АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження №22-ц/774/803/13 Головуючий 1-ої інстанції -Прижигалінська Т.В.
Категорія - 34 Доповідач - Демченко Е.Л.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Волошина М.П., Басуєвої Т.А.
при секретарі - Качур Л.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа -ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а:
У лютому 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, мотивуючи тим, що 02 грудня 2009 року з вини водія ОСОБА_1, який керував автомобілем «ДЕУ-Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1, на автодорозі «Дніпропетровськ-Мелітополь»поблизу повороту на с.Раївка Синельниківського району Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відповідач скоїв наїзд на неї та її сина ОСОБА_3
В результаті наїзду вона отримала пошкодження середнього ступеню тяжкості і тривалий час знаходилась на лікуванні, де їй була проведена операція.
У зв'язку з отриманими пошкодженнями нею були понесені витрати, пов'язані із лікуванням в розмірі 13.518 грн.69 коп. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 добровільно сплатив їй 5.000 грн., вона просить стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 8.518 грн.69 коп.
Крім того, вважає, що проведення довгого лікування та реабілітація після дорожньо-транспортної пригоди, постійний фізичний біль, відчуття безпорадності, боязнь втрати місця роботи завдало їй фізичних та моральних страждань, а тому просить стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 45.200 грн.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь в рахунок матеріальної шкоди 5.530 грн.71 коп. та в рахунок моральної шкоди 15.000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 02 грудня 2009 року близько о 18 годині, керуючи автомобілем „ДЕУ-Ланос", реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись по автодорозі «Дніпропетровськ-Мелітополь»поблизу повороту на с.Раївка Синельниківського району Дніпропетровської області скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_3, які перетинали проїзну частину справа на ліво по ходу руху автомобіля. В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Після отриманих ушкоджень ОСОБА_2 тривалий час знаходилась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, їй була проведена операція, у зв'язку з чим нею були понесені матеріальні витрати, розмір яких вірно встановлений судом першої інстанції.
Постановою СВ Синельниківського МВ УМВС України в Дніпропетровській області від 23 січня 2012 року кримінальну справу по факту дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1 та пішоходів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 закрито за відсутністю в діях водія ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст.286 КК України.
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Непереборною силою в такому випадку слід визнавати фактори об'єктивного характеру, причинно не пов'язані з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Дія непереборної сили може бути спрямована як на об'єкт, діяльність з яким становить джерело підвищеної небезпеки, так і на осіб, які обслуговують цей об'єкт.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки закон не передбачає грубу необережність як обставину, що звільняє володільця від відповідальності.
Частиною 3 ст.1193 ЦК України передбачено, що вина потерпілого взагалі не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 ЦК України, тобто витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі якщо шкоди завдано ушкодження здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: