без будь-якої перевірки ці показання фактично проігнорували.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що доводи захисників та засудженого ОСОБА_2 про неповноту та однобічність досудового слідства є слушними, а проведення слідчих дій, на які вказано в даній ухвалі та в апеляціях останніх, слід визнати необхідним, оскільки саме проведення таких дій дасть змогу органам досудового слідства усунути зазначені в цій ухвалі прогалини досудового слідства і встановити істину у справі.
Обґрунтовано прокурором звернута увага на порушення місцевим судом кримінально-процесуального законодавства, а саме на те, що районний суд фактично позбавив ОСОБА_2 права на останнє слово.
Тому колегія суддів приходить до висновку, що вирок у даній справі підлягає скасуванню, а справа поверненню прокурору міста Києва для організації додаткового розслідування.
Приймаючи рішення про направлення справи прокурору міста Києва для організації додаткового розслідування, колегія суддів вважає необхідним змінити ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою на підписку про невиїзд з огляду на те, що він на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні доньку, 1997 року народження, та постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно. При цьому колегія суддів також враховує, що ОСОБА_2 на час розгляду апеляцій вже більше двох років перебуває в місцях ув'язнення і хоча злочин, який йому інкримінується, відноситься до категорії особливо тяжких, однак будь-які дані, що він буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочину діяльність, відсутні.
Керуючись п. п. 11, 15 Перехідних Положень КПК України та ст. ст. 365, 366, 367 КПК України (1960 року), колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 та його захисників ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовольнити повністю, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 03 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2 - скасувати, а справу повернути прокурору міста Києва для організації додаткового розслідування.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_2 у виді утримання під вартою змінити на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти в залі суду.
СУДДІ:
_________________ _________________ __________________
ЛашевичВ.М. Ноздряков В.М. Паленик І.Г.
Справа № 11/796/198/2013
Категорія КК: ч. 3 ст. 289 КК України
Головуючий у першій інстанції: Курило А.В.
Доповідач: Лашевич В.М.