Справа № 22ц/1290/5968/12

Провадження № 22ц/1290/5968/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

головуючого: Оробцової Р.І.

суддів: Карташова О.Ю., Дронської І.О.

при секретарі : Скоробогатовій Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Стаханівського міського суд Луганської області від 19 жовтня 2012 року

за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що відповідно до укладеного сторонами договору № LGAXRRX16580197 від 09.10.2007р. відповідач отримала кредит у розмірі 8206,68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09.10.2009р. У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 21.03.2012 р. має заборгованість 88993,22 грн., яка складається: 5040,11 грн. - заборгованість за кредитом, 2150,02 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6499,68 грн. - заборгованість по комісії, 70589,45 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. - штраф фіксована частина, 4213,96 грн. - процентна складова, які представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь банку.

Відповідач звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про визнання кредитного договору від 09.10.2007р. недійсним (а.с.25-29), в обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначила, що 09.10.2007р. відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору вона отримала кредит у розмірі 8206,68 грн. строком до 09.10.2009 р. зі сплатою відсотків у розмірі 2% на місяць. Вказаний кредит надавався банком за програмою лояльності для клієнтів, яка включала в себе спрощену форму надання кредиту фізичним особам. За допомогою кредитної картки, наданої банком, відповідач могла без застави, авансу, оформлення документів та відвідування банку відразу ж оплатити покупку у магазині, чим вона і скористувалась. 09.10.2007р. вона отримала кредитну суму у розмірі 6838,90 грн. з якої згідно з умовами договору банком було відраховано разову винагороду в сумі 1367,78грн. Після підрахунку, щомісячний платіж за кредитом склав 730,70 грн. Відповідач є пенсіонером за віком та під час оформлення кредиту вона отримала від працівника банка пропозицію щодо перерахування пенсії відповідачки на рахунок ПриватБанку. Пізніше відповідач написала заяву до банку та відкрила картковий рахунок на який з її пенсії банком перераховувалось кожного місяця по 100 грн. Пізніше банк без згоди відповідачки, за власною ініціативою перерахував грошові кошти з її рахунку на погашення кредиту. Також банк без згоди відповідачки перераховував на погашення кредиту всю її пенсію та вона з березня 2009р. по жовтень 2009р. не мала засобів до існування. При цьому ніякої заяви про перерахуванні пенсії на погашення кредиту вона не писала. На час оформлення кредиту пенсія відповідачки складала 501,43грн. та вона розраховувала на підтримку знайомих. Але так склалось, що їй відмовили у грошовій допомозі та вона не змогла погашати кредит. При оформленні кредиту працівник банку відповідачці умови кредитування не роз'яснив, крім того сам договір не відповідає вимогам діючого законодавства. Виконання кредитного договору з самого початку було неможливим, враховуючи неплатоспроможність відповідачки, а отже, укладення такого договору є порушенням правових відносин, закріплених ст.3 ЦК України. З урахуванням викладеного, на підставі ст.215 ЦК України, просила визнати кредитний договір недійсним.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 27379 (двадцять сім тисяч триста сімдесят дев'ять) грн. 62коп., у задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 273 (двісті сімдесят три) грн. 79коп.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з рішенням суду з наступних причин: суд не звернув уваги на той факт, що позивачем надано суду, як доказ, умови надання споживчого кредиту, з якими вона не була ознайомлена, її підпису не вказаному документі нема; суду надано також копію договору подарунок - кредитка в якому зазначено, що вона є приватним підприємцем і працює директором, що не відповідає дійсності; судом не звірено копію кредитного договору з оригіналом позивача, вважає, що позивачем надано суду копію документу якого не існує; вважає, що банком при видачі кредиту будо порушено ряд умов та принципів кредитування, а тому вона просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що за кредитним договором № LGAXRRX16580197 від 09.10.2007р., укладеним між відповідачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.14), відповідач отримала кредит у розмірі 8206,68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 09.10.2009 р. (а.с.5). Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, інших витрат згідно з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам. Вказане викладене за текстом заяви позичальника (а.с.5).

Ст.1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

З матеріалів справи видно, що фактично кредитний договір, укладений між сторонами, складається із двох частин, а саме, заяви позичальника (надалі заява) та умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (надалі умови) (а.с.6-8). При цьому, заява містить підписи сторін, та істотні умови договору щодо суми кредиту, строку кредитування, розміру процентної ставки, порядку погашення кредиту із визначенням щомісячного платежу, наслідки у вигляді підвищення процентної ставки у разі порушення строків розрахунку тощо (а.с.5). Також вказана заява містить, скріплене підписом відповідача, посилання на те, що умови, з якими ознайомлена та згодна позичальник, є невід'ємною частиною кредитного договору. Якихось доказів на підтвердження того, що на час укладення договору від відповідачки приховували зміст вказаних умов або перешкоджали у ознайомленні з ними з боку відповідача та її представника не надано.

Факт того, що заборгованість за кредитом погашалась за рахунок коштів, які надходили на пенсійний рахунок відповідачки, відкритий в установі банку, не заперечується позивачем, а отже, вказані обставини відповідно до положень ч.1 ст.61 ЦПК України є такими, що не підлягають доказуванню. При цьому, право банка щодо списання грошових коштів з поточних рахунків відповідачки при настанні строків платежів, передбачених умовами та заявою, прямо передбачено п.3.3.5. цих умов, а отже підстави вважати, що здійснюючи таке договірне списання, банк діяв неправомірно відсутні.

З копії довідки про стандартні умови кредитування, наданої банком (а.с.42), за текстом якої в тому числі визначено сукупну вартість кредиту, випливає, що така довідка містить підпис позичальника. Будь-яких доказів на спростування достовірності вказаного підпису та належності його саме відповідачці нею суду не надано, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо невідповідності фактичним обставинам справи її доводів щодо не ознайомлення її у повному обсязі з умовами кредитування.

З боку відповідачки не надано жодних доказів на підтвердження її доводів з приводу внесення саме банком недостовірних відомостей про місце роботи відповідачки, зазначених в титульному аркуші заяви, наданої банком. Суд першої інстанції вірно зробив висновок, щодо відсутності підстав про неспівпадання вигляду такого титульного аркушу у примірнику, наявному у кредитній справі та у примірнику виданому позичальниці обставиною, що може потягти недійсність правочину.

В той час як ідентичність змісту примірників зворотного аркушу, який містить істотні умови правочину, з боку відповідача не заперечується.

Згідно з ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства України, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, самою позивачкою зазначається, що кредитування здійснювалось банком за програмою лояльності для клієнтів, яка включала в себе спрощену форму надання кредиту фізичним особам та така форма у повній мірі відповідала її волевиявленню, та меті щодо придбання товару в кредит. При цьому по справі встановлено, що з боку банку було вжито дії щодо перевірки платоспроможності позичальника, зокрема щодо встановлення джерел її доходів. Разом з тим зі змісту зустрічного позову випливає, що саме відповідач визначала межі своєї платоспроможності, сподіваючись на матеріальну допомогу сторонніх осіб, що не може розцінюватись як підстава для звільнення її від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених договором та законом.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме у разі якщо: зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; укладений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, вчинений батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Наявність наведених вище підстав для визнання правочину недійсним в межах судового розгляду справи не встановлено. А отже, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Що стосується первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитом відповідач станом на 21.03.2012р. має заборгованість 88993,22 грн., яка складається: 5040,11 грн. - заборгованість за кредитом, 2150,02 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6499,68 грн. - заборгованість по комісії, 70589,45 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. 500 грн. - штраф фіксована частина, 4213,96 грн. - процентна складова (а.с.4).

Правильність вказаних розрахунків щодо визначення залишку заборгованості за кредитом, відсотками та комісією з боку відповідача та її представника не заперечується, а отже суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку що вимоги в цій частині (в сумі 13689,81грн.) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представником відповідача заявлене клопотання про зменшення на підставі ч.3 ст.551 ЦК України суми неустойки як такої, значно перевищує суму заборгованості (а.с.72).

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо визначення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача суд враховує, що така неустойка складається з пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 70589,45 грн., та штрафів у фіксованому розмірі в сумі 500 грн., та у процентній складовій у розмірі 4213,96 грн.

Проте відповідно до п.5.3. умов при порушенні позичальником строків платежів по зобов'язанню, передбаченому договором більш ніж на 30 днів він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості. Сума такої заборгованості, як зазначено вище складає 13689,81грн., а отже 5% від такої суми становить 684,49грн. Проте банком без будь-яких правових підстав сума штрафу у розмірі 4213,96 грн. нарахована з урахуванням пені в сум 70589.45грн. Тобто банком нараховано неустойку на неустойку що не передбачено, а ні договором, а ні законом.

Таким чином загальна сума неустойки складає 71773,94 грн (70589,68+500+684,49), що у 5,5 разів перевищує суму заборгованості у розмірі 13689,81 грн. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку і судова колегія з ним погоджується, щодо наявності підстав, передбачених ч.3 ст.551 ЦК України, для зменшення розміру неустойки, та її розмір, який має бути стягнутий з відповідачки, виходячи з засад розумності та справедливості, підлягає зменшенню до 13689,81 грн., тобто до суми, яка відповідає сумі заборгованості.

А отже загальна сума, яка підлягає стягненню за кредитним договором з відповідачки становить 27379, 62 грн.

Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Стаханівського міського суд Луганської області від 19 жовтня 2012 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :