У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2013 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду м. Києва з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого - суддіПрисяжнюка О.Б.
суддівБовтрук В.М., Глиняного В.П.
за участю прокурораКонакова В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляцію ОСОБА_5 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада 2012 року, -
в с т а н о в и л а :
Цією постановою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року по розгляду семи заяв скаржника від 25 жовтня 2011 року та заяв, які були надіслані Печерським районним судом міста Києва до Генеральної прокуратури України, а також на лист ОСОБА_6 від 16 листопада 2011 року за результатами розгляду його звернення, також даною постановою було відмовлено в задоволенні винесення окремої постанови на дії працівників Генеральної прокуратури України.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляцію, в якій просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва та повернути матеріали справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. В обґрунтування своїх вимог, апелянт зазначає, що суд не виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду України, який скасував постанову суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду міста Києва і направив матеріали справи на новий судовий розгляд, а повторно провів судовий розгляд у відповідності до вимог Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, як скаргу на дії працівників Генеральної прокуратури України, а не розглянув його позовну заяву до Генеральної прокуратури України в порядку цивільного судочинства. У зв'язку з чим, на думку апелянта, постанова суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню.
Крім того, ОСОБА_5 просить суд апеляційної інстанції винести окрему ухвалу, якою встановити, що спір про відшкодування шкоди завданої бездіяльністю Генеральної прокуратури України, повинен розглядатися за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, оскільки вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали скарги, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що подана апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Не зважаючи на те, що справа була призначена до розгляду на 05 лютого 2013 року, тобто після вступу в законну силу нового Кримінального процесуального кодексу України, проте відповідно до розділу ХI «Перехідні положення» КПК України, дана справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України 1960 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із заявою від 09 грудня 2011 року, в якій просив визнати незаконною та протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року, при розгляді його семи заяв від 25 жовтня 2011 року та заяв, які були надіслані Печерським районним судом міста Києва до Генеральної прокуратури України, а також на лист ОСОБА_6 від 16 листопада 2011 року за результатами розгляду його звернення.
Суд першої інстанції, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи за скаргою, матеріали наглядового провадження та додатково долучені матеріали, прийшов до висновку, що заява ОСОБА_5 не підлягає задоволенню. Таке рішення, на думку колегії суддів є законним та обґрунтованим.
Згідно зі ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню, та не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити заяву або повідомлення за належністю, а також вжити всіх можливих і необхідних заходів реагування за такою заявою або за таким повідомленням.
Змістом зазначеної норми кримінально-процесуального закону передбачена обов'язкова наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст. 11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
У разі відсутності в заяві чи повідомленні даних, які б свідчили про ознаки злочину, то за результатами їх розгляду прийняття процесуальних рішень не є обов'язковим.
Дані вимоги кримінально-процесуального закону, під час судового розгляду заяви ОСОБА_5 було дотримано.
Зауваження апелянта з приводу того, що суд першої інстанції безпідставно розглянув його скаргу в порядку кримінального судочинства, а не цивільного, як того вимагав Вищий спеціалізований суд України, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Так, з ухвали суду касаційної інстанції від 11 жовтня 2012 року вбачається, що під час розгляду заяви ОСОБА_5, судом не було досліджено її зміст. Саме це і послугувало підставою для скасування вище вказаних рішень та повернення справи на новий судовий розгляд. При цьому, Вищий спеціалізований суд України, дав вказівку уточнити вимоги заявника з урахуванням його доводів стосовно недотримання судом першої інстанції правил підсудності при розгляді даної заяви.
В свою чергу, суд першої інстанції, дослідивши зміст заяви ОСОБА_5 від 09 грудня 2011 року, дійшов до висновку про те, що в ній фактично оскаржується незаконність дій (бездіяльність) прокурора, а тому вона підлягає в цій частині вирішенню в порядку ст. 236 КПК України 1960 року, як скарга на дій прокурора.
З даними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується. Так, ОСОБА_5 вказавши, що подає позовну заяву, зазначає в ній, що неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України із заявами в порядку ст.ст. 95-97 КПК України 1960 року, однак Генеральним прокурором не прийнято жодного рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року, що саме по собі є скаргою на дії прокурора.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дотримався вказівок Вищого спеціалізованого суду України, викладених ним в ухвалі від 11 жовтня 2012 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта з приводу незаконності і необґрунтованості постанови суду першої інстанції, а відтак залишає подану ним апеляцію без задоволення.
Також, колегія суддів, діючи відповідно до ст. 380 КПК України 1960 року, не вбачає, передбачених ст. 23-2 КПК 1960 року підстав, для винесення окремої постанови, а тому і в цій частині залишає апеляцію ОСОБА_5 без задоволення.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України1960 року та розділом ХI «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів -
у х в а л и л а :
Постанову Печерського районного суду м. Києвавід 13 листопада 2012 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року по розгляду семи заяв скаржника від 25 жовтня 2011 року та заяв, які були надіслані Печерським районним судом міста Києва до Генеральної прокуратури України, а також на лист ОСОБА_6 від 16 листопада 2011 року, а також було відмовлено в задоволенні винесення окремої постанови на дії працівників Генеральної прокуратури України, залишити без зміни, а апеляцію ОСОБА_5 - без задоволення.
С у д д і :
Присяжнюк О.Б. Бовтрук В.М. Глиняний В.П.