Друкована форма електронної копії процесуального рішення

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №33/796/185/2013 Головуючий у місцевому суді - суддя Ясельський А.М.

Категорія: ст. 122 ч.4 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва Бєлан Н.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, за участю останнього, на постанову судді Святошинського районного суду м. Києва від 29 грудня 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією постановою ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч.4 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

За змістом постанови, суддя встановив, що 30 вересня 2012 року о 17 год. 10 хв., ОСОБА_2 при керуванні автомобілем «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 у м. Первомайську Миколаївської області по вулиці Радянській, на порушення п. 16.11 Правил дорожнього руху (далі ПДР), виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав перевагу в русі транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого створив аварійну ситуацію, бо водій цього транспортного засобу вимушений був різко загальмувати та змінити швидкість й напрямок руху.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову судді місцевого суду скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях цього складу адміністративного правопорушення і на підтвердження прохання наводить такі аргументи.

Апелянт заперечує зазначені обставини щодо цієї події дорожньої пригоди і стверджує, що він безпідставно визнаний винним у створенні аварійної ситуації аварії, бо правила дорожнього руху не порушував, а матеріали справи про це сфальсифіковані працівниками ДАІ, які зупинили його у вказаному місті. Що стосується пояснень свідка, якому він начебто не надав дорогу при виїзді на головну дорогу, то вони є необ'єктивними оскільки насправді були тому продиктовані інспектором ДАІ.

Також апелянт наполягає на тому, що суддею були порушені вимоги закону, бо він вчасно не був повідомлений про розгляд справи, внаслідок чого не зміг спростувати дані протоколу про адміністративне правопорушення, складеного щодо нього, та надати докази на підтвердження своєї невинуватості.

Одночасно апелянт зауважує й на порушення суддею вимог закону щодо накладення стягнення, яке, вважає, визначено у максимальних розмірах, без урахуваннях даних про його особу.

Вислухавши пояснення апелянта, який підтримав апеляцію і просив закрити справу за відсутністю у його діях вказаного складу адміністративного правопорушення, перевіривши матеріали справи, зіставивши їх з доводами, наведеними в апеляції, не вбачаю підстав для її задоволення з наступних підстав.

Твердження в апеляції про порушення суддею вимог ст.245 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом не заслуговують на увагу, бо не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як убачається з постанови, на обґрунтування висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у порушенні правил дорожнього руху, а саме п.16.11 ПДР, внаслідок чого водій, якому він не надав перевагу в русі на перехресті нерівнозначних доріг, вимушений був різко загальмувати, зменшити швидкість та змінити напрямок руху, суддя послався на докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до вимог вказаного пункту Правил дорожнього руху на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.

Ці вимоги ОСОБА_2 проігноровані, бо за поясненнями водія ОСОБА_3, який керував автомобілем ВАЗ 21063, рухаючись по кільцевій дорозі, яка є головною дорогою, автомобіль «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_1 червоного кольору, що рухався по другорядній дорозі, не надав йому перевагу у русі, тому він вимушений був різко гальмувати, подавати звуковий сигнал та змінювати напрямок руху. Водій у поясненнях наполягав на тому, що водієм цього автотранспортного засобу для нього була створена аварійна ситуація. Вони обидва були зупинені інспектором ДАЇ.

Саме такі обставини й були зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

При цьому, при перевірці матеріалів справи не встановлені підстави піддавати їх сумніву, бо ні під час складення цього протоколу, ні в апеляції, а також поясненнях в апеляційній інстанції ОСОБА_2 не навів переконливих доводів щодо спростування даних вказаного протоколу.

Так, він сам не заперечував, що у встановлений час та місті дійсно виїжджав на кільцеву дорогу, але був зупинений працівниками ДАЇ, бо за їх повідомленням порушив вказані вимоги Правил дорожнього руху, проти чого заперечував, й про це зазначив у протоколі про адміністративне правопорушення.

Поряд з цим, ОСОБА_2 відмовився надавати будь-які пояснення, вказавши, що надасть їх при розгляді справи у суді, і заявив клопотання про її розгляд за місцем мешкання в м. Києві.

Обґрунтовуючи свою відмову надавати пояснення інспектору з приводу даних, які зазначені у вказаному протоколі, ОСОБА_2, підтвердивши в апеляційній інстанції таку свою позицію, послався на те, що вважав за непотрібне пояснювати щось тому, бо інспектор не виносить постанову, крім того, він не допитав в якості свідка - власника цього ж транспортного засобу, який перебував поруч.

Одночасно ОСОБА_2 також посилається на те, що не знав про можливість заявляти клопотання про допит свідків.

Проте такі твердження ОСОБА_2 не є переконливими і суперечать вимогам ПДР про обов'язок водія вживати заходів до встановлення очевидців дорожньо-транспортної пригоди, зокрема записати їх прізвища та адреси (п.2.10.д.).

Більш того, такі його пояснення суперечливі, бо не відповідні твердженням в апеляції про те, що він пропонував інспектору ДАІ допитати цього свідка, але той не прореагував, а сказав розписатись у протоколі та вилучив посвідчення водія.

Разом з тим, відповідна заява ОСОБА_2 у протоколі не зазначена, хоча йому надавалася така можливість, а в апеляції він теж не зазначає прізвище свідка і не заявляє клопотання про його допит.

Не заслуговують на увагу й доводи ОСОБА_2 щодо незаконних дій працівників ДАЇ, які, вважає, сфальсифікували матеріали справи, оскільки об'єктивні дані щодо цього не встановлені, а посилання на це апелянта не є переконливими, бо будь-яких підтверджень останнім не надано і у судовому засіданні апеляційної інстанції також з цього приводу він не надав переконливих пояснень, крім того, протягом значного часу з дня події зі скаргами на дії цих осіб не звертався.

Що стосується доводів апеляції про порушення прав ОСОБА_2 при розгляді справи судом першої інстанції, то вони також не знаходять свого підтвердження.

Як убачається зі справи, справа надійшла до Святошинського районного суду м. Києва 23 жовтня 2012 року і двічі призначалася до розгляду, але у судове засідання ОСОБА_2 не з'являвся, хоча йому вчасно направлялися судові повістки за адресою, зазначеною у протоколі про адміністративне правопорушення.

В апеляційній інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що дані про його особу внесені у протокол про адміністративне правопорушення з його слів, у тому числі й адреса мешкання, але яка зазначена неправильно. Проте із заявою про це він звернувся до суду лише 17 грудня 2012 року (а.с.7).

За довідкою секретаря судового засідання, ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи 26 грудня 2012 року, але не з'явився, а про причини неявки - зайнятість на роботі - повідомив тільки 29 грудня 2012 року. Між тим, і у цей день він відмовився від участі у судовому засіданні (а.с.8).

Таким чином, наведені обставини свідчать про неналежне ставлення ОСОБА_2 до об'єктивного розгляду справи по суті, а твердження про позбавлення його можливості спростувати у суді першої інстанції дані протоколу про адміністративне правопорушення слід визнати безпідставними, бо об'єктивні докази стосовно цього в апеляційну інстанцію теж не надані.

Позбавлені підстав й доводи в апеляції про порушення судом вимог ст.33 КУпАП про накладення стягнення, бо призначений його вид та розмір відповідають характеру вчиненого ОСОБА_2 правопорушення та даним про його особу.

За таких обставин, постанова судді є законною та обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачаю.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Святошинського районного суду міста Києва від 29 грудня 2012 року щодо нього - без зміни.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Апеляційного суду

міста Києва /підпис/ Н.О.Бєлан

З оригіналом згідно:

Суддя Н.О. Бєлан

Секретар А.В. Северин