Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/1672/13

Головуючий у I інстанції: Майбоженко А.М.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 листопада 2012р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна лізингова компанія», ОСОБА_2

про стягнення заборгованості

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна лізингова компанія»

про визнання договорів такими, що припинили свою діяльність,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку 96 917,43 доларів США та 49 284,45грн. заборгованості за кредитним договором та 3326,30грн. судових витрат.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 5 березня 2007р. уклав з ТОВ «Міжнародна лізингова компанія» кредитний договір, згідно якого відкрив відповідачу мультивалютну кредитну лінію у сумі 80 000доларів США з кінцевим строком погашення 5 березня 2012р. зі сплатою 13% річних. Протягом 2007-2008р. відповідачем були отримані кредитні кошти, однак свої зобов'язання за кредитним договором відповідач тривалий час не виконував, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Також позивач посилався на те, що 29 квітня 2009р. уклав з ОСОБА_2 договір поруки, згідно якого остання виступила поручителем товариства за вказаним кредитним договором.

У подальшому позивач неодноразово зменшував позовні вимоги і остаточно просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 36 676,03 доларів США, що по офіційному курсу НБУ становить 293 151,5грн., та 71 766,93грн.

Відповідачка звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про визнання договору поруки від 29 квітня 2009р. та договору про внесення змін до договору поруки від 30 листопада 2009р. і додаткову угоду до договору поруки від 29 жовтня 2010р. такими, що припинили дію, посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором виникла у боржника по процентах у травні 2011р., а по кредиту у червні 2011р., тому строк виконання основного зобов'язання настав 10 червня 2011р. Однак, позивач направив вимогу поручителю тільки 24 травня 2012р., тобто через 11 місяців після настання строку виконан-

- 2 -

ня основного зобов'язання, тому договір поруки припинив свою дію.

Рішенням суду від 22 листопада 2012р.первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить змінити рішення суду, відмовити у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_2 та задовольнити зустрічну позовну заяву.

Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, так як стягнувши з відповідачів 70 319,51грн. пені, суд не врахував положення ст. 232 ч. 6 ГК України про строк нарахування штрафних санкцій, оскільки кредитний договір був укладений із юридичною особою.

Також апелянт зазначає, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України строк поруки припинився, так як товариство допустило утворення простроченої заборгованості в червні 2011р., тому з липня 2011р. виник його обов'язок повернути кредит достроково в повному обсязі, і шестимісячний строк сплив у грудні 2011р.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників апелянта та позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 5 березня 2007р. позивач уклав з ТОВ «Міжнародна лізингова компанія» кредитний договір, згідно якого останній отримав 80 000доларів США з кінцевим строком погашення 5 березня 2012р. зі сплатою 13% річних.

29 квітня 2009р. позивач уклав з ОСОБА_2 договір поруки, згідно якого остання виступила поручителем товариства за вказаним кредитним договором.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Міжнародна лізингова компанія» належним чином умови кредитного договору не виконувала, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у солідарному порядку як з боржника, так і з поручителя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансо-ва установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позико-давцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознака-ми, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

ТОВ «Міжнародна лізингова компанія» у суді першої інстанції визнала заборгованість перед позивачем у сумі 34677,39 доларів США по тілу кредита, 1998,64 доалрів США по процентах за користування кредитом, та 1447,42грн. комісії за розрахункове обслуговування кредитної лінії.

Вказану заборгованість також не заперечувала ОСОБА_2

Разом з тим, колегія суддів вважає обгрунтованими посилання апелянта на порушення судом вимог ст. 232 ГК України при розрахунку пені.

Відповідно до п. 6 Кредитного договору за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової

- 3 -

ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання. Аналогічна відповідальність передбачена п. 6.3. договору за несвоєчасну (неналежну) сплату процентів за користування кредитом.

Позивачем за неналежне виконання ТОВ «Міжнародна лізінгова компанія» умов кредитного договору нарахована пеня за період з червня 2011р. по вересень 2012р. у сумі 70 319,51грн.

Однак, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Кредитним договором, укладеним сторонами, не було визначено іншого строку нарахування пені, тому її розмір повинен обмежуватися шести місяцями від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконане, а саме з червня 2011р. по листопад 2011р., що становить 7431грн. 08коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частина 2 даної норми визначає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповдіно до п. 1.3. договору поруки, який укладено між позивачем та ОСОБА_2, у випадку порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором за кредитним договором боржник і поручитель згідно цього договору відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У березні 2012р. на адресу поручителя позивачем було направлено повідомлення-вимога про оплату заборгованості за кредитним договором, однак поручитель взятих на себе зобов'язань не виконала.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором з врахуванням зменшення розміру пені до 7431грн 08коп.

Посилання апелянта на припинення договору поруки та додатків до нього, колегія суддів вважає необгрунтованим на нормах матеріального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, на яку посилається апелянт, порука припиняється у разі закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Договором поруки встановлено, що він припиняється, зокрема, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред"явить вимоги до поручителя.

Строк дії основного зобов'язання визначений у кредитному договорі 5 березня 2012р., вимога до поручителя пред'явлена у березні 2012р., тому договір поруки не є припиненим.

Посилання апелянта на те, що строк виконання основного зобов'язання почався у червні 2011р., коли ТОВ «Міжнародна лізингова компанія» припинила виплачувати кредитну заборгованість, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки за умовами кредитного договору та згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини, виникає у позикодавця право вимагати дострокового повернення несплаченого кредиту та сплати процентів, а не обов'язок позичальника повернути таку

- 4 -

заборгованість.

Судом були повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, рішення постановлено з дотриманням норм матеріального права, крім застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, при цьому не було допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині зменшення стягнення з відповідачів пені, а в іншій частині не вбачає законних підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 листопада 2012р. змінити, зменшивши суму солідарного стягнення з ТОВ «Міжнародна лізингова компанія» та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» у гривні до 7431грн. 08коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: