апеляційний суд автономної республіки крим
Справа № 22-Ц-1985-Ф/06 Головуючий суду першої інстанції Авраміді Т.С.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції МудроваВ.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Ломанової Л.О.,
суддів Мудрової В.В.,
Притуленко О. В.
при секретарі Апостолові О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом прокурора в інтересах держави в особі Совєтського управління зрошувальних систем до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих порушенням договірних зобов'язань, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 20 липня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2006 року прокурор Совєтського району АР Крим в інтересах держави в особі Совєтського управління зрошувальних систем звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1. про відшкодування збитків, завданих порушенням договірних зобов'язань щодо підготовки спеціаліста у Кримській академії природоохоронного та курортного будівництва в сумі 1492 грн. 77 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Совєтським управлінням зрошувальних систем з ОСОБА_1. був укладений договір щодо підготовки спеціаліста у Кримській академії природоохоронного та курортного будівництва на умовах повної компенсації витрат на навчання. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався оплатити навчання позивачки у вказаному навчальному закладі, а відповідачка - пройти навчання та працювати у позивача не менше п'яти років. Однак, ОСОБА_1. відмовилася навчатися та відмовилася від трудових зобов'язань з позивачем.
Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 20 липня 2006 року позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1. просить його скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, позов було подано неналежною особою - прокурором. Також відповідачка вказує на те, що вона була звільнена за власним бажанням з поважних причин, що не є підставою для стягнення з неї вартості навчання, а також на те, що договір був укладений у неналежному вигляді, тому не може бути підставою для юридичних наслідків, у тому числі зобов'язань.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення відповідачки та представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 4 серпня 2002 року Совєтське управління зрошувальних систем (далі - СУЗС) з однієї сторони і Кримська академія природоохоронного та курортного будівництва (далі - КАПКБ) з іншої уклали договір № НОМЕР_1 про навчання (а.с. 5), відповідно до умов якого КАПКБ зобов'язалася за рахунок коштів СУЗС здійснити навчання заочної форми до освітнього рівня спеціаліст за спеціальністю «гідромеліорація». СУЗС зобов'язався оплатити надані вищим навчальним закладом освітні послуги, при цьому вартість навчання була встановлена в розмірі 970 грн. за навчальний рік. 5 серпня 2002 року СУЗС уклало договір з ОСОБА_1. про підготовку спеціаліста в КАПКБ на умовах повної компенсації за навчання (далі - Договір) (а.с. 6). За цим договором СУЗС зобов'язалося своєчасно сплачувати за навчання відповідачки, а та, в свою чергу, брала на себе зобов'язання пройти навчання і працювати в СУЗС протягом п'яти років після закінчення КАПКБ. Відповідно до пункту 2.3 Договору в разі відрахування відповідачки з КАПКБ з незадовільних причин (академічна заборгованість, прогули тощо), а також в разі звільнення із СУЗС з неповажних причин (пункт 7 статті 36, стаття 38, пункти 3, 4, 7, 8, статті 40 Кодексу законів про працю України) вона зобов'язується протягом трьох місяців з моменту відрахування (звільнення) відшкодувати у повному обсязі витрати з оплати її навчання у КАПКБ. 27 квітня 2005 року відповідачка звернулася із заявою до начальника СУЗС, в якій висловила свої небажання продовжувати навчання у КАПКБ і зобов'язалася відшкодувати перераховані кошти в сумі 1923 грн. (а.с. 7). 6 травня 2005 року ОСОБА_1. подала заяву про звільнення за власним бажанням з ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 60). 18 травня 2005 року наказом в.о. начальника Совєтського управління водного господарства №НОМЕР_2 відповідачку з ІНФОРМАЦІЯ_1 року було звільнено з СУЗС за статтею 38 Кодексу законів про працю України (а.с. 8). Цього ж дня згідно прибуткового касового ордеру № НОМЕР_3 ОСОБА_1. перерахувала позивачу 469 грн. 23 коп. в рахунок оплати її навчання у КАПКБ. 7 червня 2005 року начальник Совєтського управління водного господарства звернувся до ректора КАПКБ із проханням про відрахування зі студентів відповідачки через її звільнення з СУЗС (а.с. 50), що і було зроблено наказом ректора від 16 червня 2005 року №НОМЕР_4.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову СУЗС, оскільки вони грунтуються на Договорі, відповідно до якого звільнення відповідачки з неповажних причин за статтею 38 Кодексу законів про працю України є підставою для стягнення з неї у повному обсязі витрат з оплати навчання у КАПКБ.
Враховуючи, що сума перерахована КАПКБ за навчання ОСОБА_1., становить 1962 грн., що не оспорюється сторонами, а відповідачкою відшкодовано 469 грн. 23 коп., то висновок суду про необхідність стягнення саме 1492 грн. 77 коп. є правильним.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1. посилається на поважність її звільнення за статтею 38 Кодексу законів про працю України, але з таким доводом не може погодитись колегія суддів, оскільки звільнення відповідачки було проведено на підставі її заяви і у строк, зазначений у ній. При цьому заява відповідачки не містить посилання на обставини, передбачені частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, які зумовлюють неможливість продовження роботи у СУЗС.
З доводами апелянта щодо її звільнення з поважної причини, обгрунтованими тим, що її звільнили не через два тижні, а через 13 днів, не може погодитись колегія суддів, оскільки звільнення було проведено у строк, який був обумовлений сторонами.
Також колегія суддів не може взяти до уваги посилання відповідачки на недійсність Договору, оскільки у встановленому порядку він не був визнаний недійсним, а сторони частково виконали свої зобов'язання за ним.
Посилання відповідачки в апеляційній скарзі про відсутність підстав для звернення до суду прокурора Совєтського району АР Крим в інтересах держави в особі СУЗС не може бути взятим до уваги, оскільки у даному випадку подання позову прокурором відповідає вимогам частини 2 статті 45 Цивільного процесуального кодексу України та також частині 2 статті 36 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, такого ж висновку дійшов суд першої інстанції, а апеляційна скарга не містить підстав для сумніву у його правильності.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджене тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з виконанням вимог цивільного судочинства, а тому підстав для його скасування немає.
На підставі вказаного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308, пунктом 1 статті 312 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Совєтського районного суду АР Крим від 20 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили.