Справа № 2511/1321/12 провадження № 11/795/64/2013 Головуючий у І інстанції Войтех О.І.

Категорія - 187 ч.3 КК України Доповідач Воронцова С. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіВоронцової С. В.

суддів: Антипець В.М., Карнауха А.С.,

при секретарі Дудко Т.В.,

з участю прокурора Басюка С.В.

представників потерпілих ОСОБА_2,

захисників : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12,

засуджених : ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15,

ОСОБА_16,ОСОБА_17, ОСОБА_18,

ОСОБА_19,

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_13, захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_13, засудженого ОСОБА_16, захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_16, засудженого ОСОБА_17 та потерпілої ОСОБА_20 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 09 листопада 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Почечино Ніжинського району Чернігівської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, працюючий провідником вагонів Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський, раніше не судимий, мешканець АДРЕСА_6.

Засуджений: за ч.3 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, на чотири роки шість місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів, остаточно призначено покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі.

ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м. Ніжин Чернігівської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, одружений, працюючий водієм ПП «ОСОБА_21», раніше не судимий, мешканець АДРЕСА_7.

Засуджений: за ч. 3 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, на чотири роки шість місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів, остаточно призначено покарання у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі.

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець с. Бобрик Ніжинського району Чернігівської області, громадянин України з середньою освітою, одружений, приватний підприємець, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, зареєстрований АДРЕСА_3, мешканець АДРЕСА_1.

Засуджений: за ч. 5 ст. 27 та ч. 3 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі; за ч.1 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів, остаточно призначено чотири роки позбавлення волі.

За ч.3 ст. 27 ч.3 ст. 187 КК України ОСОБА_13 виправданий.

ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженець м. Ніжин Чернігівської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, не працюючий, мешканець АДРЕСА_9, раніше судимий: 25 травня 2012 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 190,70 КК України на два роки позбавлення волі , відповідно до ст. 75 КК України із звільненням від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на два роки.

Засуджений: за ч. 3 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 296 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення більш суворого покарання менш суворим, за сукупністю злочинів, остаточно призначено чотири роки шість місяців позбавлення волі.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 травня 2010 року щодо ОСОБА_14, яким він засуджений за ч. 1 ст. 185, ч.2 ст. 190, ст. 70, ст. 75 КК України на два роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки, виконувати самостійно.

ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженець с. Почечино Ніжинського району Чернігівської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, розлучений, має на утриманні малолітню дитину - сина ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_11, інвалід третьої групи, не працюючий, не судимий, мешканець АДРЕСА_10.

Засуджений: за ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст. 69 КК України, на три роки шість місяців позбавлення волі; за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, на три роки позбавлення волі; за ч.1 ст. 263 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів, остаточно призначено три роки шість місяців позбавлення волі.

ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_12, уродженець м. Ніжин Чернігівської області, громадянин України з середньою освітою, не одружений, не працюючий, не судимий, мешканець АДРЕСА_2.

Засуджений: за ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, на два роки позбавлення волі.

ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_13, уродженець м. Ніжин Чернігівської області, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, не працюючий, не судимий, мешканець АДРЕСА_11.

Засуджений: за ч. 3 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України , суд першої інстанції звільнив засудженого ОСОБА_19 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України, протягом іспитового строку періодично з'являтись для реєстрації до органів кримінально-виконавчої системи та не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_15 на користь потерпілої ОСОБА_20 24419 грн. 02 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_14 на користь фінансового управління Ніжинської РДА 1130 грн. 93 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_25

Стягнуто із засудженого ОСОБА_15 на користь державного бюджету Куликівського району 1827 грн. 77 коп. судових витрат на проведення експертиз.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_16 на користь державного бюджету Куликівського району 1760 грн. 17 коп. судових витрат на проведення експертиз.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_14 на користь державного бюджету Куликівського району 430 грн. 23 коп. судових витрат на проведення експертиз.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_17 на користь державного бюджету Куликівського району 211 грн. 44 коп. судових витрат на проведення експертиз.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_18 на користь державного бюджету Куликівського району 67 грн. 60 коп. судових витрат на проведення експертиз.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_19 на користь державного бюджету Куликівського району 143 грн. 84 коп. судових витрат на проведення експертиз.

Провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_26 до ОСОБА_18, ОСОБА_17 та ОСОБА_15 про стягнення моральної та матеріальної шкоди закрити, в зв'язку з відмовою потерпілої від позову.

Провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_27 до ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_17 та ОСОБА_19 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - в зв'язку з відмовою потерпілої від позову.

Провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_28 до ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - закрити в зв'язку з відмовою потерпілого від позову.

Провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_25 до ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - закрити в зв'язку з відмовою потерпілої від позову.

Провадження у справі в частині цивільного позову ОСОБА_20 до ОСОБА_16 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - закрити в зв'язку з відмовою потерпілої від позову.

Питання речових доказів вирішене у відповідності до вимог ст. 81 КПК України.

Як встановив суд, 25 03.2009 року, у вечірній час, підсудні ОСОБА_15, ОСОБА_17 та неповнолітній ОСОБА_18, за попередньою змовою між собою, маючи намір здійснити грабіж, на автомобілі ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_2, належному ОСОБА_17 і за його керування, прибули в село Бідине Ніжинського району Чернігівської області, звідки, з метою конспірації, пішою ходою прийшли в село Почечино Ніжинського району Чернігівської області, де, діючи узгоджено, о 22-00, за вказівкою ОСОБА_17, який залишився на сторожі, підсудні ОСОБА_15 та ОСОБА_18, шляхом злому вхідних дверей, проникли до будинку АДРЕСА_13, звідки відкрито викрали грошові кошти в сумі 2000 гривень, належні ОСОБА_26, використавши їх в послідуючому на свої потреби.

На початку літа 2009 року, в денний час, підсудний ОСОБА_13, знаходячись на березі озера біля села Бобрик Ніжинського району Чернігівської області, знайшов пістолет, який, згідно висновку експерта №23 від 21.01.2011 року, є вогнепальною зброєю, придатною для проведення пострілів набоями калібру 5,6 мм кільцевого запалення, та 4 набої до нього, які переніс до належної йому квартири АДРЕСА_3, де зберігав їх без передбаченого законом дозволу.

У вересні 2009 року, у нічний час, підсудні: ОСОБА_14, який був озброєний пістолетом та набоями, самовільно запозиченими у ОСОБА_13, ОСОБА_15, який був озброєний електрошокером, та ОСОБА_16, за попередньою змовою між собою, маючи намір здійснити грабіж, на автомобілі НОМЕР_1, належному ОСОБА_30, під керуванням ОСОБА_16, прибули в село Ганнівка Носівського району Чернігівської області, де, діючи узгоджено, і залишивши ОСОБА_16 на сторожі, шляхом злому вхідних дверей, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проникли до будинку АДРЕСА_12, звідки відкрито викрали гаманець вартістю 20 гривень, гроші в сумі 50 гривень та піджак вартістю 50 гривень, належні потерпілим ОСОБА_28 та ОСОБА_32, які в послідуючому використали для своїх потреб.

22.10.2009 року, в нічний час, підсудний ОСОБА_14, перебуваючи на подвір'ї домоволодіння АДРЕСА_14, безпричинно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, вистрілив з пістолета, який перед цим самовільно запозичив у ОСОБА_13, в потерпілу ОСОБА_25, внаслідок чого спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді вогнепальних ран лівої кисті, які, згідно висновку судово-медичної експертизи №23 від 19.01.2010 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

11 листопада 2009 року, в нічний час, підсудні ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_19, за попередньою змовою між собою, та за пособництва ОСОБА_17, який надав необхідну інформацію підсудним про об'єкт злочину, а також пособництва ОСОБА_13, який виявив бажання придбати майно придбане злочинним шляхом та надав ОСОБА_14 для вчинення злочину наявний у нього пістолет з набоями, маючи на озброєнні у ОСОБА_15 електрошокер, та маючи намір здійснити грабіж, на автомобілі НОМЕР_1, належному ОСОБА_30, під керуванням ОСОБА_16, прибули в село Бобрик Ніжинського району Чернігівської області, де, шляхом зламу вхідних дверей, проникли до будинку АДРЕСА_15, звідки відкрито викрали дерев'яну ікону із зображенням «Миколи Угодника» вартістю 600 гривень, належну потерпілій ОСОБА_27, яку, в послідуючому, ОСОБА_14 передав ОСОБА_13, одночасно повернувши йому пістолет з набоями до нього.

20 січня 2010 року, в денний час, підсудні ОСОБА_16 та ОСОБА_15, за попередньою змовою між собою, шляхом відкриття замка вхідних дверей, проникли до квартири АДРЕСА_4, звідки таємно викрали належні потерпілій ОСОБА_20: золоту чоловічу печатку вартістю 1800 гривень, золотий ланцюжок вартістю 4500 гривень, золотий браслет вартістю 21000 гривень, золотий браслет вартістю 2100 гривень, золотий ланцюжок вартістю 3900 гривень, золотий ланцюжок вартістю 3900 гривень, золотий ланцюжок вартістю 3000 гривень, золоту жіночу печатку 1800 гривень, золоту жіночу каблучку вартістю 2400 гривень, золоту жіночу каблучку вартістю 1800 гривень, золоту жіночу каблучку 1800 гривень, золоту жіночу каблучку вартістю 1200 гривень, золоту з платиною жіночу каблучку вартістю 4800 гривень, золоту жіночу каблучку вартістю 2100 гривень, золоту жіночу каблучку вартістю 1200 гривень, золоті сережки вартістю 2250 гривень, золоті сережки з перлами вартістю 1400 гривень, золоті сережки вартістю 2100 гривень, золоті сережки вартістю 3600 гривень, золоті сережки з діамантами вартістю 15000 гривень, золоту підвіску вартістю 2400 гривень, золоту підвіску вартістю 2400 гривень, золоту підвіску вартістю 2700 гривень, золоту підвіску вартістю 1200 гривень, золоту підвіску вартістю 900 гривень, золоте кільце з каменем - фіанітом вартістю 1680 гривень, золоті сережки вартістю 1100 гривень, золоту чоловічу підвіску вартістю 900 гривень, МП-3 плеєр вартістю 380 гривень, газовий пістолет з 9 набоями до нього вартістю 200 гривень, 2500 гривень, 5100 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного Банку України гривні до долару США станом на 20.01.2010 рік становить 40 828 гривні 05 копійок, заподіявши їй збитки на загальну суму 138838 гривень 05 копійок.

Підсудний ОСОБА_17 із грудня 2010 року, без передбаченого законом дозволу, зберігав при собі, а затим, до 14.01.2011 року, за місцем проживання свого брата ОСОБА_33 в домоволодінні АДРЕСА_16, пістолет з набоями, який придбав у ОСОБА_13 та доправив до місця схову.

В апеляції потерпіла ОСОБА_20 не погоджується з вироком суду щодо ОСОБА_16, вважає, що призначене засудженому покарання не відповідає його особі та є явно несправедливим внаслідок суворості і підлягає зміні в бік пом'якшення.

Мотивує тим, що при визначенні міри покарання суд не прийняв до уваги, що лише у ОСОБА_16 була явка з повинною, що він щиро розкаявся і своєю поведінкою довів, що бажає понести справедливе покарання за вчинене та виправитись, а також те, що він позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має ряд захворювань. Не розкрито, які ж саме дані про особу засудженого врахував суд при призначенні ОСОБА_16 покарання. Не враховано, що лише він один попросив вибачення у потерпілих, завдяки йому було відшкодовано шкоду потерпілим, саме він активно сприяв розкриттю злочинів. Суд також не прийняв до уваги заяви від потерпілих, в яких вони просили не позбавляти ОСОБА_16 волі та клопотання мешканців міста Ніжин, які просили суд призначити засудженому найм'якіше покарання не пов'язане з позбавленням волі. Просить врахувати всі обставини справи та дані, що характеризують особу засудженого і призначити ОСОБА_16 менш суворе покарання не пов'язане з позбавленням волі із застосуванням вимог ст. 75 КК України.

В апеляції захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_16, не оспорюючи кваліфікацію його дій в частині обвинувачення за ч.4 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, просить вирок суду змінити, в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок його суворості. Просить призначити ОСОБА_16 за ч. 3 ст. 186 КК України із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, за сукупністю злочинів, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

Вказує, що при призначенні покарання суд не в повній мірі врахував всі пом'якшуючі обставини відносно ОСОБА_16, які зазначені в ст. 66 КК України. Так, саме завдяки явкам з повинною та з'явленням засуджених із зізнанням, правоохоронним органам стало відомо про вчинені злочини, отже, це є щирим каяттям та сприянням слідству з їх боку. Всім потерпілим, завдана злочинами шкода, відшкодована у повному обсязі. Крім того, такі пом'якшуючі вину обставини, як притягнення до кримінальної відповідальності вперше, виключно позитивні характеристики з місця роботи, проживання та навчання, наявність клопотань від трудового колективу та мешканців м. Ніжина, в яких викладено прохання про призначення як найменшого покарання, відсутність претензій з боку потерпілих та прохання представника потерпілих ОСОБА_34 про призначення підсудним покарання, що не буде пов'язане із позбавленням волі, стан здоров'я засудженого, його сімейний стан, вагітність дружини, не були в повній мірі враховані судом. Належне врахування всіх викладених обставин, дає змогу суду призначити більш м'яку міру покарання, ніж призначив суд першої інстанції.

В своїй апеляції засуджений ОСОБА_16 просить вирок суду щодо нього в частині призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК України змінити, в зв'язку з невідповідністю покарання тяжкості скоєного злочину, внаслідок його суворості. Просить призначити покарання за ч. 4 ст. 185 КК України з урахуванням вимог ст. 69-1 КК України.

Вважає, що за наявності визнаних судом пом'якшуючих його вину обставин, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 69-1 КК України, при відсутності обтяжуючих обставин, а також враховуючи визнання ним своєї вини, строк покарання не може перевищувати 2\3 максимального строку покарання, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Зауважив, що на даний час він відбув покарання у виді 1 одного року 10 місяців позбавлення волі, що складає більше 1\3 строку, призначеного вироком суду першої інстанції.

Просить прийняти до уваги, що у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_20 заявила, що до нього претензій не має та відмовилась від цивільного позову, який був до нього заявлений. Крім того, потерпіла ОСОБА_20 просила суд не призначати йому покарання пов'язане із позбавленням волі. Наголошує на тому, що він одружений, за час перебування за гратами мав час переоцінити життєві стереотипи, в нього з'явилась ціль у житті - сім'я, батьки, дружина, рідні.

Наголошує на тому, що по епізоду за ч. 3 ст. 186 КК України в с.Бобрик засуджений ОСОБА_13 участі не приймав і не має до нього жодного відношення. Засуджений ОСОБА_19 по цьому епізоду обмовив ОСОБА_13

В своїй апеляції захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_13 просить вирок суду в частині обвинувачення ОСОБА_13 за ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 186 КК України скасувати і провадження у справі закрити, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. В частині обвинувачення за ч.1 ст. 263 КК України просить вирок змінити, в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого, пом'якшити покарання та застосувати ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_13 від відбування покарання з випробуванням.

Доводи апеляції мотивує тим, що вина ОСОБА_13 у вчиненні грабежу, як пособника, в ході судового слідства не знайшла свого підтвердження, а висновки суду зроблені на суперечливих показаннях засудженого ОСОБА_19, який є зацікавленим у перекрученні фактів про злочин і свою роль у ньому. Як в ході досудового слідства, так і в суді, ОСОБА_13 показував, що не приймав участі у викраденні ікони, пістолет нікому не давав, те що ікона крадена він не знав, так як її йому подарував ОСОБА_14. Всі підсудні у судовому засіданні заперечили причетність ОСОБА_13 до вчинення цього злочину, як організатора, та як пособника, зазначивши, що в ході досудового слідства оговорили його під тиском працівників міліції. Суд не проаналізував показання ОСОБА_19, який спочатку вказав, що ОСОБА_13 не причетний до крадіжки ікони, а потім змінив показання і показав, що в присутності ОСОБА_13 обговорювались деталі вчинення крадіжки, однак про деталі домовлялись в автомобілі, де ОСОБА_13 присутнім не був. Згідно постанов Пленумів Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», №7 від 30 травня 1997 року «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина», №2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» висновки суду не можуть ґрунтуватись на матеріалах досудового розслідування, які не перевірені у судовому засіданні, а у разі зміни підсудним показань, суд повинен з'ясувати причину цього, ретельно перевірити всі його показання і дати їм належну оцінку.

Вважає, що досудове слідство проведено поверхово, неповно і неправильно з грубими порушеннями норм чинного законодавства. Вивчення матеріалів справи показало, що з самого початку досудового слідства дії органів дізнання були спрямовані «всіма засобами» довести, що діяла організована злочинна група, організатором якої мав стати ОСОБА_13, проте бажане було спростоване вироком суду. Крім того, в матеріалах справи відсутні явки з повинною, написані 18 січня 2011 року.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» зазначається, що в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути вмотивовано. При постановленні даного вироку, суд вказаних вимог не дотримався, не вмотивував свого рішення про прийняття єдиного доказу - показання засудженого ОСОБА_19, які є суперечливими, та які він неодноразово змінював. Показання ОСОБА_19 у вироку викладені невірно, оскільки він не казав, що при розробці плану пограбування ОСОБА_27 ОСОБА_13 участі не приймав, а лише схвалив сам факт пограбування із ціллю заволодіння іконою, виявивши бажання в подальшому її придбати. ОСОБА_19 лише сказав, що про наявність ікони говорили у присутності ОСОБА_13, однак це не є злочином і жодним чином не доводить причетності ОСОБА_13 до вчинення грабежу.

При призначенні покарання ОСОБА_13, суд не в повній мірі врахував, що він раніше не судимий, не притягувався до адміністративної відповідальності, мав постійне місце проживання та працював, тяжких наслідків від його дій не настало, а також його щире каяття за незаконне зберігання зброї.

Засуджений ОСОБА_13 в своїй апеляції не погоджується з вироком суду в частині його засудження за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 186 КК України та просить його скасувати, виправдавши його за цими статтями, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. В частині обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України просить постановити свій вирок та призначити йому покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України.

Доводи апеляції мотивує тим, що вирок суду щодо нього є незаконним і необґрунтованим через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Судом були допущені істотні порушення вимог КПК України, неправильне застосування кримінального Закону, в результаті чого неправильно вирішено питання про його винуватість за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 186 КК України.

Звертає увагу, що всі підсудні неодноразово наголошували на тому, що він не причетний до вчинення грабежу в с.Бобрик, що доводить його невинуватість. Також, його невинуватість підтверджується первинними показаннями та протоколами допиту підсудних ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_19. Лише під тиском працівників міліції, через декілька тижнів, вони були змушені змінити свої показання та переписати раніше написані ними явки з повинною, в яких органи досудового слідства всіма силами намагались створити організовану злочинну групу, організатором якої повинен був стати він, однак ці намагання були спростовані вироком суду.

Вважає не зрозумілими причини, по яких суд прийшов до висновку про його причетність до вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України. Всі наголошували на тому, що він не причетний до вчинення грабежу, підсудний ОСОБА_19 у першому засіданні вказував про те, що він був необізнаний про їх плани щодо викрадення ікони, а через кілька днів він змінив свої показання і показав, що йому було відомо про те, що вони будуть викрадати ікону. Ці показання є суперечливими та неконкретними, а інших доказів його вини з боку обвинувачення надано не було.

Просить врахувати його сімейний стан, те що він одружений, має на утриманні малолітню дитину, його дружина на четвертому місяці вагітності, а в зв'язку з перебуванням його під вартою, залишилась без засобів до існування, змушена жити в селі і не має можливості сплачувати за комунальні послуги за квартиру в місті. Він раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Всі зазначені обставини давали суду можливість, при призначенні покарання, застосувати положення ст. 69 КК України.

В апеляції засуджений ОСОБА_17 просить перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 186, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 186, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 186 КК України. Призначене покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі замінити на вже відбутий строк.

Апеляційні вимоги мотивує тим, що суд не прийняв до уваги той факт, що він вчинив злочини без проникнення в житлові або інші приміщення, що підтверджується протоколом допиту, який знаходиться в матеріалах кримінальної справи. Також, суд не врахував пом'якшуючих його вину обставин справи, те що він являється інвалідом третьої групи, має на утримані малолітню дитину, визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується за місцем проживання, добровільно відшкодував шкоду потерпілим і вони не мають до нього жодних претензій.

В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, просить вирок суду щодо ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 по епізоду злочину, вчиненого стосовно потерпілих ОСОБА_28 та ОСОБА_32 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного їм покарання. Постановити новий вирок, яким визнати винними ОСОБА_13 у вчиненні злочину, передбаченого ст.. 27 ч.3, ст.. 187 ч.3 КК України, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 за ст. 187 ч. 3 КК України та призначити покарання:

- ОСОБА_13 за ст. 27 ч.3, 187 ч. 3 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вважати ОСОБА_13 засудженим за ст.ст. 263 ч.1, 27 ч.5, ст.. 186 ч.3 до покарання призначеного судом першої інстанції. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.

- ОСОБА_14 за ст. 187 ч. 3 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вважати ОСОБА_14 засудженим за ст.ст. 263 ч.1, 186 ч.3, 296 ч. 4 КК України до покарання призначеного місцевим судом. На підставі ст.70 ч. 1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.

- ОСОБА_15 за ст.187 ч. 3 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Вважати ОСОБА_15 засудженим за ст.ст. 186 ч.3, 185 ч.4, 69 КК України до покарання призначеного місцевим судом. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

- ОСОБА_16 за ст. 187 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Вважати ОСОБА_16 засудженим за ст.ст. 186 ч.3, 185 ч.4, 69 КК України до покарання призначеного місцевим судом. На підставі ст.70 ч. 1 КК України, шляхом поглинення меншу суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вирок стосовно ОСОБА_17 в частині призначення йому покарання за ст. 186 ч.3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, змінити у зв'язку з порушенням судом вимог ч. 2 ст. 375 КПК України. Призначити ОСОБА_17 покарання за ст. 186 ч. 3 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі. Вважати ОСОБА_17 за судженим за ст.27 ч.5, 186 ч.3 КК України до покарання призначеного місцевим судом. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України, шляхом часткового складання покарань, остаточно вважати ОСОБА_17 засудженим до покарання призначеного місцевим судом у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі.

Виключити з вироку посилання суду на стягнення судових витрат із засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_17 та ОСОБА_19 на користь державного бюджету Куликівського району та стягнути із засуджених судові витрати на користь держави.

Доводи апеляції мотивує тим, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону. Органом досудового слідства дії ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 по епізоду розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_28 та ОСОБА_32, який мав місце у вересні 2009 року, були кваліфіковані за ст.187 ч. 3 КК України, а дії ОСОБА_13 за ст.27 ч. 3, ст. 187 ч. 3 КК України. Суд незаконно виправдав ОСОБА_13 за вказаним епізодом та незаконно перекваліфікував дії ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на ст.186 ч. 3 КК України. Виправдовуючи ОСОБА_13, за вказаним епізодом, суд зазначив, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів причетності засудженого до вчинення цього злочину. При цьому, суд послався на ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 30.08.2012 року по цій справі, вказавши, що згідно цієї ухвали попередній вирок був скасований з підстав незабезпечення захисту прав підсудних та винесення його на доказах без зазначення джерела їх походження, та які є сумнівно достовірними, що ставило під сумнів їх належність та допустимість. Таке обґрунтування є безпідставним, оскільки попередній вирок суду був скасований лише з причин, що постановлений він був з порушенням вимог законодавства. З підстав сумнівності та достовірності доказів він не скасовувався.

Крім того, суд необґрунтовано вказав, що в ході судового слідства підсудні дали свідчення про те, що вони були змушені обмовити ОСОБА_13 за даним епізодом під тиском працівників міліції, які обіцяли не утримувати їх під вартою, а також послався на свідчення підсудних, з яких не вбачається ролі ОСОБА_13, як організатора при вчиненні злочинів, а стороною обвинувачення не було надано належних доказів на спростування таких показань підсудних. В матеріалах справи маються явки з повинною, допити в якості обвинувачених ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, де вони вину визнавали повністю, а при відтворенні обстановки та обставин події, в присутності захисників в деталях розповіли про обставини вчиненого ними злочину, зазначивши, що саме ОСОБА_13 запропонував пограбувати потерпілих ОСОБА_32, давши для цього зброю. Такі докази є належними та допустимим і повністю спростовують свідчення засуджених про те, що вони обмовили ОСОБА_13 під тиском працівників міліції. Вказуючи, що підсудні давали показання під тиском працівників міліції, суд не прийняв до уваги матеріали перевірки прокуратури з цього приводу, за результатами якої 27.10.2011 року було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно працівників УМВС України в Чернігівській області. Взявши до уваги показання ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_16, відкинувши інші, наявні у справі докази, суд належним чином не обґрунтував, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші.

Суд, належним чином не дослідив зібрані у справі докази, незважаючи на їх наявність, безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зі ст.187 ч.3 на ст.186 ч. 3 КК України, при цьому, показання потерпілих ОСОБА_28 та ОСОБА_32, що викладені у вироку, не відповідають тим, які містяться в матеріалах справи. Вважає, що дії ОСОБА_14, ОСОБА_16 та ОСОБА_15 за цим епізодом підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 187 КК України, а оскільки вони фактично скоїли злочин, який є більш тяжким, ніж той за який їх засуджено, та відноситься до категорії особливо тяжких, тому призначене їм судом покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі є занадто м'яким.

При призначенні покарання ОСОБА_17, суд порушив вимоги ч. 2 ст. 375 КК України, відповідно до яких, при новому розгляді справи, посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин допускається лише тоді, коли вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли визнано необхідним застосувати більш суворе покарання. Вирок суду з таких підстав не скасовувався. За попереднім вироком ОСОБА_17 був засуджений за ст.27 ч.5 ст. 186 ч.3 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі, за ст. 186 ч.3 КК України до трьох років позбавлення волі. Отже, суд не мав права призначати ОСОБА_17 за ч. 3 ст.186 КК України у вигляді трьох років шести місяців позбавлення волі.

При вирішенні питання про стягнення з підсудних судових витрат, суд, не дотримавшись вимог закону, стягнув їх на рахунок державного бюджету Куликівського району. Відповідно до Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного та місцевих бюджетів. Згідно чинного законодавства, судові витрати повинні стягуватись на користь державного бюджету, а такого поняття як «державний бюджет відповідного району» в бюджетній системі не передбачено.

В запереченнях, на подану прокурором апеляцію, засуджений ОСОБА_14 зазначає, що вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 09 листопада 2012 року щодо нього таким, що постановлений з дотриманням всіх вимог та норм законодавства України, тому просить залишити його без зміни, а апеляцію без задоволення.

Постановляючи у відношенні нього вирок, суд першої інстанції прийняв до уваги ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, думку потерпілих, наявність обставин, що пом'якшують ступінь винності та відсутність обставин, які її обтяжують. Зазначає, що вирок суду ґрунтується лише на тих доказах, які були предметом дослідження у судовому засіданні.

В запереченнях на апеляцію прокурора, що приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, представник потерпілих ОСОБА_34 в інтересах потерпілих ОСОБА_28 та ОСОБА_32 вважає, що судом визначено ступінь вини кожного із учасників пограбування його батьків та вірно кваліфіковано їх дії. Наголошує на тому, що неодноразово у судових засіданнях він заявляв про те, що його батьки за станом здоров'я не могли давати ніяких свідчень працівникам міліції, а наявні в матеріалах справи протоколи допиту, не мають до його батьків жодного відношення. Рахує, що дані протоколи були написані так само, як і протокол його допиту, їм надали підписати протокол вже з готовим текстом, тексту протоколу вони не читали, так як були запевнені працівниками міліції, що там все правильно написано. Під час виконання судового доручення, працівник міліції взагалі нічого не питав у його батька про зброю і батько про зброю йому нічого не говорив. Погоджується з показаннями ОСОБА_16, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в тій частині, що вони під час пограбування його батьків не застосовували зброю, а лише скористались похилим віком потерпілих, а коли з'ясували, що грошей у будинку не має, пішли. Такі показання підтвердили і його батьки, тому він і просив суд перекваліфікувати дії підсудних на ч. 3 ст. 186 КК України. Суд правильно оцінив зібрані у справі докази, дав належну оцінку показанням його батьків та підсудних, правильно перекваліфікував дії підсудних та визначив міру покарання. Вказує, що неодноразово у судових засіданнях він заявляв про те, що не має претензій до підсудних і не наполягає на суворій мірі покарання, оскільки завдана його батькам шкода в повному обсязі відшкодована, тому і просить залишити апеляцію прокурора, в частині призначення більш суворого покарання, без задоволення.

Вирок суду у відношенні засуджених ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ніким з учасників судового розгляду та самими засудженими не оскаржується.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав свою апеляцію та заперечив проти апеляцій засуджених, їх захисників та потерпілої, вважав, що вирок суду у відношенні засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 підлягає скасуванню з постановленням нового вироку, а у відношенні засудженого ОСОБА_17 вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання, а також вважає що вирок місцевого суду підлягає зміні в частині стягнення судових витрат; міркування засудженого ОСОБА_13 та його захисника, які підтримавши подані ними апеляції, заперечували проти апеляції прокурора , просили про виключення обвинувачення за ч. 5 ст. 27 та ч. 3 ст. 186 КК України та призначення за ч.1 ст. 263 КК України покарання не пов'язаного з позбавленням волі; засудженого ОСОБА_16 та його захисника, які заперечуючи проти задоволення апеляції прокурора, підтримали подані ними апеляції та апеляцію потерпілої ОСОБА_20, і просили про пом'якшення покарання ; засудженого ОСОБА_17 , який підтримав подану ним апеляцію та апеляції засуджених та їх захисників, просив про призначення йому більш м'якого покарання: позицію представника потерпілих , який вважаючи вирок суду законним просив про залишення без задоволення апеляції прокурора та наголошував на тому що жоден з потерпілих не ставив питання про призначення засудженим суворого покарання та звернув увагу на те що засудженими відшкодована заподіяна шкода; міркування засуджених ОСОБА_15, ОСОБА_14 , які заперечували проти апеляції прокурора, вважаючи вирок суду щодо них законним та обгрунтованим; пояснення засуджених ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які погодились з вироком суду першої інстанції щодо них, провівши судове слідство, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог п.п.1,2,3 ч.1 ст. 367 КПК України підставами для скасування вироку суду при розгляді справи в апеляційному суді є однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи; істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Згідно зі ст. 368 КПК України однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Стаття 369 КПК України визначає, що вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Відсутність оцінки доказів також свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначені вимоги Закону не були дотримані судом першої інстанції.

На ряду з іншими порушеннями кримінально-процесуального законодавства, суд у мотивувальній частині вироку належним чином не виклав суть обвинувачення, яке було пред'явлено засудженим органом досудового слідства.

Так, суть обвинувачення ОСОБА_17 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, суд виклав досить стисло, тому з викладеного не зрозуміло, який саме злочин вчинив засуджений, та які його незаконні дії призвели до порушення ним кримінального закону. Також, з викладеного у вироку обвинувачення, не вбачається де ОСОБА_17 придбав зброю, або яким іншим чином вона у нього з'явилась, скільки часу він її зберігав та де, що це була за зброя, якого калібру та чи була вона бойовою, яким чином він її передав ОСОБА_33, та де останній її зберігав, а також коли та де вона була вилучена. Отже, мотивувальна частина вироку не містить послідовності дій засудженого ОСОБА_17 щодо придбання та зберігання зброї. При цьому, слід зазначити, що всі зазначені вище обставини достовірно встановлені органом досудового слідства та викладені в обвинувальному висновку належним чином.

Засуджений ОСОБА_15 в апеляційному суді частково визнав свою вину в пред'явленому органом досудового слідства обвинуваченні, не заперечуючи своє причетності до їх скоєння , заперечив наявність в них зброї, стверджував про непричетність до скоєння злочинів ОСОБА_13, заявив про здіснення на нього та інших засуджених тиску з боку співробітників міліції з метою обмовити останнього в організації злочинів, просив про залишення вироку місцевого суду щодо нього без змін.

Так, у судовому засіданні в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_15 свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України визнав повністю, заявлений до нього цивільний позов потерпілої ОСОБА_20 не визнав. Пояснив, що в кінці березня 2009 року в місті Ніжині він зустрівся з ОСОБА_17 і в ході розмови, останній запропонував йому вчинити крадіжку грошей у його родички ОСОБА_26, мешканки с.Почечино Ніжинського району, які повинні були бути у неї від продажу картоплі. На цю пропозицію він погодився. Крім нього ОСОБА_17 залучив до цього, незнайомого йому на той час хлопця, ОСОБА_18. 25 березня 2009 року, у вечірній час, керуючи автомобілем ВАЗ-2106 за ним заїхав ОСОБА_17, в салоні автомобіля вже перебував ОСОБА_18. Вже в автомобілі ОСОБА_17 повідомив, що до будинку він не піде, а буде знаходитись неподалік, а він і ОСОБА_18 повинні зламати вхідні двері, зайти всередину будинку та знайти гроші. Доїхавши до с. Бідине, вони залишили автомобіль і до с. Почечино пішли пішки, коли дійшли до села, то ОСОБА_17 залишився біля ставка, а він та ОСОБА_18 пішли до будинку потерпілої ОСОБА_26 Підійшовши до господарства, вони перелізли через огорожу, вдягли на обличчя шарфи, рукавиці. Він плечем зламав двері і вони пройшли всередину будинку, він ввімкнув світло і ОСОБА_26 спитала хто там, тоді він пішов на голос жінки і побачив, що вона лежить на ліжку. Вони почали вимагати у потерпілої гроші, вона злякавшись віддала їм гроші, після чого вони вибігли з будинку і побігли до машини, де на них чекав ОСОБА_17. Грошей було 2000 гривень, їх вони розділили між собою.

У вересні 2009 року він зустрівся з ОСОБА_16 та ОСОБА_14, і в ході розмови ОСОБА_16 запропонував скоїти крадіжку з будинку в селі Ганнівка Носівського району, оскільки там проживає подружжя похилого віку. Всі погодились на цю пропозицію і цього ж місяця вони втрьох на автомобілі «Москвич 2141» поїхали до села Ганнівка. Зброї ніякої з собою вони не брали, був лише непрацюючий електрошокер, який вони використовували як ліхтарик. Коли вони приїхали на місце, то автомобіль залишили неподалік села, ОСОБА_16 залишився біля авто, а він з ОСОБА_14 пішли до будинку, зламали вхідні двері та проникли всередину будинку. У будинку були чоловік та жінка похилого віку, вони почали вимагати у них гроші, але ОСОБА_28 сказав, що гроші напередодні віддав сину і більше грошей в них немає. Вони обшукали будинок і знайшли лише піджак, в якому був гаманець з грошима в сумі 50 гривень. Вони залишили будинок і побігли до автомобіля, дорогою викинули піджак та гаманець, забравши лише гроші, які потім розділили між собою. При цьому, він наголошував на тому, що зброї з собою в них не було, оскільки вони йшли грабувати людей похилого віку і розуміли, що вони і так будуть налякані.

У жовтні 2009 року він із ОСОБА_16, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 поїхали погуляти в с.Зруб Ніжинського району, коли вони їхали, то він побачив в руках у ОСОБА_14 якийсь пістолет, чи була то зброя він не знав. Оскільки клуб вже був закритий, коли вони приїхали, то вони вирішили їхати назад до м. Ніжин, але спочатку хотіли купити горілки. ОСОБА_16 сказав, що горілку можна придбати у жінки на ім'я ОСОБА_25, яку він знав. Вони прийшли до будинку ОСОБА_25, і ОСОБА_14 пішов просити у неї горілку, однак, жінка відмовила йому та не відчинила двері. Вони вирішили просто піти, але коли він вже відійшов від будинку, то в цей час почув постріл. Всі побігли до автомобіля, де їх чекав ОСОБА_16. Лише через кілька днів він дізнався, що ОСОБА_14 пострілом поцілив у жінку.

В листопаді 2009 року ОСОБА_17 розповів йому та ОСОБА_16, що у його родичів в с. Бобрик Ніжинського району є цінна ікона, яку можна викрасти і продати. На цю пропозицію всі погодились, а потім ще запропонували ОСОБА_19 і ОСОБА_14, які також погодились. Остаточна розмова відбувалась у квартирі ОСОБА_13, однак чи чув він їх розмову йому невідомо. ОСОБА_17 сказав, що з ними не поїде, розповів про місце розташування будинку. Через кілька днів, у вечірній час, ОСОБА_14 взяв із собою саморобний пістолет і вони вчотирьох поїхали в село Бобрик з метою крадіжки ікони. Автомобіль вони залишили неподалік села і пішки пішли до будинку, як і вказав ОСОБА_17, вони зламали вхідні двері та пройшли всередину будинку, увімкнули світло. На ліжку лежала жінка, яка побачивши їх почала питати хто вони та що тут роблять. Він та ОСОБА_14 почали з нею розмовляти, а ОСОБА_16 в цей час викрав ікону. Потім всі вони вибігли з будинку та направились до автомобіля, на якому повернулись до м. Ніжина. Потів він, ОСОБА_17, ОСОБА_14 та ОСОБА_19 поїхали в м. Чернігів, щоб продати ікону, однак їм це не вдалося. Деякий час ікона зберігалась у нього, а потім він віддав її ОСОБА_14 Стверджував, що ОСОБА_13 до вчинення даного злочину не причетний, ніякої зброї ОСОБА_14 він не давав, а дати неправдиві свідчення та оговорити ОСОБА_13 їх змусили працівники міліції, обіцяючи обрати їм запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі.

В січні 2010 року він зустрівся із ОСОБА_16 та запропонував вчинити крадіжку з квартири, яка розташована по вулиці Шевченка в м. Ніжин, так як знав, що в її господарки точно є гроші, бо вона займається реалізацією м'яса, на що ОСОБА_16 погодився. Крадіжку вони запланували на 20 січня, коли господарка із сином поїхали в м. Київ продавати м'ясо. Шляхом підбору ключів він відімкнув квартиру, вони зайшли всередину, в спальній кімнаті знайшли гроші, газовий пістолет та 8 набоїв до нього, 5000 доларів США і скриньку з золотими виробами. З викраденими речами вони вийшли з квартири та зачинили за собою двері. Гроші розділили між собою, а золоті вироби продали в м. Чернігові. Газовий пістолет залишався у нього, але у травні 2010 року він його загубив. В скоєному розкаявся.

В апеляційному суді засуджений ОСОБА_16 визнав себе винним частково, та не заперечуючи своє причетності до скоєння інкримінованих йому злочинів, стверджував про відсутність у них під час скоєння злочинів зброї та заперечував участь в цьому ОСОБА_13. Заявив що попередньо написані ним явки з повинною невідомо куди зникли, співробітники міліції змусили його обмовити останнього та дати показання про наявність у них зброї. Про здійснення на нього фізичного та психологічного тиску він повідомляв до прокуратури , однак перевірка його звернення не проводилась , з приводу поданої ним заяви його не опитували. Просив про пом'якшення йому покарання.

Засуджений ОСОБА_16 у судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що у вересні 2009 року зустрівся з ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , та запропонував їм вчинити крадіжку в літніх людей, які мешкають в с. Ганнівка Носівського району. Хлопці погодились, тому вони втрьох на його автомобілі поїхали до с.Ганнівки, він взяв із собою непрацюючий електрошокер, а іншої зброї у них із собою не було. Автомобіль він зупинив неподалік від села, сам залишився в автомобілі, а хлопці пішли до будинку потерпілих. Коли ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повернулись, то принесли 50 гривень, які вони розподілили між собою. Вважає, що його дії повинні кваліфікуватись за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки зброї в них не було, так як вони знали, що йдуть грабувати людей похилого віку. Стверджував, що до вчинення даного злочину ОСОБА_13 не причетний, ніякої зброї він їм не давав і у первинних явках з повинною він про ОСОБА_13 нічого не казав. Оговорити ОСОБА_13 їх змусили працівники міліції, пообіцявши, що оберуть міру запобіжного заходу не пов'язану з утриманням під вартою.

У жовтні 2009 року він разом із ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_13 поїхали погуляти в клуб у с. Зруб, у ОСОБА_14 із собою був саморобний пістолет. Коли вони приїхали, то він зупинив автомобіль біля ферми і сам залишився у ньому, а хлопці пішли в село, щоб купити горілки. Через деякий час вони повернулись і всі поїхали назад у місто. Дорогою додому вони розповіли, що жінка відмовилась продавати їм горілку, тому вони вирішили піти, а ОСОБА_14 вистрілив з пістолета, вони всі злякались і втекли. Через деякий час стало відомо, що ОСОБА_14 пострілом влучив у потерпілу ОСОБА_25

В листопаді 2009 року ОСОБА_17 розповів ОСОБА_15 та йому про те, що у його родичів в с.Бобрик Ніжинського району є цінна ікона, яку можна викрасти і вигідно продати. Він та ОСОБА_15 погодились на цю пропозицію, а потім запропонували прийняти участь ОСОБА_14 та ОСОБА_19 ОСОБА_17 сказав, що з ними не поїде, але розповів де знаходиться будинок, в якому мешкають його родичі. Через кілька днів після цієї розмови, у вечірній час, ОСОБА_14 взяв із собою саморобний пістолет і вони вчотирьох поїхали до с. Бобрик, щоб викрасти ікону. Автомобіль вони залишили неподалік села і всі разом пішли до будинку, на який вказав ОСОБА_17. У будинку вони виламали вхідні двері та проникли всередину, увімкнули світло і побачили, що на ліжку знаходиться жінка похилого віку, яка спитала, що ми робимо в її будинку. Щоб відволікти увагу потерпілої ОСОБА_15 і ОСОБА_14 стали з нею розмовляти, а він в цей час викрав ікону, після чого всі вони вибігли з будинку, сіли в автомобіль та поїхали у м. Ніжин. Наступного дня він разом з ОСОБА_17 та ОСОБА_14 поїхали в м. Чернігів з метою продати викрадену ікону, але так і не знайшли на неї покупця. Йому відомо, що деякий час ікона зберігалась у ОСОБА_15, а де вона поділась потім він не знає. Наполягає на тому, що ОСОБА_13 не приймав участі у скоєнні крадіжки ікона, та не займався організацією їх дій. Вказав, що ніколи не говорив про те, що ОСОБА_13 якимось чином приймав участь у викраденні ікони.

В січні 2010 року він зустрівся з ОСОБА_15, який запропонував вчинити крадіжку з квартири по вул. Шевченка у м. Ніжині, і він погодився. 20 січня 2010 року, коли господарка квартири із сином поїхали до м. Києва, о 8.00 годині вони зустрілись з ОСОБА_15, прибули до квартири потерпілої і шляхом підбору ключів ОСОБА_15 її відімкнув. В спальній кімнаті квартири вони знайшли гроші, газовий пістолет та 8 набоїв до нього, а також скриньку із золотими виробами та 5000 доларів США. Коли вони йшли з квартири, то за собою двері зачинили. Гроші розділили між собою, а золоті вироби за декілька раз продали на Центральному ринку у м. Чернігові.

В суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_17 визнав себе винним частково в скоєнні інкримінованих йому злочинів, не заперечуючи своєї причетності до викрадення грошових коштів належних потерпілій ОСОБА_26, заявив що розповідаючи про ікону, що зберігається в будинку його родичів в с. Бобрик не мав на меті її викрадення, а тому з обвинуваченням по даному факту не згодний. Стверджував про здійснення на нього тиску з боку співробітників міліції які його змушували давати свідчення про причетність до скоєння злочинів ОСОБА_13, на що він відмовився. Погодився з обвинуваченням в частині незаконного зберігання зброї, яку отримав від ОСОБА_13, будь - якої мети на її використання не мав. В скоєному кається , просить про пом'якшення покарання.

Засуджений ОСОБА_17 у судовому засіданні в місцевому суді показав, що 25.03.2009 року в денний час він зустрівся з ОСОБА_15, з яким вони домовились пограбувати ОСОБА_26 в с. Почечино. Також, ОСОБА_15 запитав у нього з ким із хлопців ще можна домовитись про вчинення крадіжки та запропонував йому поговорити про це з ОСОБА_18. ОСОБА_15 поговорив з ОСОБА_18 та сказав, щоб на вечір він був готовий відвезти їх у село Бідине. В той же день, біля 20 години він на власному автомобілі відвіз ОСОБА_15 та ОСОБА_18 у обумовлене село, автомобіль він зупинив біля лісу недалеко від села Бідине, а хлопці вийшли із машини, взявши із собою шарф та пішли в ліс. Від того місця до будинку потерпілої ОСОБА_26 відстань біля двох кілометрів. Була домовленість про те, що він буде на них чекати біля автомобіля. ОСОБА_15 та ОСОБА_18 повернулись хвилин через 40, сіли в автомобіль і всі поїхали до м. Ніжина. Від хлопців він дізнався, що у потерпілої вони викрали 2000 гривень. Він довіз їх до заводу «Ніжинсільмаш» і там залишив. Вказав на те, що зброї у хлопців в той день він не бачив.

Пізніше він, ОСОБА_15, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 перебували в гостях у ОСОБА_13. Тоді ж він і повідомив ОСОБА_15, що у бабусі його дружини, яка проживає в с. Бобрик мається ікона, яка виконана на дереві і дорого коштує. ОСОБА_15 запропонував викрасти цю ікону, однак він відмовився від цієї пропозиції. Випивши трохи спиртного, він на прохання ОСОБА_15 показав будинок, де мешкала бабуся його дружини. Через кілька днів після цієї розмови йому зателефонував ОСОБА_15 та повідомив, що збирається їхати в с. Бобрик та викрасти ікону, про яку він йому розповідав. Він намагався його відмовити від здійснення такого вчинку, однак ОСОБА_15 не полишав свого наміру і ще декілька разів телефонував йому. Через кілька днів після останнього дзвінка йому стало відомо, що з будинку бабусі його дружини було викрадено ікону.

В грудні 2010 року він дізнався, що ОСОБА_13 збирається викинути саморобний пістолет, який знайшов за рік до цього, і зберігав у себе вдома. Він запропонував ОСОБА_13 не викидати пістолет, а віддати йому, на що той погодився. Він забрав пістолет і переніс його до місця проживання свого рідного брата ОСОБА_33, який після його затримання передав цей пістолет працівникам міліції. Вказав, що пістолет забирав з цікавості, а не з метою використання.

Засуджений ОСОБА_19 в апеляційному суді визнав себе винним повністю , показав що викрасти ікону йому запропонував ОСОБА_14, стверджував що питання про її викрадення обговорювалось в присутності ОСОБА_13 за місцем його проживання, викравши ікону вони мали на меті її продати, вказав що коли вони знаходились в автомобілі по дорозі в село, він бачив у ОСОБА_14 предмет схожий на зброю.

У судовому засіданні в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_19 показав, що в листопаді 2009 року він з ОСОБА_16 приїхали до квартири де мешкав ОСОБА_13, також з ними був і ОСОБА_15 Коли вони приїхали до ОСОБА_13, то у нього в гостях був ОСОБА_14 Всі вони пройшли на кухню і ОСОБА_16 розповів, що чув від ОСОБА_17, що в однієї бабусі в с. Бобрик вдома є ікона, яка дорого коштує. ОСОБА_13, почувши це, сказав, що на цьому можна добре заробити і цю ікону потрібно забрати у бабусі, а потім продати. Після цього вони вийшли на вулицю, покатались по місту, а приблизно о першій ночі ОСОБА_16 сказав, що вже потрібний час і скерував автомобіль на виїзд з міста. Коли приїхали до села, пізніше він дізнався, що це село Бобрик, зупинили автомобіль біля якогось приміщення та всі четверо вийшли з машини. Коли підійшли до якогось будинку, то ОСОБА_14 вибив двері і всі зайшли всередину будинку. Назустріч вийшла бабуся, і ОСОБА_14 запитав чи є у неї горілка, вона відповіла, що немає, а ОСОБА_14 продовжував з нею розмовляти, щоб в цей час ОСОБА_16 та ОСОБА_15 побігли по кімнатах будинку та шукали ікону. В тому приміщенні, де був він, ікони не було. Через деякий час ОСОБА_15 сказав всім виходити, всі вийшли і пішли до автомобіля. Коли йшли до машини, то він в руках у ОСОБА_16 побачив прямокутний предмет і зрозумів, що то була ікона. В автомобілі він побачив, що ОСОБА_14 з рукава куртки дістав предмет схожий на перероблену гвинтівку і відразу ж сховав під сидіння. Наступного дня ОСОБА_16 зателефонував ОСОБА_17 в вони поїхали до м. Чернігова, щоб продати ікону, однак не змогли її продати. Що в подальшому сталося з іконою йому невідомо. Зазначив, що коли вони їхали в с. Бобрик, то він не знав, що у ОСОБА_14 була зброя.

В суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_18 свою вину визнав повністю, у скоєному розкаявся, підтримав показання, які я надавав раніше, з вироком суду першої інстанції щодо нього погодився.

Засуджений ОСОБА_18 у судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що 25 березня 2009 року у вечірній час зустрівся з ОСОБА_17, потім до них приєднався ОСОБА_15 і в ході розмови ОСОБА_17 їм повідомив, що він знає одну бабусю, в якої є гроші, і що мешкає вона в с. Почечино та запропонував пограбувати її. Всі погодились на його пропозицію і ОСОБА_17 привіз їх до якогось села, там всі вийшли і пішки пішли до с. Почечино. Коли прийшли в село, то ОСОБА_17 залишився біля ставка, сказав, що далі не піде, бо родичка може його впізнати, і показав той будинок, до якого їм потрібно було йти, також сказав, що їм необхідно щось натягнути на обличчя. ОСОБА_15 натягнув на обличчя свій шарф, а йому дав шарф ОСОБА_17 Після цього він з ОСОБА_15 пішли до будинку, коли зайшли всередину, то бабуся лежала на ліжку, а побачивши їх піднялась і спитала, що їм потрібно. ОСОБА_15 спитав у неї де гроші, потерпіла злякалась і віддала їм гроші. Вони забрали гроші і вибігли з будинку. По дорозі ОСОБА_15 перерахував гроші і дав йому 400 гривень. Потім сіли в автомобіль і поїхали в м. Ніжин. Наголосив на тому, що ножа у них не було, потерпіла віддала їм гроші добровільно. В скоєному щиро розкаявся.

В суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_13 визнав себе винним частково , підтвердив свідчення наданні ним в суді першої інстанції, не заперечуючи свою причетність до незаконного зберігання зброї, стверджував про непричетність до скоєння інших злочинів, заявив що в їх скоєні його обмовили інші засуджені під тиском що був здійснений на них співробітниками міліції.

Засуджений ОСОБА_13 у судовому засіданні в місцевому суді показав, що на початку літа 2009 року, на березі озера недалеко від с.Бобрик Ніжинського району, знайшов саморобний пістолет з набоями, забрав його та приніс додому, деякий час зберігав без передбаченого законом дозволу, а потім віддав його ОСОБА_17 Наголосив на тому, що не має відношення до решти злочинів, які йому інкримінуються. Він їх не вчиняв та не організовував, пістолет він нікому не давав. В той період часу засуджений ОСОБА_14 проживав в його квартирі і знав, що у нього є зброя, мав до неї вільний доступ. Пістолет віддав ОСОБА_17, оскільки став спів мешкати із жінкою в якої була малолітня дитина. Вказав, що ОСОБА_16, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під час досудового слідства оговорили його під тиском працівників міліції. Щодо ікони пояснив, що її йому подарував ОСОБА_14 і йому було невідомо, що вона крадена, ніяких коштів він за ікону не платив. З ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_19 та ОСОБА_17 в нього були лише дружні відносини, інших відносин в них не було.

В суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_14 не заперечуючи своєї причетності до скоєння інкримінованих йому злочинів, стверджував про відсутність зброї при їх скоєнні , а тому не погодився з кваліфікацією його дій за ст. 187 ч.3 КК України , заперечив участь в їх скоєні засудженого ОСОБА_13, заявив про те що їх попередні явки з повинною зникли з матеріалів справи, а під тиском співробітників міліції, вони були змушені дати інші свідчення , при цьому обмовили останнього.

Засуджений ОСОБА_14 у судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що у вересні 2009 року зустрівся з ОСОБА_16 та ОСОБА_15 і в ході розмови ОСОБА_16 запропонував скоїти крадіжку у подружжя похилого віку, які мешкають в с. Ганнівка Носівського району. Вони погодились на його пропозицію і цього ж місяця втрьох поїхали до в це село. Ніякої зброї у них із собою не було, лише у ОСОБА_16 був непрацюючий електрошокер. Автомобіль вони залишили неподалік села, біля нього залишився і сам ОСОБА_16, а він з ОСОБА_15 пішли до будинку потерпілих. Там ми виламали двері та зайшли всередину будинку, там знаходились чоловік та жінка похилого віку. Вони почали вимагати гроші, але ОСОБА_28 їм сказав, що всі гроші він напередодні віддав сину. Вони обшукали будинок, грошей не знайшли, але знайшли піджак, в якому знаходився гаманець з грошима сумі 50 гривень. Після цього побігли до машини, а дорогою викинули піджак, а гроші розділили між собою. Категорично заперечив той факт, що у них із собою була зброя, вказав, що оскільки вони йшли грабувати людей похилого віку, то знали, що зброя їм не потрібна. Визнає свою вину і вважає, що його дії дійсно підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 186 КК України. Також заперечив і причетність ОСОБА_13 до вчинення цього злочину, вказавши, що він був змушений його оговорити під час досудового слідства під тиском працівників міліції, які обіцяли не обирати їм запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

В жовтні 2009 року він тимчасово проживав у квартирі ОСОБА_13, йому було відомо, що у нього є зброя і де вона зберігається. Одного разу він, ОСОБА_16, ОСОБА_15 та ОСОБА_13 поїхали в с.Зруб Ніжинського району і він запропонував взяти із собою зброю, так як вона їм була потрібна для самооборони. ОСОБА_13 відмовив йому, тому коли той вийшов на вулицю, він самовільно без його відома взяв із собою його саморобний пістолет. Коли вони приїхали в це село, то клуб був зачинений, тому вони вирішили повернутись назад, однак спочатку заїхати і придбати в однієї жінки горілку. ОСОБА_16 знав жінку, в якої можна було її придбати і вони пішли до будинку ОСОБА_25. Він став просити у неї горілку, однак жінка відмовилась її продавати, його це розізлило і тому він не прицілюючись вистрелив у раму вікна. Наміру влучити у потерпілу в нього не було, це сталося випадково, він цього не хотів. Про те, що він влучив жінці у руку йому стало відомо від працівників міліції. Про те, що в них був пістолет, ОСОБА_16 не знав.

В листопаді 2009 року, коли він, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_15 перебували в квартирі ОСОБА_13, то ОСОБА_15 їм повідомив, що в однієї жительки с. Бобрик є ікона, яка дорого коштує. На це повідомлення у них спонтанно виникла думка, що цю ікону можна викрасти та продати. ОСОБА_13 не знав про їх намір здійснити крадіжку цієї ікони і не брав участі у вчиненні цього злочину. На вчинення цього злочину також погодився і ОСОБА_19 11 листопада 2009 року без відома ОСОБА_13 він взяв із собою саморобний пістолет і разом із ОСОБА_15, ОСОБА_19 та ОСОБА_16 вони вирушили на автомобілі в с.Бобрик. Коли приїхали в село, то автомобіль залишили біля ферми і всі вчотирьох пішли до будинку потерпілої. Коли підійшли, то ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_19 видавили вхідні двері і він зайшов всередину будинку першим, а за ним зайшли і всі інші. Він підійшов до ліжка, на якому лежала потерпіла ОСОБА_27, яка спитала чого їм треба, а поки він з нею розмовляв, то ОСОБА_16 зняв ікону і всі вийшли з будинку, та повернули у місто Ніжин. Викрадену ікону вони не продали, він деякий час зберігав її у себе, а потім він подарував її ОСОБА_13 Зазначив, що вчинити крадіжку ікони запропонував саме він. Також вказав на те, що явку з повинною по цьому епізоду він переписував три рази, і лише в першій явці з повинною було написано все так, як відбувалось насправді.

Однак твердження засуджених викладені в їх показаннях в судовому засіданні в місцевому суді щодо здійснення на них в ході досудового слідства тиску з боку співробітників міліції під час проведення останніми оперативно - розшукових та слідчих дій не були предметом перевірки та дослідження суду першої інстанції, та їм судом першої інстанції не надана належна правова оцінка.

Потерпіла ОСОБА_20 у судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що проживає разом із сином в АДРЕСА_4. 20 січня 2010 року зранку вона поїхала в м. Київ, а син пішов до школи. Вхідні двері до квартири були замкнені. О 13 годині вона повернулась додому та виявила, що двері до квартири не замкнені, а коли увійшла до квартири, то зрозуміла, що в ній була стороння особа, так як речі були перекидані. Після цього вона перевірила всі речі та виявила, що зникли золоті вироби і гроші. Вона викликала працівників міліції та написала заяву. Підтримала позовну заяву до ОСОБА_15 та просила стягнути з нього п'ять тисяч доларів США у відшкодування матеріальної шкоди та п'ять тисяч гривень моральної шкоди. Пояснила, що грошові кошти які були викрадені, призначались на оплату навчання її сина. В зв'язку з тим, гроші були викрадені вона не змогла оплатити його навчання і він був змушений залишитись у місті Ніжині, крім того, в неї виникли борги. Підтвердила, що їй було відшкодовано викрадену суму грошей, однак зазначила, що вартість викрадених золотих виробів їй була відшкодована частково.

Потерпіла ОСОБА_26 в ході досудового слідства під час допиту 08 квітня 2009 року показала, що постійно мешкає в селі Почечино Ніжинського району, у будинку АДРЕСА_13. 09 березня 2009 року вона продала картоплю на суму 2000 гривень, а гроші тримала у будинку, а саме, під подушкою у спальній кімнаті. 25 березня 2009 року, близько 22 години, вона перебувала вдома сама, відпочивала та дивилась телевізор, потім вимкнула світло та лягла спати. В цей час їй здалося, що хтось перебуває у кімнаті, а потім увімкнулось світло і вона побачила у кімнаті двох чоловіків, обличчя у них були закриті масками. Один з чоловіків був вищий за іншого. Хлопець нижчого зросту направився до неї, почав хватати її за одяг в області грудної клітки, за шию і став вимагати гроші. Вона намагалась пручатись, однак, хлопець дістав ніж і став їй погрожувати, що застосує його, якщо вона не віддасть гроші. Вона пручалась та рукою зірвала з нього маску. Не зважаючи на це хлопець продовжував вимагати у неї гроші. Злякавшись за своє життя вона відвела їх до спальної кімнати та віддала пакунок з грошима. Після цього вони втекли з будинку. Після цього вона зателефонувала на мобільний телефон своєму синові та розповіла, що сталося (а.с13-14, т.1).

В подальшому потерпіла ОСОБА_26 неодноразово зверталась із заявами на адресу районного суду, в яких вказувала, що ніякої зброї в руках у хлопців не було, фізичної сили вони до неї не застосовували, а показання про наявність в них ножа вона дала тому, що на той час була дуже налякана, і готова нести відповідальність за неправдиві показання. Також просить призначити ОСОБА_17 покарання не пов'язане із позбавленням волі. (а.с.153-154, 155-157, 173-174 т.7).

Потерпіла ОСОБА_25 в ході досудового слідства під час допиту 23 грудня 2009 року показала, що 21 жовтня 2009 року вона після роботи прийшла додому, біля 22 години всі полягали спати, а о 1 годині 30 хвилин вона почула, що хтось стукає у вікно. Вона вийшла у приміщення веранди та помітила, що у віконній рамі розбите скло. На її запитання, хто там, вона почула голос молодого юнака, який попросив відкрити двері, сказавши при цьому, що він із села Бобрик. Вона відкрила двері та побачила молодого хлопця віком 22-25 років, він попросив її відчинити магазин та продати йому горілки, на що вона відмовила. В неї вдома було спиртне, яке вона принесла з магазину на прохання односельчанина, тому вона запропонувала хлопцю купити ці спиртні напої. Він відповів, що йому треба порадитись і відійшов за веранду. Вона почула якийсь шелест, схожий на шелест пакету або балонієвої куртки. Потім юнак підійшов і запитав, чи не передумала вона йти до магазину, на що вона категорично відмовилась. Після цього вона почула постріл, потім відчула біль в лівій руці, подивилась і побачила кров. Вона стала кричати, не могла зрозуміти що сталося. Юнак побіг за веранду і вона почула гуркіт автомобіля. Скільки ще було осіб з цим хлопцем вона сказати не може. Вона за допомогою матері намагалась зупинити кров, однак кров не зупинялась, тому вони викликали швидку допомогу, її доправили до Ніжинської ЦРЛ, де зробили операцію та вийняли з руки дріб. На лікуванні вона перебувала 11 днів (а.с. 17, 188-189, т.2).

В подальшому, 06 лютого 2011 року, від потерпілої ОСОБА_25 надійшла розписка, в якій вона відмовилась від своїх позовних вимог, в зв'язку з тим, що всі моральні збитки їй були відшкодовані (а.с.192, 193, 194, т.2).

Потерпіла ОСОБА_27 під час досудового слідства в ході допиту 31 січня 2011 року показала, що в ніч на 11 листопада 2009 року вона спала в кімнаті, біля 02 години ночі вона почула шум від дверей та прокинулась, та побачила перед собою незнайомого хлопця, який стояв мовчки, а коли вона почала питати хто він такий, він сказав, щоб вона мовчала та запитав чи є у неї гроші. Вона відповіла, що гроші витратила на ремонт паркану. В цей час почула, що в залі будинку хтось знаходиться. Їй стало погано і вона попросила, щоб хлопець дозволив їй вийти в коридор, він дозволив, але вийшов разом з нею та не давав їй змоги пройти до залу і подивитись, що там відбувається. Потім із залу вийшли три хлопця і всі вони пішли з будинку. Вона була дуже налякана, а коли зайшла до залу, то побачила, що зникла ікона «Миколи Угодника», яка їй дісталась від батьків. (а.с.183-184, т.1).

В подальшому від представника потерпілої ОСОБА_37 надійшли розписки про те, що завдана його матері ОСОБА_27 матеріальна та моральна шкода відшкодовані в повному обсязі і претензій матеріального характеру до них він не має (а.с.193, 194, 195, 196, т.1).

Також, на адресу районного суду надійшла заява від представника потерпілої ОСОБА_27 - ОСОБА_37, в якій він вказує, що не має до засуджених ні моральних, ні матеріальних претензій та просить суд обрати ОСОБА_17 міру покарання не пов'язану із позбавленням волі (а.с. 159, т.7).

Потерпілий ОСОБА_28 під час досудового слідства в ході допиту 21 січня 2011 року показав, що постійно проживає з дружиною в с.Ганнівка Носівського району. У вересні 2009 року близько 22 години він з дружиною спали на печі, а в хату зайшли троє молодих хлопців, в одного з них був ліхтарик, тому світло в будинку вони не вмикали. Один з хлопців піднявся на піч, тримаючи в руках предмет схожий на рушницю, якого направив на нього, та почав вимагати від нього гроші і горілку. Він відповів, що всі гроші, які в нього були, він віддав сину, який мешкає у місті Києві. Після цього, хлопець знайшов на печі його піджак, в якому знаходився гаманець з грошима в сумі 50 гривень, а інші хлопці шукали гроші по всьому будинку. Грошей вони не знайшли, тому забрали піджак з гаманцем та пішли з їхнього будинку. Коли хлопці пішли, то він побачив, що вхідні двері були видавлені (а.с.78, т.3).

Аналогічні показання потерпілий ОСОБА_28 надав і під час його допиту 09 листопада 2011 року в присутності сільського голови (а.с.30-31, т.6).

Потерпіла ОСОБА_32 під час досудового слідства в ході допиту 21 січня 2011 року дала показання аналогічні показанням потерпілого ОСОБА_28, які він давав 21.01.2011 року, вказавши лише, що чоловік, який піднявся на піч, тримав у руках якийсь предмет, а що саме за предмет був у нього в руках, потерпіла не вказувала (а.с.83, т.3).

В подальшому від представника потерпілих ОСОБА_28 - ОСОБА_34 надійшла заява про те, що він не має ні моральних, ні матеріальних претензій до засуджених і просить призначити їм умовну міру покарання (а.с.114, т.6).

Свідок ОСОБА_38 в ході досудового слідства під час допиту 21 січня 2011 року показав, що у вересні 2009 року він прийшов до ОСОБА_28, який являється його хрещеним батьком та проживає з ним в одному селі. В ході розмови з ним він дізнався, що у вересні, близько 22 години до них у будинок зайшли троє незнайомих хлопців, один з яких заліз на піч, де вони з дружиною відпочивали, і погрожуючи предметом схожим на зброю почав вимагати гроші та горілку. ОСОБА_39 відповів, що гроші він віддав сину, а горілки в господарстві не має. Після цього хлопець знайшов на печі піджак, в якому знаходився гаманець з грошима в сумі 50 гривень, більше вони в будинку нічого не знайшли та вийшли з будинку (а.с.88, т.3).

Свідок ОСОБА_40 в ході досудового слідства під час допиту 25 січня 2011 року показав, що ОСОБА_16 являється його кумом. В кінці січня 2010 року, в денний час, на прохання ОСОБА_16 він на своєму автомобілі возив його та ОСОБА_15 до м. Чернігова, оскільки там в лікарні лежав батько ОСОБА_15 і його необхідно було провідати. Спочатку вони заїхали в лікарню до батька ОСОБА_15, де пробули біля години, потім заїхали до родичів ОСОБА_16, потім поїхали в район «Макдональдсу», хлопці дали йому більше 100 гривень і сказали, щоб він купив щось поїсти, а самі кудись пішли. Вони повернулись хвилин через 15-20, сіли в автомобіль і поїхали назад до м. Ніжина. Це був єдиний раз, щоб він кудись возив ОСОБА_16 та ОСОБА_15 (а.с.319-321, т.2).

Свідок ОСОБА_34 в ході досудового слідства під час допиту 08 лютого 2011 року показав, що постійно проживає у м. Києві, а в с. Ганнівка Носівського району Чернігівської області мешкають його батьки ОСОБА_28 та ОСОБА_32, оскільки вони вже похилого віку, то він регулярно їх навідує, крім того його батько являється інвалідом першої групи, а мати є інвалідом другої групи. У вересні 2009 року він в черговий раз приїхав до батьків і батько розповів йому, що за кілька днів до його приїзду невідомі особи в нічний час зламали вхідні двері до будинку та проникли всередину. Батько з матір'ю відпочивали на печі, один з нападаючих піднявся до них і, погрожуючи предметом схожим на зброю, почав вимагати у батька гроші та горілку. Батько йому відповів, що гроші віддав сину, а горілки вдома не має. Після цього, на печі хлопець знайшов піджак батька, в якому був гаманець з грошима в сумі 50 гривень, а інші хлопці обшукали будинок, однак, грошей не знайшли та вийшли з будинку і зникли. Батьки з цього приводу до правоохоронних органів не звертались. 17 січня 2011 року до нього приїхали працівники міліції і він написав заяву від імені батьків, так як батьки вже дуже похилого віку і власноручно написати заяву не зможуть. Спочатку він вказав, що в гаманці було 15 гривень, а потім, коли спілкувався з батьками, то з'ясувалось, що в гаманці було 50 гривень (а.с.84-86, т.3).

Свідок ОСОБА_33 в ході досудового слідства під час допиту 23 січня 2011 року показав, що в серпні 2010 року до нього додому прийшов його брат ОСОБА_17, який приніс пристрій схожий на пневматичну гвинтівку чи пістолет без набоїв та попросив, щоб даний пристрій він на деякий час залишив у себе. Він погодився на прохання брата та відніс цей пристрій у гараж, він був впевнений, що з нього можна стріляти лише як з пневматичної зброї, тому спокійно залишив цей пристрій на столі в гаражі.

14 січня 2011 року йому стало відомо, що його брата ОСОБА_17 затримано працівниками міліції за вчинення розбійних нападів, він згадав про цей пристрій, злякався неприємностей, тому взяв цю пневматичну гвинтівку чи пістолет і викинув до криниці. Наступного дня, 15 січня 2011 року до нього додому приїхали працівники міліції і почали розпитувати його про брата і він добровільно розказав їм про цю гвинтівку, та показав куди її викинув. Після чого, працівники міліції за допомогою магніту, в присутності понятих, вилучили цю гвинтівку з криниці. Наголосив на тому, що не знав, що ця пневматична рушниця перероблена під стрільбу бойовими набоями 5.6 мм.(а.с.153-155, т.3).

Судом першої інстанції, під час прийняття рішення у справі, показання потерпілих, свідків та засуджених належним чином не досліджені, не порівняні з іншими фактичними даними по справі, не усунуті наявні в них суперечності, судове слідство проведено однобічно, що потягло за собою винесення необґрунтованого та невмотивованого вироку у відношенні всіх засуджених.

Виправдовуючи ОСОБА_13 по епізоду організації нападу з метою заволодіння чужим майном, яке належало потерпілим ОСОБА_28 та ОСОБА_32 та кваліфікувалось за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 187 КК України, суд першої інстанції вказав, що обвинуваченням не було надано належних і допустимих доказів причетності ОСОБА_13 до вчинення даного злочину. Вказує суд і про те, що організаторська роль у вчиненні розбою була кваліфікована ОСОБА_13 лише на підставі визнавальних свідчень інших підсудних, які вони надали під тиском працівників міліції. Також, зазначає, що на користь ОСОБА_13 свідчать первинні явки з повинними, з яких не вбачається організаторської ролі засудженого в організації нападу на ОСОБА_32, якщо врахувати, що він ніколи не був в даному селі та не знайомий з ними.

Таке твердження суду не може бути покладено в основу вироку, оскільки вказуючи на ці підстави, суд не зазначив, які саме явки не містять даних про організаторську роль ОСОБА_13, ким і коли вони були написані, та на яких аркушах справи містяться. Вказівка на те, що оскільки ОСОБА_13 ніколи не був у с. Ганнівка, та не знайомий з потерпілими ОСОБА_28, тому не міг бути організатором цього розбійного нападу, є лише припущенням суду, яке нічим не підтверджено і суд не навів цьому жодного доказу.

Зазначаючи про те, що підсудні давали свідчення під тиском працівників міліції, суд не надав належної оцінки постанові про відмову у порушенні кримінальної справи у відношенні працівників міліції від 27.10.2011 року, яка була винесена за результатами перевірки прокуратури Чернігівської області (т.6, а.с.2-3). Разом з тим, якщо суд прийшов до висновку, що з боку працівників міліції був тиск на підсудних, то повинен був відреагувати на це окремою постановою на адресу органів прокуратури по відношенню до тих працівників міліції, які, на думку суду, цей тиск здійснювали.

Крім того, в ході судового слідства суд не перевірив деякі обставини, на які вказували потерпілі в ході досудового слідства. Так, представник потерпілих ОСОБА_34 говорив про те, що його батьки ОСОБА_28 та ОСОБА_32 після пограбування не писали заяву до міліції, однак повідомляли про цей факт до сільської ради (а.с.72, т.3), однак цей факт так і залишився не перевіреним. Крім того, не був допитаний сільський голова, за участі якого допитувався потерпілий ОСОБА_28 (а.с.30-31, т.6) та говорив про те, що у нападників була зброя. Тобто, суд необґрунтовано надав перевагу одним доказам перед іншими.

Не вдаючись у розгляд питання про доведеність вини засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та про відповідність обраного їм покарання, колегія суддів вважає, що місцевий суд постановив вирок, виправдавши ОСОБА_13 по одному із епізодів, з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону.

Згідно зі ст. 334 КПК України 1960 року та роз'яснень даних у пунктах 16-18 Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 (зі змінами, внесеним постановами від 4.06.1993 року №3, 3.12.1997 року №12, 30.05.2008 року №6) „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" у мотивувальній частині вироку разом з іншими обставинами наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним. Суд у цій частині зазначає мотиви, з яких він бере до уваги одні докази та відкидає інші. При цьому суду належить дати аналіз усім зібраним у справі доказам, вказавши які обставини передбачені ст. 64 КПК України 1960 року, ними стверджуються чи спростовуються, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, або назвою письмового доказу чи проведеної слідчої дії.

Якщо частину обвинувачення суд вважає недоведеним, він зобов'язаний у мотивувальній частині вироку сформулювати її та викласти після доказів, що доводять обґрунтовану частину обвинувачення.

При розгляді даної кримінальної справи та постановленні вироку суд першої інстанції не дотримався цих вимог кримінально - процесуального закону.

Як встановлено зі змісту оскаржуваного вироку, суд не виклав фабулу обвинувачення, яке було пред'явлене підсудним органом досудового слідства, а в подальшому було змінено прокурором в ході судового слідства і навів лише мотиви, з яких вважає один з епізодів обвинувачення недоведеним, однак, суд не обґрунтував та не навів належних доказів на підтвердження мотивів, з яких він вважав, що підсудний ОСОБА_13 підлягає виправданню по одному з епізодів обвинувачення, як не навів належних доказів і тому, з яких підстав підлягають перекваліфікації дії ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 по епізоду нападу з метою заволодіння чужим майном, яке належало потерпілим ОСОБА_28.

В мотивувальній частині вироку суд лише навів незначну частину доказів, при цьому лише перерахувавши їх, а саме: виклав показання засуджених, показання потерпілої ОСОБА_20, які вони надавали під час судового слідства, показання потерпілих ОСОБА_26, ОСОБА_25, ОСОБА_27, ОСОБА_28, а також показання свідків ОСОБА_38, ОСОБА_33 та представника потерпілих ОСОБА_28 - ОСОБА_34, які ними надавались під час досудового слідства, були перелічені такі документи: заява ОСОБА_26 від 07.04.2009 року, з якої вбачається, що 25.03.2009 року двоє невідомих чоловіків заволоділи її грошима в сумі 2000 гривень; протокол огляду місця події від 07.04.2009, з якого вбачається, що було проведено огляд помешкання потерпілої ОСОБА_26; заява ОСОБА_34 від 18.01.2011 року, в якій останній просить провести перевірку по факту відкритого заволодіння майном його батьків ОСОБА_28 та ОСОБА_32, протокол явки з повинною ОСОБА_16 від 22.01.2011 року, в якій він детально розповідає про обставини пограбування мешканців с. Ганнівка Носівського району; протокол добровільної видачі ОСОБА_33 саморобного пристрою схожого на вогнепальну зброю; висновок балістичної експертизи з фототаблицею від 21.01.2011 року; протокол обшуку від 20.01.2011 року, з якого вбачається, що вході даної слідчої дії було виявлено та вилучено пристрій схожий на електрошокер; протокол огляду предмету та фототаблицею до нього; рапорт оперативного чергового від 22.10.2009 року про те, що Ніжинської ЦРЛ була доставлена ОСОБА_25 з тілесними ушкодженнями; протокол огляду місця події від 22.10.2009 року та фототаблиця до нього, з якого вбачається, що було оглянуто місце помешкання потерпілої ОСОБА_25 та виявлено розбите скло веранди будинку і плями бурого кольору на підлозі у приміщенні веранди; протокол огляду виявлення та вилучення від 22.10.2009 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_25 було виявлено та вилучено уламок металевого набою невідомого зразка; висновок судово-медичної експертизи від 19.01.2010 року відносно потерпілої ОСОБА_25; висновок балістичної експертизи та фототаблиця до нього від 21.01.2011 року; протокол усної заяви ОСОБА_27 від 11.11.2009 року, в якій вона просить прийняти заходи до розшуку невідомої особи, яка проникла вночі до ї помешкання та викрала ікону; протокол огляду місця події від 11.11.2009 року, в ході якого було оглянуто місце помешкання ОСОБА_27, з якого було викрадено ікону; протокол обшуку в приміщенні гаража НОМЕР_3, який орендував ОСОБА_13 та в якому було вилучено ікону «Миколи Угодника»; заява ОСОБА_20 від 20.01.2010 року, в якій вона просить прийняти міри щодо розшуку невідомої особи, яка здійснила крадіжку з її квартири; протокол обшуку місця події від 20.01.2010 року та фототаблиця до нього, з якого вбачається, що було оглянуто місце мешкання потерпілої ОСОБА_20 звідки було вчинено крадіжку її особистого майна;протокол явки з повинною ОСОБА_16, в якій він розповів про обставини вчиненої ним та ОСОБА_15 крадіжки з квартири ОСОБА_20; протокол явки з повинною ОСОБА_15, в якій він розповідає про обставини вчиненої ним та ОСОБА_16 крадіжки з квартири ОСОБА_20, речові докази, але ніякого аналізу їм не дав, не вказав, які обставини цими доказами підтверджуються чи спростовуються. Беручи до уваги показання свідків та потерпілих, які ними були надані під час досудового слідства, суд не навів мотивів, чому бере до уваги лише одні їх показання, в той час, як вони неодноразово були допитані і їх показання мають суттєві суперечності.

Крім того, вказуючи на ті чи інші докази, суд посилався на аркуші справи, які відображають не повний документ, на який послався суд, або взагалі, на вказаних аркушах справи такий документ відсутній. Так, посилаючись на висновок судово-медичної експертизи від 19.01.2010 року у відношенні потерпілої ОСОБА_25, суд зазначив, що він міститься на аркуші справи 29 в томі №3, однак, перевіряючи матеріали справи, колегія суддів встановила, що на вказаному аркуші справи міститься продовження протоколу роз'яснення процесуальних прав ОСОБА_14 від 17.01.2011 року. В той час, як вказаний судом висновок судово-медичної експертизи знаходиться на аркушах справи 29-30 тому справи №2. Вказуючи на протокол обушку гаражу НОМЕР_3, який розташований в автокооперативі «Автомобіліст-63» та який орендував ОСОБА_13, суд зазначив, що він знаходиться в томі справи №3 на аркуші №116, однак на вказаному аркуші справи міститься додаток до протоколу відтворення обстановки та обставин події від 22.01.2011 року за участі ОСОБА_15, а саме частина фототаблиці. Протокол обшуку, на який посилається суд знаходиться на аркуші справи 166 в томі №2. Крім цього, посилаючись на протоколи обшуків та протоколи оглядів місця події, а також фототаблиці до них, суд не вказує на аркуші справи, на яких ці фототаблиці містяться .

Також, не зрозумілою є вказівка суду на те, що винність засуджених, на ряду з переліченими доказами, підтверджується й іншими документами. Таке формулювання доведеності вини є неприпустимим, оскільки в своєму рішенні суд повинен посилатись на конкретні докази, вказувати на якому аркуші справи вони містяться, і що саме вони доводять або спростовують.

Посилаючись, як на доказ вини засуджених, суд виклав показання потерпілої ОСОБА_26, які вона давала в ході досудового слідства, та, як зазначив суд, містяться на аркушах справи 13-14 та 47 тому справи №1, при цьому, суд зазначив, що потерпіла вказала на те, що зброєю їй ніхто не погрожував та фізичного насильства не застосовував. Однак, дослідивши показання потерпілої, що містяться на вказаних аркушах справи, вбачається, що саме в цих показання потерпіла ОСОБА_26 наголошує на тому, що в одного з нападників був ніж, яким він їй погрожував, а також, що до неї застосовувалась фізична сила, і що в неї були садна на голові від того, що її били головою об металеве ліжко.

Також, викладені у мотивувальній частині вироку показання потерпілої ОСОБА_20, які вона надавала у судовому засіданні, відрізняються від тих показань потерпілої, які містяться в протоколі судового засідання (а.с.243, т.7).

Вказуючи на те, що потерпіла ОСОБА_27 звернулась із заявою на адресу суду, в якій вона відмовляється від своїх позовних вимог та просить призначити підсудним покарання не пов'язане із позбавленням волі, суд послався на аркуш справи 183 т. 1, на якому відсутня така заява від потерпілої. Крім того, в матеріалах справи мається лише заява від представника потерпілої ОСОБА_27 - ОСОБА_37, в якій він вказує про відсутність моральних та матеріальних претензій до підсудних та просить призначити їм м'якшу міру покарання (а.с.159, т.7).

Отже, в порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, суд не обґрунтував обвинувачення конкретними доказами не лише по кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Крім того, зазначені вище недоліки, на думку колегії суддів, свідчать про те, що суд досить формально підійшов до аналізу показань потерпілих та належним чином не перевірив їх, не з'ясував чи узгоджуються вони з іншими доказами у справі. Такі дії суду свідчать про однобічність судового розгляду та не відповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Також, колегія суддів вважає, що не зрозумілим є те, що у мотивувальній частині вироку суд, як на доказ вини усіх засуджених по всім епізодам обвинувачення, посилається лише на протоколи явок з повинними від ОСОБА_16 та ОСОБА_15 (т.2, а.с. 281, 282; т. 3, а.с. 74), вважаючи їх належними доказами у справі. В такому випадку, чому ж суд не бере до уваги, як належний доказ, явки з повинними інших засуджених, а якщо суд вважає їх не належними доказами, то мотивувальна частина вироку повинна містити належне цьому обґрунтування.

Вказуючи у вироку, що ОСОБА_13 без достатніх підстав була інкримінована і організуюча роль при вчиненні грабежу у потерпілої ОСОБА_27 і його дії помилково кваліфіковані за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 186 КК України, суд не навів жодного доказу, на підставі якого прийшов до висновку, що його дії підлягають перекваліфікації за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 186 КК України, як пособника.

За таких суперечливих у справі даних суд повинен був ретельно перевірити в судовому засіданні всі матеріали досудового слідства, з'ясувати всі обставини, перевірити пред'явлене засудженим обвинувачення, а також доводи засуджених та їх захисників, і дати їм належну оцінку.

На ряду з цим, необхідно вказати і на те, що з протоколу судового засідання не зрозуміло, які саме протоколи допитів потерпілих та свідків були досліджені у судовому засіданні, оскілки секретарем судового засідання тільки написано, що вони були оголошені, однак не відображено, на яких аркушах справи, та в якому томі, оскільки матеріали справи містили 7 томів, а учасники судового процесу допитувались по справі в ході досудового слідства неодноразово. (а.с. 244, т.7).

Також, у протоколі судового засідання не відображено часу оголошення перерви у судовому засіданні та причину, по якій така перерва оголошується. Після оголошення перерви, повинен стояти підпис секретаря судового засідання, однак, в протоколі стоїть лише посада і прізвище секретаря, при цьому підпис секретаря відсутній. (а.с.243, т.7).

З протоколу судового засідання вбачається, що після оголошення резолютивної частини обвинувального висновку, суд роз'яснив підсудним суть обвинувачення, та зазначено, що підсудні визнають цивільний позов чи не визнають його, однак, відповідно до протоколу цивільні позови потерпілих у судовому засіданні взагалі ніким не оголошувались (а.с.228-229, т.7). Що є порушенням вимог ст.297 КПК України.

Відповідно до протоколу судового засідання, від ОСОБА_11 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи заяви потерпілої ОСОБА_26 Дане клопотання було вирішено судом без заслуховування думки учасників судового розгляду. Крім того, згідно матеріалів справи, потерпілою є ОСОБА_26, а представником був її син ОСОБА_43. Отже, особи, які зазначені в протоколі судового засідання та від яких надійшло клопотання, по матеріалами справи відсутні (а.с.243-244, т.7). Що є порушенням вимог ст. 296 КПК України.

Вирок у справі було постановлено та оголошено 09 листопада 2012 року, але згідно до протоколу, судове засідання оголошено закритим 09 жовтня 2012 року (а.с.270 т.7).

Колегія суддів також звертає увагу і на те, що відповідно до Закону України від 14 квітня 2009 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України " у ст. 76 КК України у п.п. 2, 3, 4 ч. 1 слова "орган кримінально-виконавчої системи " в усіх відмінках і числах замінено словами "кримінально-виконавча інспекція " у відповідному відмінку і числі.

Проте, судом при покладенні на ОСОБА_19 обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, вказано про необхідність останнього періодично з'являтись на реєстрацію до органу кримінально-виконавчої системи, тобто у орган, якого не існує.

Вивчаючи матеріали кримінальної справи, колегія суддів, серед інших порушень процесуального законодавства, виявила, що після розгляду даної кримінальної справи в апеляційному суді 30 серпня 2012 року, матеріали справи були повернуті на новий судовий розгляд, порядок якого визначений главами 24-28 КПК України.

Згідно до вимог ст. 237 КПК України 1960 року, у справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує: чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; чи немає підстав для її закриття або зупинення; чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу; чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу; чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

Як, слідує з матеріалів справи, вона надійшла від прокурора до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області, всі зазначені питання були предметом розгляду суду першої інстанції під час попереднього розгляду справи. Отже, коли дана кримінальна справа надійшла до Куликівського районного суду Чернігівської області після апеляційного перегляду, суд не мав законних підстав для призначення та проведення попереднього розгляду, оскільки не міг вирішити жодного із питань, які підлягають вирішенню під час попереднього розгляду справи, не порушуючи при цьому процесуального законодавства.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляції прокурора в тій частині, що призначаючи покарання ОСОБА_17 суд порушив вимоги ч. 2 ст. 375 КПК України. Відповідно до вимог зазначеної статті, при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається лише за умов, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин, або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 30 серпня 2012 року по жодній вищевказаній причині вирок скасований не був. За попереднім вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2012 року ОСОБА_17 був засуджений за ст.27 ч.5 186 ч. 3 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, а за ст. 186 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі; ОСОБА_15 був засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі; ОСОБА_16 був засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі. Отже, місцевий суд при новому розгляді справи, не мав права посилити покарання за ст.186 ч. 3 КК України.

Однак , колегія суддів вважає що суд порушив вимоги ч. 2 ст. 375 КПК України 1960 року, не тільки відносно ОСОБА_17, а й стосовно інших засуджених у справі, а саме ОСОБА_16 та ОСОБА_15 Місцевий суд при новому розгляді справи, не мав права призначати засудженим покарання більше, ніж воно було призначене Ніжинським міськрайонним судом від 25 січня 2012 року, оскільки зазначений вирок був скасований ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 30 серпня 2012 року з огляду на допущення місцевим судом порушень вимог ст.ст. 333-335 КПК України.

Вказане свідчить про неповноту, однобічність судового слідства. Зазначена невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та допущення ним істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону, відповідно до вимог ст. ст. 368 - 370 КПК України 1960 року являються підставою для скасування вироку суду.

При новому судову розгляді справи суду першої інстанції необхідно належним чином допитати підсудних, звернути увагу на їх заяви щодо незаконності дій співробітників міліції в ході проведення оперативно - розшукових та слідчих дій, витребувати та дослідити матеріали перевірки прокуратури , в разі необхідності дати доручення органу досудового слідства в порядку ст. 315-1 КПК України та органам прокуратури для з'ясування обставин що мають суттєве значення для правильного вирішення справи , після чого ретельно дослідити зібрані по справі докази в їх сукупності , та дати їм належну правову оцінку, та постановити законне рішення по справі з дотриманням вимог ст. ст. 374 ч.7 , 375 ч.2 КПК України в редакції 1960 року, з урахуванням того що вирок постановлений від 25 січня 2012 року Ніжинським міськрайонним судом був скасований не за м'якістю призначеного покарання .

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 365, 366, 370, 377 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_13, захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_13, засудженого ОСОБА_16, захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_16, засудженого ОСОБА_17 та потерпілої ОСОБА_20 задовольнити частково.

Вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 09 листопада 2012 року щодо засуджених ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та в порядку ст. 365 КПК України 1960 року щодо ОСОБА_18 і ОСОБА_19 скасувати в зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального законодавства.

Справу направити на новий судовий розгляд в Чернігівський районний суд Чернігівської області.

СУДДІ:

АНТИПЕЦЬ В.М. ВОРОНЦОВА С.В. КАРНАУХ А.С.