УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 2-1068/11 Головуючий суду першої інстанції:Хотянова В.В.

№ провадження: 22-ц/190/495/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Летягіна О. В.

"28" січня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Летягіної О.В.

Суддів:Горбань В. В. Макарчук Л. В.

При секретарі:Востріковій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Алуштинської міської ради АР Крим, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відділу Держкомзему у м. Алушта про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 звернувся до Алуштинського міського суду з позовом про визнання незаконним та скасування державного акту на земельну ділянку площею 0, 0430 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 травня 2008 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0430 га за вказаною адресою відповідачам ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_8.

Підставами для визнання незаконним та скасування державного акту є те, що ця земельна ділянка є суміжною з земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_6, однак ОСОБА_6, як суміжний землевласник, не підписував узгодження про встановлення меж земельної ділянки яка надана відповідачам.

Позивач вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не відповідає діючому законодавству України, порушує право ОСОБА_6 на користування своєю, суміжною з відповідачами, земельною ділянкою, тому він є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2012 року у задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема посилається на те, що суд першої інстанції встановив, що при розробці землевпорядної документації на земельну ділянку відповідачів накладено обмеження - право безперешкодного проходу до його будинку, а також що з ним не узгоджувалися межі земельних ділянок як зі співвласником, але рішення ухвалив неправильне. Крім того, суд першої інстанції відмовив у позові вказавши, що у відповідачів існує три державних акта, а він не вказав який саме акт він вважає недійсним. Однак, він не знав про існування трьох актів, тому взагалі посилався на порушення його прав відповідачами наявністю у них державного акта на землю, оскільки мова йде про одну і ту ж земельну ділянку, співвласниками якої є всі відповідачі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 303 ЦПК України передбачається, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності належними доказами.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права на підставі відповідних норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 на підставі державного акту серія КМ № 2124975 № 144 , виданого 13.07.2004 року є власником земельної ділянки площею 0, 0582 га, що розташована по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с.8).

12.05.2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0430 га за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_7, серії ЯЕ № 079483 № 010800200055, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.64). Разом з ним співвласниками земельної ділянки є ОСОБА_9, ОСОБА_8, які також отримали окремі державні акти на зазначену земельну ділянку.

ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0430 га серії ЯЕ № 079484 № 010800200056 від 12 травня 2008 року, в якому співвласниками вказані ОСОБА_7. та ОСОБА_9 (а.с. 63).

ОСОБА_9 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0430 га державний ЯЕ № 079482 акт № 010800200054 від 12 травня 2008 року, в якому співвласниками вказані ОСОБА_8 та ОСОБА_8

Ця земельна ділянка є суміжною з земельними ділянками, що належать ОСОБА_6, Алуштинської міської ради АР Крим, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_15

У землевпорядної документації, яка розроблялась під час вирішення питання про надання земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_8, ОСОБА_8., ОСОБА_9, зазначалось, що на земельну ділянку площею 0, 0037 га повинно бути накладено обмеження - право безперешкодного проходу до сусіднього будинку.

У рішенні Алуштинської міської ради від 26.09.2007 року № 19/133, на підставі якого видано державні акти, зазначено, що у сумісну власність ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передається земельна ділянка площею 0, 0430 га по АДРЕСА_1, за рахунок земель Алуштинської міської ради. На земельну ділянку площею 0, 0037 га накладено обмеження - право безперешкодного проходу до сусіднього домоволодіння (а.с. 39).

Відповідно до вимог ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті., а право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, тобто, державний акт на право власності на земельну ділянку це документ , що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до вимог ст. 99 ЗК України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Відповідно ст. 110 ЗК України, перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

Статтею 140 ЗК України чітко визначений перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, це: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішення суду; не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Тобто, перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Таких підстав припинення права власності на земельну ділянку, на які посилається позивач, зокрема, такі як не підписання суміжним землевласником узгодження про встановлення меж, зазначеним Кодексом не передбачено.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року №6-71цс12, яка відповідає до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду.

Не може бути підставою для припинення права власності і посилання позивача на порушення вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації, зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, щодо невнесення в державний акт даних про обмеження на частку земельної ділянки, оскільки вказаною інструкцією не передбачається внесення таких даних до державного акту.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації, зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 04 травня 1999 року № 43, до складу робіт зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою входять роботи по встановленню в натурі меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельною ділянкою. Підготовка роботи включає аналіз висновку державного органу земельних ресурсів про наявність обмежень на використання земельною ділянкою.

Згідно п.2.16 вищевказаної Інструкції передбачається, що при наявності обмежень на використання земельної ділянки до примірника державного акту про право постійного користування земельною ділянкою або право власності на земельну ділянку, який видається власнику або користувачу земельної ділянки, додаються копії кадастрового плану, акт перенесення на місцевість меж зон обмеження.

З матеріалів справи вбачається, що в землевпорядній документації щодо видачі державних актів відповідачам, існує і план відводу земельної ділянки з вказівкою меж земельної ділянки та обмежень, які має вказана земельна ділянка відповідно до рішення виконкому про передачу цієї земельної ділянки (а.с.88,225), і план зон обмежень та сервітутів вказаної земельної ділянки (а.с.89).

Також на а.с.104-105 т.1 є відповідь начальника держкомзему м. Алушти від 15.09.2010 року ОСОБА_6 на його скаргу, з якої слідує, що заявнику роз'яснено, що відповідно до проекту землевпорядкування по відводу земельної ділянки ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_8. для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, затвердженого рішенням Алуштинської міської ради від 26.09.2007 року № 19/133, на земельну ділянку площею 0,0037 га накладений сервітут на право безперешкодного проходу до домоволодіння ОСОБА_6 З додатку до листа вбачається, що заявнику також була надіслана копія плану зон обмежень та сервітутів.

До того ж, з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1253 від 24.09.2012 року, проведеної по даній справі, слідує, що прохід та проїзд на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 через земельну ділянку площею 0,0037 га, на яку накладено обмеження для проходу до сусіднього домоволодіння, технічно не можливий, оскільки ці земельні ділянки не суміжні (а.с.96-99 т.2). З схематичного плану земельних ділянок домоволодінь НОМЕР_1 та НОМЕР_2 складеного експертом при проведенні експертизи вбачається, що земельна ділянка сервітуту виходить на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_15 і є також суміжною з земельною ділянкою позивача.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що з акту встановлення меж земельної ділянки відповідачів в натурі та з креслення встановлення меж та узгоджень меж землекористування від 15.09.2005 року вбачається, що межи земельної ділянки узгоджені зі всіма суміжними землекористувачами і з ОСОБА_6 також.

Дані відомості, внесені до вищевказаних документів, позивачем належним чином не спростовані.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 відносно того, що не узгодження меж з ним як з суміжним землекористувачем та не внесення в державний акт відомостей відносно наявності сервітуту порушує права позивача, як власника земельної ділянки.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України передбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Обов'язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крім того, відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем суду доказів не вбачається, яким чином наявністю у відповідачів державних актів на земельну ділянку порушуються його права.

Як встановлено судом першої інстанції, державні акти складені з додержанням вимог закону для складання та змісту акту, зокрема при наявності обмежень на земельну ділянку, яка передається у власність, оскільки, відомості щодо обмежень не повинні вноситися до акту, а додаються до нього у вигляді плану обмежень, як мало місце у даних державних актах.

До того ж, за законом наявність земельного сервітуту на право проходу по земельній ділянці не веде до позбавлення права власності відповідачів на всю земельну ділянку в цілому.

При цьому, з висновку експертизи вбачається, що земельна ділянка відповідачів, в частині її обмеження, взагалі є суміжною земельною ділянкою з земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_15, до якої у сторін по даній справі не має претензій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем підстави недійсності державних актів відповідачів не можуть бути підставою для скасування державних актів на право власності на земельну ділянку.

Всі наведені ОСОБА_6 доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 308 ЦПК України передбачається, що апеляційний суду відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: