АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/211/13 Головуючий 1 інстанції: Штих Т.В.

Справа № 2-301/11 Доповідач: Івах А.П.

Категорія: трудові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Івах А.П.,

суддів - Швецової Л.А., Пшенічної Л.В.,

при секретарі - Варюшичевій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових "Співдружність" на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових "Співдружність" про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом до ТОВ «Науково- виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Після неодноразового уточнення позовних вимог вона просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі - 438 грн. 52 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 січня 2006 року по 20 січня 2011 року та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що з 1 травня 2005 року по 14 вересня 2005 року працювала у відповідача на посаді виконувача обов'язків головного бухгалтера, а з 15 вересня 2005 року по 10 січня 2006 року - бухгалтером-касиром. З вересня 2005 року генеральним директором ТОВ «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»» ОСОБА_2 на неї було покладено виконання обов'язків інспектора відділу кадрів товариства.

При її звільненні за угодою сторін відповідач не провів остаточного розрахунку. Вказаними діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода, адже вона душевно страждала, переживала та була змушена докладати додаткових зусиль і часу, щоб знайти грошові кошти для своєчасної оплати навчання неповнолітньої доньки в інституті, утримання сім'ї та сплати комунальних послуг.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та вказував, що позивач працювала на посаді касира з окладом згідно штатного розпису, виконання обов'язків інспектора відділу кадрів на неї не покладалося. 10 січня 2006 року ОСОБА_1 була звільнена, але не за угодою сторін, а на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогул. Наказ про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін директором товариства не виносився, позивач власноручно зробила запис у своїй трудовій книжці про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, самочинно поставила печатку на власний підпис. На момент звільнення заборгованості по заробітній платі товариство перед позивачем не мало.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: на її користь з відповідача стягнуто невиплачену заробітну плату - 438 грн. 52 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 31 587 грн. 05 коп., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки - 173 грн. 60 коп., оплата днів тимчасової непрацездатності - 140 грн. 72 коп.; у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 травня 2011 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Розглядом справи достовірно встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах:

- з 1 травня 2005 року по 14 вересня 2005 року ОСОБА_1 працювала на посаді виконувача обов'язків головного бухгалтера ТОВ «Науково- виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»» ;

- з 15 вересня 2005 року остання була переведена на посаду бухгалтера-касира (а.с. 15, 25, 26).

Наказом відповідача №1-К від 10 січня 2006 року була звільнена по ст.36 п.1 КЗпП України за згодою сторін.

При звільненні ОСОБА_1 відповідач не провів остаточного розрахунку.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що згідно Індивідуальної відомості про застраховану особу - позивача ОСОБА_1, отриманої в управлінні ПФУ в Дзержинському районі міста Харкова, сума невиплати заробітної плати при звільненні позивача становить 438 грн. 52 коп. Вважав за необхідне стягнути компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 173 грн. та оплати днів тимчасової непрацездатності в сумі 140 грн. 72 коп. Відповідно до вимог ст..117 КЗпП суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток останньої за весь час затримки по день фактичного розрахунку включно. Виходячи з положень п.2 Постанови КМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100 суд провів розрахунок, який привів у мотивувальній частині свого рішення, та визначився із розміром, що підлягає стягненню за період з 11 січня 2006 року по 20 січня 2011 року, що становить 1265 днів.

При цьому суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст.47, 116, 117, 232, 237-1, 238, КЗпП України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст..309 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія повністю погодитися з висновками суду не може з наступних підстав:

Наявні матеріали справи підтверджують факт, що відповідач всупереч положенням ст.116 КЗпП України, не провів повного розрахунку.

Згідно наданих відповідачем довідок розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки складає 173 грн. 60 коп, а оплата днів тимчасової непрацездатності 140 грн. 72 коп. (а.с.30,31). Разом з тим, докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 після звільнення в січні 2006 року отримувала будь-які суми від підприємства в матеріалах справи відсутні, не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Судова колегія погоджується з рішенням суду в частині стягнення на користь позивачки компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 173 грн. 60 коп., та оплати днів тимчасової непрацездатності - 140 грн. 72 коп.

Щодо висновку в частині стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати в сумі 438 грн. 52 коп., то судова колегія находить його таким, що не ґрунтується на основі належних та допустимих доказів.

Суд першої інстанції при визначенні суми заборгованості по заробітній платі безпідставно взяв за основу свого розрахунку дані Пенсійного фонду України, щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.215,216), тоді як відповідачем було надано офіційне спростування таких даних.

Так листом від 11 березня 2011 року відповідач повідомив відділ персоніфікації Пенсійного фонду Дзержинського району про необхідність корегування індивідуальних відомостей по нарахуванню заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2005 року та січень 2006 року.(а.с.238). Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що рішенням першого заступника начальника управління ПФУ у Дзержинському районі до відповідача були застосовані фінансові санкції за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку (а.с.239,240). Оцінивши надані відповідачем докази, суд першої інстанції зазначив про умисел останнього на уникнення відповідальності та не прийняв дані документи до уваги.

Висновок суду у цій частиніє хибним, з огляду ще й на те, що за даними, на які послався суд першої інстанції, розмір заробітної плати позивачки за грудень 2005 року склав 584 грн. 41 коп., тоді як згідно табелю обліку робочого часу ОСОБА_1 в грудні не працювала (а.с.36).

Тому судова колегія вважає, що у суду першої інстанції не було підстав брати за основу розрахуку при звільненні дані індивідуальних відомостей по нарахуванню заробітної плати ОСОБА_1, які були офіційно спростовані підприємством, та ігнорувати надані відповідачем первинні документи щодо нарахування позивачці заробітної плати за спірний період.

Стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31587 грн. 05 копійок, суд виходив із того, що, оскільки при звільненні позивачки з роботи з нею не було проведено повний розрахунок, стягненню на її користь підлягає ця сума.

Повністю погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року №13 при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При вирішенні зазначених позовних вимог суд першої інстанції вказані положення постанови Пленуму ВС України до уваги не взяв.

З урахуванням конкретних обставин справи, особливостей та характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме: скасуванню в частині стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 438 грн. 52 коп. з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову; рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути визнаним законним і обґрунтованим при тому, що сума, яка не була виплачена ОСОБА_1 при звільненні, складає лише 314 грн. 32 коп. (173,60 грн.- компенсація за невикористану відпустку та 140,72 грн. - оплата днів тимчасової непрацездатності), що є істотно меншою сумою порівняно із середнім заробітком за час затримки повного розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач, а тому в цій частині рішення підлягає зміні зі зменшенням розміру суми до 1000 грн.

Недоведеність висновків суду обставинам справи, як і недоведеність обставин, що мають значення для справи у відповідності до п.п.2,3 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

За таких обставин, судова колегія, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових "Співдружність" задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 травня 2011 року змінити:

- зменшити розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових "Співдружність" на користь ОСОБА_1 з 31587 грн. 05 коп. до 1000 грн.;

- в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових "Співдружність" на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати в сумі 438 грн. 52 коп. скасувати та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді-