СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
20 жовтня 2006 року |
Справа № 20-11/119 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Антонової І.В.,
Котлярової О.Л.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, дов. НОМЕР_1
відповідача: (Фонду комунального майна Севастопольської міської ради) - Сарахман С.О., дов. б/н від 19.10.2006 року;
відповідача: (Севастопольської міської ради) - не з`явився;
третьої особи: не з`явився;
розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 02 серпня 2006 року у справі № 20-11/119
за позовом приватного підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, м.Севастополь, 99011)
до Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, м.Севастополь, 99011)
3-тя особа - Державне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської державної адміністрації (вул. Хрустальова, 83, м.Севастополь, 99040)
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Севастополя від 02.08.2006 року у справі № 20-11/119 позов суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав за позивачем право власності на 52% долі об`єкту нерухомості - офісу по АДРЕСА_2загальною площею 59,9 кв.м., припинив право комунальної власності на долю у 48% в об`єкті нерухомості за адресою: м.Севастополь, АДРЕСА_2 вартістю 24879,84 грн. та, в результаті внесення позивачем на депозитний рахунок господарського суду м.Севастополя вартості долі Севастопольської міської ради, визнав за суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 право власності в цілому на зазначений об`єкт.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції входив з того, що при здійсненні позивачем реконструкції орендованого приміщення утворилась нова річ, відповідно до частини 1 статті 778 Цивільного кодексу України СПД ОСОБА_1 є, в такому разі, співвласником нової речі. Оскільки спірний об`єкт є неподільним, виділення частки в натурі або одночасне користування об`єктом є неможливим, господарський суд м.Севастополя прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог та необхідність визнання за СПД ОСОБА_1 права власності в цілому на орендований об`єкт.
Не погодившись з рішенням господарського суду м.Севастополя, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у позові суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 відмовити.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що орендні правовідносини регулюються Законом України „Про оренду державного та комунального майна” положення якого надають орендареві право, при здійсненні ним невідокремлюваних поліпшень, лише на відшкодування коштів, витрачених на здійснення поліпшень.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.
Представники відповідача -Севастопольської міської ради та третьої особи у судове засідання не з`явились, причину неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином ухвалами від 08.09., 02.10. та 09.10.2006 року. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників відповідача та третьої особи.
З причини зайнятості в іншому судовому процесі судді Видашенко Т.С., на підставі розпорядження в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Антонову І.В.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
19.11.2002 року між суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № НОМЕР_2 від 31.01.2006 року, було укладено договір оренди комунального майна № НОМЕР_3.
Предметом оренди з`явилось нерухоме майно вбудованого приміщення площею 20,60 кв.м., що знаходиться у підвальному приміщенні та розташоване за адресою м. Севастополь, АДРЕСА_2, вартістю 15179,00 грн.
Відповідно до пункту 2.1 Договору, передача майна в оренду не спричиняє передачі орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається міська Рада, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Пунктом 5.2 Договору закріплено, що орендар має право за згодою орендодавця здійснити реконструкцію, розширення, технічне переобладнання орендованого майна.
Наказом Начальника управління з питань майна комунальної власності № НОМЕР_4 від 13.12.2002 року було надано дозвіл на проведення реконструкції орендованого нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 згідно з проектно-кошторисною документацією на суму 35262,00 грн.
30.12.2005р. Наказом НОМЕР_5 узгоджена сума обсягу невідокремлених поліпшень реконструкції нежитлового приміщення по АДРЕСА_2
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.
У якості доказу здійснення невідокремлюваних поліпшень за рахунок особистих коштів, позивачем надано суду аудиторський висновок, підготовлений Аудиторською фірмою “Аудит ИНФО” (Свідоцтво № 0075 від 26.01.2001 року).
З матеріалів справи вбачається, що реконструйоване орендоване приміщення - офіс по АДРЕСА_2 20.12.2005 року було прийнято в експлуатацію згідно з Актом, складеного державною приймальною комісією про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту та затвердженого розпорядженням Севастопольської Державної міської адміністрації № НОМЕР_6 від 30.12.2005 року.
В процесі розгляду справи у суді першої інстанції було встановлено, що внаслідок проведеної реконструкції орендованого приміщення змінилась його загальна площа з 20,60 кв.м. до 59,9 кв.м., а результатом виконаних робіт позивачем з`явилась нова річ - об'єкт нерухомості - офіс, розташований по АДРЕСА_2 у м.Севастополі, який був зданий та прийнятий в експлуатацію у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 4 статті 778 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок поліпшень, зроблених за згодою наймодавця (орендодавця), зроблена нова річ, орендар стає її співвласником. Доля орендаря в праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Висновком експерта-спеціаліста інституту ім.Бакаріуса у м. Севастополі було визначено ринкову вартість спірного об'єкту - 51883,00 грн., а також встановлено розмір долі позивача в спірному об'єкті нерухомості 27117,00 грн., що складає 52% (розмір вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна ).
На підставі викладеного, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що уданому випадку між сторонами у договорі оренди виникає правовий режим спільної часткової власності на об`єкт оренди.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З матеріалів справи вбачається, що доля місцевої громади становить 48% об`єкту оренди вартістю 24879,84 грн. При цьому, відповідачем не визнається право спільної часткової власності позивача.
Статтею 365 Цивільного кодексу України встановлено, що право особи на долю в загальному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) доля є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд апеляційної інстанції вважає, що за умови попереднього внесення позивачем вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду, є правові підстави для прийняття рішення про припинення права особи на частку у спільному майні.
Дослідивши матеріали справи та встановивши, що підвальне приміщення по АДРЕСА_2у м.Севастополі попередньою площею 19,3 кв.м. конструктивно є неподільним, подальша його реконструкція з розділом технічно неможлива в зв'язку з невеликою загальною площею та з відсутністю можливості облаштування додаткового входу, виділення долі в натурі або одночасне спільне володіння та користування майном також є неможливим, господарський суд м.Севастополя обгрунтовано прийшов до висновку про наявність умов, необхідних для застосування норми статті 365 Цивільного кодексу України та припинення права спільної часткової власності.
Згідно з пунктом 7 роз'яснень пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року “Про судову практику по справам по позовам про захист права власності”, виплата компенсації не є порушенням статті 55 Закону України “Про власність”. Оскільки, за діючим законодавством, суд виносить рішення за спорами учасників спільної власності відносно розпорядження або користування майном, то не слід вважати як неправомірне відчудження- присудження цінової компенсації за долю в спільному майні, якщо її неможливо виділити в натурі або залишити в спільному користуванні.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі про те, що орендні правовідносини регулюються Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та за умови здійснення невідокремлюваних поліпшень орендар має право лише на відшкодування коштів, витрачених на здійснення таких поліпшень, судова колегія вважає їх необгрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Частиною 2 статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.
Із змісту частини 1 статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” вбачається, що визначення наслідків, які тягне за собою факт здійснення орендарем невідокремлюваних поліпшень не відноситься до істотних умов договору. Тому, положення договору про відшкодування здійснених орендарем невідокремлюваних поліпшень не входить до переліку умов договору, які є типовими, що тягне можливість їх змінення.
Пунктом 2.6 Договору оренди від 19.11.2002 року закріплено, що всі поліпшеня об'єкту оренди, які можуть бути відокремлені без заподіяння шкоди об'єкту, є власністю орендаря. Вартість поліпшень об'єкту оренди, виконаних орендарем за рахунок власних коштів, які не можуть бути відокремлені від об'єкту оренди без заподіяння йому шкоди, відшкодуванню орендарю орендодавцем не підлягають.
Згідно з частиною 3 статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Так, протоколом від 09.12.2002 року про узгодження змін до Договору оренди від 19.11.2002 року пункт 2.6 було виключено.
Таким чином, сторони на власний розсуд відмовились від врегульованого договором оренди, а також нормою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” порядку визначення наслідків здійсненних орендарем невідокремлюваних поліпшень, у зв`язку з чим, такі наслідки регулюються нормами чинного законодавства, у тому числі Цивільним кодексом України виходячи з конкретних обставин.
На підставі викладеного, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги, застосувавши положення статей 365, 392, 778 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим, рішення є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя від 02 серпня 2006 року у справі № 20-11/119 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді І.В. Антонова
О.Л. Котлярова