Справа №784/201/13 05.02.2013 05.02.2013 05.02.2013

Справа № 22ц/784/753/13 Головуюча у І інстанції Сухаревич З.М

Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

05 лютого 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Шпонарською. О.Ю.,

з участю представника позивача Васильчикова І.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2012 року, ухвалене за позовом публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установила:

27 квітня 2011 року публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк" (далі - Банк), правонаступник закритого акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк", пред'явило до суду позов до ОСОБА_3 про дострокове стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 04 червня 2007 року закрите акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк", уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 5440895, за умовами якого останній отримав 11 312 доларів США на придбання транспортного засобу, автомобіля марки Fiat, під зворотнє зобов'язання повернути їх частинами, строком до 04 червня 2014 року під 11, 50 % річних, які зобов'язався сплачувати згідно погодженого графіку погашення кредиту з 15 по 21 число кожного місяця.

Поряд з цим, сторони договору передбачили, що порушення позичальником виписаних умов, дає Банку право нараховувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач вказував, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, в зв'язку з чим станом на 10 березня 2011 року утворилося 5 673, 44 доларів США заборгованості, із яких: 4 883, 21 доларів - заборгованість за кредитом, 790, 23 доларів по відсоткам, 723, 44 доларів - пеня.

Посилаючись на викладене, умови договору та вимоги закону, уточнюючи розмір заборгованості, позивач просив достроково стягнути вказану кредитну заборгованість.

Заперечуючи проти позову відповідач, посилався на невідповідність умов цього договору вимогам цивільного законодавства України та Закону України "Про захист прав споживачів".

У зв'язку з цим, пред'явив зустрічний позов про визнання договору недійсним, який ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2012 року залишений без розгляду.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 673, 44 доларів США та пеню в розмірі 5 740, 57 грн., що еквівалентно 723,44 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та постановити ухвалу, якою залишити позов Банку без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України та пунктів 3.5.7, 3.5.8 умов кредитного договору, позикодавець має право вимагати дострокового повернення усієї частини кредитних коштів та відсотків, що залишилися у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики, та пені.

Як вбачається із матеріалів справи, між закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 5440895, за умовами якого останній отримав кредит 11 312 доларів США, строком до 04 червня 2014 року під 11, 50 % річних та зобов'язався з 15 по 21 число кожного місяця його погашати згідно угодженого графіку, що є невід'ємною частиною договору.

В пункті 5.2 цього ж договору, сторони передбачили, що порушення позичальником виписаних умов, дає Банку право нараховувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (а.с. 30-35).

Однак, починаючи з листопада 2009 року, позичальник неналежно виконував умови договору, в зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість. Вимога Банку від 10 лютого 2010 року, отримана відповідачем 19 лютого 2010 року, про дострокове погашення заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, залишена ним без задоволення (а.с. 36-37).

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, уся заборгованість станом на 10 березня 2011 року, яку позивач просив стягнути достроково, становила 5 673, 44 доларів США та 5 740 грн. 57 коп., зокрема:

- заборгованість за основним і простроченим кредитом 4 883, 21 доларів США,

- заборгованість за строковими та простроченими відсоткам - 790, 23 доларів США,

- пеня 5 740 грн. 57 коп.

За такого, висновок суду щодо стягнення достроково з ОСОБА_3 на користь Банку вказаної суми заборгованості за кредитним договором є вірним.

Самі по собі доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про неприйняття ним участі у справі не є підставою згідно ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції.

До того ж, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про невідповідність позовної заяви Банку вимогам ст. 119 ЦПК України, оскільки позов Банку за змістом і формою відповідає вимогам зазначеної статті процесуального закону.

Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості, наданим Банком, який складений на підставі відомості про рух грошових коштів на рахунку відповідача. Тому цей розрахунок є належним доказом заборгованості відповідача за кредитним договором.

До того ж, відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували або ставили під сумнів розмір цієї заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: