У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Мельника Ю.М.,

суддів: Ковалевича С.П., Шимківа С.С.

секретар судового засідання Приходько Л.В.

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідача Спічек Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 25 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету водного господарства та природокористування про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

В С Т А Н О В И Л А :

12 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Національного університету водного господарства та природокористування про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

На обґрунтування позову вказувала, що працювала на посаді доцента кафедри філософії в Національному університеті водного господарства та природокористування за контрактом № 185 від 01.09.2005 року.

23 серпня 2010 року її було звільнено з посади, в зв"язку із закінченням терміну дії контракту .

Відповідач всупереч вимогам ст. 47 КЗпП України в день звільнення її з роботи не видав їй трудову книжку , а видав її лише 13 липня 2011 року.

Просила стягнути із відповідача на її користь 40285 грн. 46 коп. середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки та судові витрати по справі.

Рішенням Рівненського міського суду від 25 грудня 2012 року у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 вказувала на незаконність рішення місцевого суду і зазначала , що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував , що відповідач не виконав свій обов"язок і не вручив їй у день звільнення трудову книжку та не повідомив її через пошту про можливість отримання трудової книжки .

Зазначала також, що суд неправильно дав оцінку актам від 23 серпня 2010 року та від 01 вересня 2010 року про її відмову отримати трудову книжку , оскільки такі акти є підробленими і складалися без її участі.

Із цих підстав просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову ._______________________________________________

Провадження № 22-ц/787/336/2013 Головуючий у 1 інстанції : Рудика Л.Д.

Доповідач : Мельник Ю.М.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просили скаргу задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та в запереченнях на апеляційну скаргу вказував на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції і просив скаргу відхилити , а рішення суду - залишити без зміни.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких міркувань.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того , що вини відповідача у затримці видачі позивачці трудової книжки немає, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ч. 4 ст. 235 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду і вважає, що він грунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпПУкраїни власник або уповноважений ним орган зобов"язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку .

Згідно ч. 4 ст. 235 КЗпП України слідує, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Із змісту вказаних норм права вбачається , що на роботодавця може бути покладена відповідальність , передбачена ч. 4 ст. 235 КЗпП України лише в тому разі , коли роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом першої інстанції , ОСОБА_1 1 вересня 2005 року була прийнята на роботу на посаду доцента кафедри філософії НУВГП за контрактом № 185 на строк із 1 вересня 2005 року по 30 червня 2010 року ( а.с. 4-5).

Із довідки № 003/211 від 17 серпня 2011 року вбачається, і це не оспорюється позивачкою, що наказом № 212 від 23 червня 2010 року позивачці з 30 червня по 23 серпня 2010 року була надана відпустка за 2009 - 2010 роки і на час відпустки було продовжено дію контракту ( а.с. 6)

16 серпня 2010 року відповідач наказом № 277 звільнив ОСОБА_1 з 23 серпня 2010 року із роботи у зв"язку із закінченням терміну дії контракту (п.2 ст. 36 КЗпП України) (а.с.6, 7).

Із заперечень на позовну заяву та пояснень представника відповідача в судовому засіданні вбачається , що ОСОБА_1 в день звільнення була у відділі кадрів по місцю роботи ( а.с. 14).

При цьому представник відповідача пояснив , що відповідачка відмовилася отримати трудову книжку , мотивуючи тим, що з 1 вересня 2010 року вона продовжить працювати у відповідача.

З копії акту від 23 серпня 2010 року складеного та підписаного начальником відділу кадрів ОСОБА_5, інспекторами відділу кадрів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вбачається, що ОСОБА_1 у день звільнення відмовилася забрати трудову книжку у відділі кадрів, мотивуючи тим, що вона має працевлаштуватися у навчальному закладі на роботу (а.с. 30).

З копії акта від 1 вересня 2010 року, складеного та підписаного начальником відділу кадрів ОСОБА_5, інспекторами відділу кадрів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово та особисто вони говорили й телефонували з проханням забрати трудову книжку у відділі кадрів (а.с. 31).

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 підтвердила факти , що були викладені в актах від 23 серпня та 1 вересня 2010 року.

У судовому засіданні апеляційного суду позивачка вказала , що 13 липня 2011 року вона звернулася до відповідача із заявою про видачу трудової книжки і в той же день отримала цю трудову книжку.

Позивачка не надала суду доказів , що з моменту звільнення і до 13 липня 2011 року вона зверталася до відповідача із проханням видати їй трудову книжку.

Із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , викликаного затримкою видачі трудової книжки позивачка звернулася лише 12 червня 2012 року.

Враховуючи зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що в день звільнення із роботи позивачка з власної волі не бажала забирати трудову книжку у роботодавця і вини відповідача у затримці видачі їй трудової книжки немає.

Посилання відповідачки на те, що відповідач жодного разу письмово не попередив її про можливість забрати трудову книжку не спростовує висновків місцевого суду , оскільки пунктом 4.2 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників визначено , що, власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає працівникові поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки лише в тому разі , коли працівник відсутній на роботі в день звільнення .

Позивачка в день звільнення її з роботи була присутня на робочому місці і знала про необхідність отримання трудової книжки , але з власної волі цього не зробила.

Із заявою переслати трудову книжку позивачка до відповідача не зверталася , а відповідач вправі переслати трудову книжку звільненому працівникові лише за письмовою заявою працівника ( п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.).

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в рішенні вірно зазначив про відсутність підстав для покладення на відповідача обов"язку виплатити позивачці середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки.

На підставі зазначеного колегія суддів прийшла до висновку , що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують , тому рішення суду першої інстанції слід залишити без зміни а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ч. 2 ст. 308, ст. 315, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а рішення Рівненського міського суду від 25 грудня 2012 року - залишити без зміни .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали суду апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді :