Справа № 22-6511                                                                      Головуючий у 1 -ій інстанції - Білошкап OB.

              Доповідач          - Карпенко СО.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

20 вересня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного

суду міста Києва в складі:

головуючого - судді Карпенко С.О.

суддів              Наумчука М.І., Котули Л.Г.

при секретарі              Горбань А.В.,

з участю ОСОБА_1. та його представника - ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представника -

адвоката ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м.Києві

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2007 року

в справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

, третя особа Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства

Шевченківського району м.Києва, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_3,

ОСОБА_4

до ОСОБА_1,

третя особа Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація,

про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення,

встановила:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.07 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1. задоволено.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користуванням жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1, та виселено його із вказаної квартири.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яки м первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного -відмовити.

Посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і безпідставно відмовлено у прийнятті доказів, наданих його представником, тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, і просили скаргу задовольнити.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник апеляційну скаргу не визнали і просили відмовити у її задоволенні, вважаючи рішення суду першої інстанції законним.

Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Встановлено, що спірна квартира складається з однієї кімнати жилою площею 16,3 кв.м і в 1995 році була надана ОСОБА_5 на сім'ю із чотирьох осіб - на неї, її чоловіка ОСОБА_1  і дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_3, які зареєстровані за вказаною адресою і на час розгляду справи.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано в 2002 році.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28.01.04 року ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4, 1988 року народження.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24.01.05 року ОСОБА_5 відмовлено у позові до ОСОБА_1  про виселення за неможливістю спільного проживання з квартири державного житлового фонду і ОСОБА_1 попереджений про недопущення систематичного порушення правил співжиття в квартирі АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний, виходив з того, що ОСОБА_1 з лютого місяця 2005року не проживав на спірній жилій площі без поважних причин більше 6 місяців. В спірну квартиру вселився всупереч волі ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, тому є підстави для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, і виселення без надання іншого житлового приміщення.

Такі висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, доказам і запереченням, наданим сторонами і їх представниками.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Безспірно встановлено, що у лютому 2005 року ОСОБА_1, забравши речі, залишив спірне жиле приміщення і вселився у квартиру 05.09.06 року всупереч волі наймача і ч.1енів сім'ї наймача під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Доказів, які б свідчили про залишення ним вказаного жилого приміщення у зв'язку з протиправною поведінкою ОСОБА_5, на що він посилається у позовній заяві, ОСОБА_1 не надав.

Як пояснив ОСОБА_1, з серпня 2005 року він проживає у м.Києві за різними адресами, але вселитися у спірну квартиру не міг. Проте будь-яких доказів, які б свідчили, що по приїзді в м.Київ у серпні 2005 року ОСОБА_1 мав намір вселитись в спірну квартиру та проживати в ній, не подано і його пояснення про те, що в користуванні жилим приміщенням йому чинились перешкоди, нічим не підтверджені. В житлові органи та міліцію з приводу вирішення житлового конфлікту ОСОБА_1 почав звертатись в кінці травня 2006 року.

Таким чином, ОСОБА_1 був відсутній у спірній квартирі з лютого 2005 року, тобто понад встановлений ст.71 ЖК України шестимісячний строк, протягом якого за ним зберігалось жиле приміщення. Підстав вважати, що його непроживання у квартирі було викликане поважними причинами, відсутні.

Відповідно до довідок ЖЕК № 1012 від 11.08.06 року № 66 та від 21.08.06 року № 76 ОСОБА_5 в червні-серпні 2005 року погасила заборгованість по квартплаті в сумі 3 493,31 грн. ОСОБА_1 з лютого 2005 року по квітень 2006 року із заявами з приводу його вселення чи неможливості проживання в спірній квартирі не звертався, квартирну плату не сплачував, не приймав участі в погашенні заборгованості по сплаті комунальних послуг.

До вересня 2006 року ОСОБА_1 квартирну плату та плату за користування комунальними послугами і електроенергією не вносив, тобто не проявляв інтересу до цього жилого приміщення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано визнав ОСОБА_1. таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 і виселив його з цього приміщення без надання іншого.

ОСОБА_1, звертаючись з позовом про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, посилався на те, що вони без поважних причин не проживають у вказаному приміщенні, і на те, що вони мають інше постійне місце проживання. Так як підстави позову, які можуть бути змінені лише за згодою позивача, останній у суді першої інстанції не змінив, суд правильно перевірив ці дві підстави і обгрунтовано у задоволенні первісного позову відмовив.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 тимчасово не проживала в спірній квартирі з поважних причин і гуртожиток, в якому вона проживає разом з чоловіком, надано в тимчасове користування і тому не є постійним місцем проживання, доводами апеляційної скарги не спростовано.

Будь-яких беззаперечних доказів, які б свідчили про непроживання у спірній квартирі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 без поважних причин понад шість місяців і про обрання ними іншого жилого приміщення як постійного місця проживання ОСОБА_1 не надав і і висновок суду першої інстанції у цій частині також не спростував.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, висновки якого доводами апеляційної скарги не спростовані.

Керуючись ст.ст.3ОЗ, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України шляхом подання до цього суду касаційної скарги.