Справа №2-660-1/06 №2-108-1/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді КирилюкГ.М.
при секретарі Халпахчієвій Є.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: Київське міське управління юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л.Є. про визнання заповіту недійсним ,-
встановив:
03.02.2006 р. до Святошинського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_6 на її користь недійсним.
Посилається на ті підстави, що його батько, ОСОБА_6, був інвалідом II групи, Внаслідок автомобільної катастрофи у нього був пошкоджений хребет, він часто втрачав свідомість, знаходився на обліку у лікаря невропатолога та психіатра. Також він зловживав спиртними напоями. Після вживання спиртного надовго втрачав пам'ять.
ІНФОРМАЦІЯ_1. батько помер. Після його смерті він звернувся до нотаріальної контори і йому стало відомо, що батьком склав заповіт на користь своєї племінниці - ОСОБА_2.
Оскільки внаслідок хвороби та зловживання спиртними напоями батько не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, його заповіт повинен бути визнаний судом недійсним.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить його задовольнити.
Пояснив, що до липня 2002 року позивач ОСОБА_4 проживав зі своїм батьком ОСОБА_6 у двокімнатній квартирі. Його батько після травми хребта постійно вживав алкогольні напої, втрачав пам'ять, вів себе неадекватно, скандалив, кидався на позивача з ножем, не пізнавав його. Оскільки його дії могли загрожувати життю його сина та дружини, він з батьком вирішили продати двокімнатну квартиру та придбати дві окремі квартири.
При укладанні угод купівлі-продажу квартири батько підписував у нотаріуса необхідні документи. Про психічний стан батька позивач нотаріусу не повідомляв.
В липні 2002 року ОСОБА_6 переїхав на нову квартиру та став проживати окремо. Позивач відвідував свого батька, надавав йому матеріальну
допомогу. Батько повідомляв, що після смерті залишить квартиру своєму сину або онуку.
Відповідачка проти позову заперечує. Пояснила, що після смерті дружини спадкодавця, у останнього з сином стосунки погіршились. ОСОБА_4 почав знущатися з батька. Він застосовував до нього фізичну силу, збивав його з ніг, висловлювався на його адресу нецензурною лайкою. З цього приводу він звертався до дільничного міліціонера. З метою припинення конфліктної ситуації в сім'ї, батько та син вирішили розміняти квартиру та роз'їхатись.
В липні 2002 р. вони продали належну їм квартиру, розділили гроші і кожний придбав собі окреме житло.
ОСОБА_6 придбав собі однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та став проживати в ній. Вона та її мати, яка є рідною сестрою ОСОБА_6, постійно приходили до нього, допомагали прибирати, купували необхідні продукти, готували їжу, сплачували за квартиру. На початку вересня 2002 р. ОСОБА_6 повідомив їй, що склав на її ім'я заповіт. При цьому пояснив, що свідомо позбавив сина права на спадкування, оскільки між ними були погані стосунки, син його ображав та бив.
Представник відповідачки проти позову заперечує. Пояснив, що травму
хребта ОСОБА_6 отримав в 1973 р. під час проходження служби в армії. Групу
інвалідності він отримав внаслідок травми хребта, а не у зв'язку з психічним
захворюванням. ОСОБА_6 ніколи не перебував на обліку в
психоневрологічному та наркологічному диспансерах. Оскільки ОСОБА_6 був дієздатним в момент підписання заповіту, просить в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи: Київського міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, просить слухати справу в його відсутність.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Л.Є. в судове засідання не з'явився, просить слухати справу в його відсутність. В письмовому поясненні зазначив, що з приводу оформлення заповіту ОСОБА_6 звернувся до нього 10.09.2002 р. В бесіді з ним перевірялась його дієздатність. Волевиявлення заповідача було вільним, зміст та юридична природа самого документу заповідачу роз'яснювались. Жодних сумнівів в дієздатності ОСОБА_6 у нотаріуса не виникло.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, заслухавши висновок експерта ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та медичну документацію, додану до неї, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент , коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні право або інтереси порушені.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 з 16.07.2007 р. по день смерті був зареєстрований та проживав в квартирі АДРЕСА_1, що належала йому на праві власності.
10 вересня 2002 року ОСОБА_6 заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, ОСОБА_2 Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотарільного округу Габрієль Л.Є. (а.с.53).
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_6 помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).
Позивачем не доведено, що ОСОБА_6 при підписанні заповіту від 10.09.2002 р. на ім'я ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 в 1974 р. переніс травму -компресійний перелом хребта, після лікування якого відмічалось повне відновлення здоров'я. В 1987 р. болі в попереку відновились, в зв'язку з чим перебував на лікуванні в різних медичних установах, йому була проведена операція і в 1997 р. встановлена II група інвалідності.
Так, згідно довідки Київської міської клінічної лікарні №6 від 6.04.2006 р. ОСОБА_6 перебував на лікуванні в неврологічному відділенні з 25.02. по 11.03.1997 р. з діагнозом: «Вертеброгенная поясничная миелопатия с вялым нижним парапарезом», виписаний з рекомендацією нейрохірургічного лікування (а.с. 161).
З долученої до матеріалів справи історії хвороби № 1142 вбачається, що ОСОБА_6 знаходився на лікуванні в НП нейрохірургії з 13.03. по 25.04.1997 р. з діагнозом: «последствия компрессионного перелома второго поясничного позвонка. Остеохондроз. Операция по поводу грыжи позвонков».
З історії хвороби №1759 вбачається, що ОСОБА_6 знаходився на лікуванні в неврологічному відділенні КМКЛ №7 з 30.04. по 15.05.1998 р. з діагнозом: «последствия компрессионного перелома второго поясничного позвонка».
З історії хвороби №2842 вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на лікуванні в КМКЛ №7 з 24.05 по 07.06.2000 р. з діагнозом: «необратимые последствия компрессионного перелома тела второго поясничного позвонка в виде выраженного вялого паралареза нижних конечностей с нарушением функций тазовых органов».
Будь-яких описів порушень психічного стану ОСОБА_6 у вищевказаних медичних документах не виявлено.
Згідно даних огляду МСЕК встановлено, що ОСОБА_6 був оглянутий в червні 1997 р. та йому була встановлена II група інвалідності.
У виданому направленні на ВТЕК№4 від 02.06.1998 p., від 13.06.2000 р. та акті №215 МСЕК від 16.06.1999 p., виписки з історії хвороби з КМКЛ №5, де ОСОБА_6 передбував на лікуванні з 28.05. по 11.06.2002 p., будь-яких порушень психіки у ОСОБА_6 не відмічено.
Згідно довідки Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» від 29.09.06 р. ОСОБА_6 під диспансерно-динамічним наглядом не перебував (а.с. 166).
Згідно листа Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 від 11.10.2006 р. ОСОБА_6 на обліку у лікаря -психіатра не перебував, за медичною допомогою не звертався (а.с. 163).
Згідно листа Київського міського психоневрологічного диспансеру №5 від 9.10.2006 р. ОСОБА_6 під наглядом лікаря психіатра не перебував, за медичною допомогою не звертався (а.с. 162).
Згідно листа Центральної районної поліклініки від 15.03.2006 р. ОСОБА_6 на диспансерному обліку не перебував (а.с. 160).
Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 19 грудня 2006 р. №1821 встановлено, що ОСОБА_6 в період підписання заповіту (10.09.2002 р.) виявляв ознаки органічного ураження головного мозку
судинного генезу з церебрастенічним синдромом на фоні епізодичного зловживання алкоголем. Ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності ОСОБА_6 не виявляв. За своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними» (а.с.96-97).
Згідно акту додаткової цивільної, посмертної судово-психіатричної експертизи від 19 червня 2007 р. №704 встановлено, що ОСОБА_6 страждав хронічним психічним захворюванням у виді органічного ураження головного мозку судинно-інтоксикаційного генезу з психоорганічним синдромом. Ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, пов'язаної з вживанням алкоголю, ОСОБА_6 не виявляв.
Наявні у ОСОБА_6 ознаки органічного ураження головного мозку судинно-інтоксикаційного генезу з психоорганічним синдромом в період підписання заповіту (10.09.2002 р.) суттєво впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» (а.с. 144-147).
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_7 підтвердив висновки вказаних експертиз та пояснив, що в момент підписання заповіту ОСОБА_6 розумів формальну сторону своїх дій, проте не міг повністю усвідомлювати їх наслідків. Додаткова експертиза не спростовує попереднього висновку, а тільки уточнює психічний стан ОСОБА_6 з урахуванням нових даних та показів свідків (а.с. 173-174).
Акти проведених по справі посмертних судово-психіатричних експертиз не викликають у суду сумнівів в їх достовірності, оскільки є обґрунтованими, мають чітко визначений та конкретний характер, зроблені з урахуванням наявної медичної документації та матеріалів справи, а також не суперечать сукупності інших досліджених в судовому засіданні доказів.
Позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що з 1980 р. його батько зловживав спиртними напоями. Батько обіцяв переписати на нього свою квартиру і при цьому він усвідомлював значення своїх дій. В 2005 р. батько також усвідомлював значення своїх дій (а.с.45 зв.).
Дружина позивача, ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_6 почав випивати і вони змушені були роз'їхатись. З 1999 по 2000 р. ОСОБА_6 працював охоронцем в магазині. Оскільки він перестав впізнавати оточуючих, перестав працювати. До психіатра з приводу стану здоровя ОСОБА_6 вони за допомогою не звертались. На момент підписання договору купівлі-продажу квартири, влітку 2002 р., ОСОБА_6 добре себе почував (а.с. 13 7-13 9).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 , ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 пояснили, що ОСОБА_6 працював, був охайним, слідкував за собою. Оскільки з сином у нього були погані стосунки, він вирішив залишити заповіт на свою племінницю. Спиртними напоями ОСОБА_4. не зловживав, цікавився політичними та суспільними подіями в державі, був охайним (а.с.46, 47, 175-177, 127,128, 133-134-136).
Свідок ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 в судовому засіданні підтвердили, що через наявність сварок між позивачем та його батьком останні розміняли квартиру на дві окремі. Вказані свідки, а також свідок ОСОБА_18 зазначили, що ОСОБА_6 вживав алкогольні напої, в моменти його відвідування він був в нетверезому стані, часто втрачав свідомість, був агресивним, неохайним (а.с.45-48, 121-125). При цьому свідок
ОСОБА_17 пояснила, що в тверезому стані ОСОБА_6 розумів значення своїх дій.
Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що ОСОБА_6 не міг прочитати газету, не пам'ятав дату свого народження, не впізнавав її, не цікавився цінами , виборами тощо. Була свідком того, як ОСОБА_6 безпричинно плакав, кричав. Пояснила, що ОСОБА_6 часто пив горілку, після цього нічого не пам'ятав. Рішення розміняти квартиру у позивача та його батька було спільним (а.с. 117-119).
Свідок ОСОБА_15 суду показав, що ОСОБА_6 не пам'ятав дату свого народження, не міг розібратись з квитанціями по квартплаті, не впізнавав його, був неохайний. Розмін квартири був з ініціативи позивача, оскільки з батьком постійно виникали сварки (а.с. 120-121).
Свідок ОСОБА_19 суду показав, що ОСОБА_6 часто випивав, через це виникали сварки та скандали. В 2002 р. від повернувся з армії та помітив, що ОСОБА_6 дуже змінився, був постійно п'яний, не пам'ятав його, розмовляв сам з собою (а.с. 125-126).
З урахуванням досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_6 в момент підписання заповіту був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а наявний у нього психічний розлад лише істотно впливав на вказану здатність.
Керуючись ст. 225 ЦК України, ст.ст. ст.10, 57, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, суд,-
Вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту ОСОБА_6 від 10 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Габрієль Л.Є. недійсним.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.