АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 1915/14668/2012 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.
Провадження № 22-ц/789/20/13 Доповідач - Щавурська Н.Б.
Категорія - 5
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 січня 2013 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючої - Щавурської Н.Б.
суддів - Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В.,
при секретарі - Щебивовк Г.І.
з участю - апелянта ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з позовом до приватного підприємця ОСОБА_7 про визнання права власності на двокімнатну квартиру № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 126,9 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м. В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що між нею та відповідачем укладено договір дольової участі на нежитлове приміщення за вищевказаною адресою. Умови договору щодо оплати з її боку виконані повністю, а відповідачем передано їй вказане приміщення. В подальшому нею самовільно проведено переобладнання нежитлового приміщення під квартиру та виготовлено проектну документацію, згідно якої виконане перепланування відповідає державним стандартам, будівельним нормам і правилам, погоджено з відповідними службами. Після здачі будинку в експлуатацію відповідач не подав необхідних документів для оформлення за нею права власності на квартиру. Тому, на підставі ст.ст. 331 ч.2, 376 ч.3 Цивільного кодексу України, просила визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно (двокімнатну квартиру № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1) у судовому порядку.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за нею право власності на двокімнатну квартиру № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 загальною площею 126,9 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м.
Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 звернулися до суду апеляційної інстанції зі скаргою.
В обгрунтування апеляційної скарги посилаються на порушення даним рішенням їх прав, як власників квартир у будинку АДРЕСА_1, на користування горищем багатоквартирного будинку, яке призначене для забезпечення потреб усіх власників квартир, оскільки є спільною сумісною власністю.
На думку апелянтів, рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважають, що судом при ухваленні рішення не повністю з`ясовано обставини, не залучено їх як сторони до справи, чим порушено їхні права. Звертають увагу на те, що на момент здачі будинку в експлуатацію над їх квартирами було горище будинку та приміщення загальнобудинкової котельні, які перебували у спільній сумісній власності усіх власників квартир багатоквартирного будинку. Однак позивачем всупереч вимог закону без їх згоди на горищі будинку, в якому вони проживають збудовано квартиру та встановлено двері при вході на горище, чим обмежено право на користування майном, що перебуває у спільній сумісній власності.
У зв'язку з цим просять скасувати рішення суду першої інстанції від 25 вересня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1, представник апелянта ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.
Апелянти ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, позивач ОСОБА_2, відповідач приватний підприємець ОСОБА_7, будучи належним чином повідомленими про день і час розгляду справи, у судове засідання повторно не з'явилися, подавши заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 У судовому засіданні заперечила відносно доводів апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши докази, неподання яких апелянтами до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (розглядом справи у їх відсутності), колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зобов'язаний вирішити наступні питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для визнання права власності на квартиру відповідно до вимог ст.376 Цивільного кодексу України, оскільки здійснене ОСОБА_2 самочинно перепланування набутого правомірно нежитлового приміщення під квартиру у багатоповерховому будинку, яке відповідає державним будівельним, санітарним та протипожежним нормам, не порушує прав інших осіб.
Проте з такими висновками колегія суддів погодитися не може, оскільки вони зроблені судом першої інстанції без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права.
Так, судом установлено, що 15 грудня 2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_7 за ОСОБА_2 укладено угоду № 215 про пайову участь у будівництві багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, згідно якої виконавець (СПД ОСОБА_7.) зобов'язується закінчити будівництво у відповідності з проектом з виділенням пайовику (ОСОБА_2) приміщення на технічному поверсі загальною площею 126,9 кв.м.
15.12.2009 року виконавцем на підставі акту передано ОСОБА_2 приміщення технічного поверху в будинку по АДРЕСА_1.
21.01.2011 року багатоквартирний будинок по АДРЕСА_1 з вбудованими офісними приміщеннями зданий в експлуатацію.
Позивачем ОСОБА_2 самочинно здійснено переобладнання технічного приміщення під двокімнатну квартиру, у зв'язку з чим 08.08.2012 року на квартиру ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" було виготовлено технічний паспорт.
У відповідності до ч.ч.2,3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Заперечуючи проти позову та стверджуючи про порушення даним рішенням їх прав, апелянти вказали, що на час здачі будинку в експлуатацію одинадцятий (технічний поверх) фактично був горищем, на якому розміщені дахова котельня та інше технічне обладнання, до яких вони, як власники багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, втратили доступ у зв'язку з проведеним позивачем без їх згоди самочинним переплануванням та встановленням дверей при вході на горище.
У відповідності до п.3.8 укладеної між сторонами по справі угоди № 215 "Пайовик" (в даному випадку ОСОБА_2) не має права самостійно, без згоди "Виконавця" (приватного підприємця ОСОБА_7.) вносити будь-які зміни в проектні рішення, виконувати будь-які дії по переплануванню, зміні або переобладнанню систем інженерного забезпечення об'єкту, в т.ч. в "Частці Пайовика" (нежитловому приміщенні на технічному поверсі загальною площею 126 кв.м).
Згідно п.4.1 та 4.2 угоди за бажанням та письмовою заявою "Пайовика", на стадії будівельних робіт в типовий проект можуть бути внесені зміни, при наявності технічної можливості. Заява про зміни має бути розглянута та погоджена "Учасниками" у додатковій угоді не пізніше як за два календарних місяці до початку виконання робіт, що є об'єктом змін.
Як вбачається з оглянутої у суді апеляційної інстанції інвентарної справи на багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1, на час здачі будинку в експлуатацію приміщення так званого технічного поверху згідно проектної документації значилось як "горище". Зміни в проектну документацію (зокрема, що замість "горища" є квартира позивача) були внесені лише 08.08.2012 року, тобто після здачі багатоквартирного будинку в експлуатацію. Жодних даних про те, що проектною документацією було передбачено на місці самовільно збудованої квартири позивача наявність будь-якого нежитлового приміщення немає.
Також, з інвентарної справи вбачається, що виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів 30 березня 2011 року прийнято рішення, згідно якого у будинку по АДРЕСА_1 передано у власність квартири №№ 1- 74 та нежитлові приміщення №№ 75-85. Дане рішення, на думку колегії, свідчить про те, що рішення виконавчим комітетом про надання дозволу на переобладнання приміщення позивача з нежитлового у житлове не приймалося і на час введення будинку в експлуатацію проектом не передбачено існування нежитлового приміщення позивача ОСОБА_2, якому в подальшому присвоєно № НОМЕР_1.
У відповідності до ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України власникам квартир у дво- або багатоквартирному будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" № 2482-ХІІ від 19.06.1992 року з наступними змінами і доповненнями власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (підвалів, саріїв, кладовок, горищ, колясочних і т.ін.) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Тому перебудова, добудова житлових (нежитлових) приміщень здійснюється за спільною згодою згодою усіх власників квартир у багатоквартирному житловому будинку.
Відсутність такої згоди на здійснене позивачем ОСОБА_2 перепланування горища порушує права усіх співвласників будинку, в тому числі апелянтів, на користування майном, що перебуває у спільній сумісній власності.
Визнаючи за позивачем право власності на самовільно збудовану квартиру на підставі ст.376 ЦК України, суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносини та у порушення норм матеріального права застосував норму закону, яка на ці спірні правовідносини не поширюється.
Відповідні роз'яснення дані Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 7 постанови Пленуму № 6 від 30.03.2012 року, згідно яких правила ст.376 ЦК не можуть застосовуватись при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовані іншими нормами законодавства, зокрема ст.383 ЦК України та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир.
Крім цього, задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на квартиру, суд першої інстанції змінив правовий статус приміщення, власником якого стала ОСОБА_2 на підставі договору про пайову участь, оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення компетентного державного органу (виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів) про зміну правового статусу приміщення (переведення його з нежитлового у житлове).
При викладених обставинах ухвалене у справі рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.303 ч.1,2 ; 305 ч.2; 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1, 3, 4; ч.2; 313; 314 ч.2; 316 ч.1; 317; 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.ст.382 ч.2, 383 ч.2 Цивільного кодексу України, ст.10 ч.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року № 2482-ХІІ з наступними змінами і доповненнями, Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 року, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 -задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська