АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МИКОЛАЇВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 11-830-2006                           Головуючий у 1-й інстанції: Чернієнко С.А.

Категорія: ст.272 ч.1 КК України               Доповідач: Пустовар М.Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області

у складі:

головуючого                                               Ржепецького О.П.,

суддів                                                    Дзюби Ф.С., Пустовара М.Л.,

за участю прокурора                                        Земляного В.М.,

14 листопада 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2006 року, яким:

·  ОСОБА_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, раніше не судимий;

·  засуджений за ч.1 ст.272 КК України до штрафу у розмірі 850 грн., з позбавленням на 1 рік права займатися підприємницькою діяльністю, пов'язаною із використанням найманої праці робітників на станках з обробки деревини.

Постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілого ОСОБА_2 відшкодування завданих матеріальних збитків у розмірі 207,5 грн. і 5000 грн. моральної шкоди; з нього ж на користь Очаківської центральної районної лікарні відшкодування збитків на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 956 грн.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, вчиненого за таких обставин.

ОСОБА_1 є приватним підприємцем, діяльність якого пов'язана із використанням найманої праці інших осіб для виготовлення столярних виробів на станках для обробки деревини. Виробничий цех підприємства розташований АДРЕСА_1.

Обов'язки з прийняття на роботу, визначення робочого місця, форми оплати праці, а також по забезпеченню додержання у цеху норм та правил з охорони праці, у тому числі й проведення з працівниками інструктажів з цього питання, ОСОБА_1 залишив за собою, оскільки не призначив будь-кого з інших осіб відповідальним за виконання цих обов'язків.

26 липня 2005 року ОСОБА_1 за усною домовленістю прийнято на роботу у зазначений цех у якості робітника неповнолітнього ОСОБА_2 з оплатою праці, виходячи з об'єму та роду виконаної роботи, до обов'язків якого входило виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, прибирання цеху та прилеглої до нього території, заготівля деталей для столярних виробів, у тому числі з використанням станків, призначених для обробки деревини, виконання іншої допоміжної роботи за вказівками ОСОБА_1 чи інших працівників цеху.

На порушення вимог ст.38 Закону України "Про охорону праці", ст.ст. 1.3, 3.1, 3.17, 3.19, 6.1, 6.3, 6.4 "Типового положення про прядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці", ст.2.8.4 Держстандарту 12.3.002-75 "Процеси виробничі. Загальні вимоги безпеки", при прийнятті на роботу, а також у процесі роботи, ОСОБА_1, не проводив з неповнолітнім ОСОБА_2 інструктажів (навчань) та перевірку знань з питань охорони праці.

Крім того, в порушення ч.З ст.5, ч.ч. 1,2,3 ст.ст. 11,18 Закону "Про охорону праці", ст. 187, ч.1 ст. 190, ст. 191 Кодексу про працю, ст.ст.2.1,2.2 наказу Міністерства охорони здоров'я № 46 від 31.03.1993 p., ст.2.8.3 Держстандарту 12.3.002-75 "Процеси виробничі. Загальні вимоги безпеки", ОСОБА_1, використовував працю неповнолітнього ОСОБА_2, який не пройшов відповідної спеціальної підготовки та обов'язкового медичного огляду для роботи на станках, призначених для обробки деревини, в процесі якої ОСОБА_2 виконував роботу укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів, пов'язану із укладанням вручну пиломатеріалів і обапола, а також роботу верстатника-розпилювача, які відповідно до п.23 Переліку, затвердженого наказом Міністерства здоров'я України № 46 від 31.03.1993 p., віднесені до робіт з небезпечними умовами, на яких забороняється праця неповнолітніх.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону "Про охорону праці" ОСОБА_1, як роботодавець, був зобов'язаний призначити посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань з охорони праці, або безпосередньо здійснювати контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження із машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Порушення вимог законодавства, тобто допуск неповнолітнього ОСОБА_2 до роботи у цеху на станках, призначених для обробки деревини, та без спеціальної підготовки, обов'язкового медичного висновку щодо можливості за психологічними   властивостями   виконувати   таку   роботу,   без   проведення  первинного, вступного і поточних інструктажів, а також те, що виїхавши 27 серпня 2005 року за межі м. Очакова, ОСОБА_1, не залишив у цеху на 29 серпня 2005 року особи, відповідальної за охорону праці, призвело до нещасного випадку на виробництві з неповнолітнім ОСОБА_2

Так, 29 серпня 2005 року, близько 13 години, під час роботи ОСОБА_2 на фуганковому станку з ручним подаванням деревини без застосування захисних засобів, що запобігають попаданню рук на ножовий вал, ліва рука ОСОБА_2 потрапила на ножовий вал станка, внаслідок чого йому були відрізані три пальці цієї руки, а два інші скальповані.

В апеляції засуджений просить вирок районного суду скасувати та виправдати його (ОСОБА_1) за відсутністю складу злочину, передбаченого ч.1 ст.272 КК України.

Посилається на те, що досудове слідство та судовий розгляд справи проведені однобічно та неповно, а також, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, суд безпідставно визнав факт існування трудових відносин між ОСОБА_2 і приватним підприємством, належним засудженому; полишив поза увагою висновки актів від 10 жовтня 2005 року і 29 серпня 2006 року спеціальної комісії, відповідно до яких ОСОБА_2 самостійно, без допуску до роботи та укладення трудового договору виконував роботи на фугувальному станку; полишив без оцінки та перевірки свідчення свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9; невірно визнав порушення з його (ОСОБА_1) боку діючого трудового законодавства.

Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає її такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Оцінивши перевірені докази, надані по справі стороною обвинувачення, районний суд обґрунтовано прийшов висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.272 КК України, тобто у правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого ОСОБА_2.

Так, сам ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і у судовому розгляді кримінальної справи не заперечував, що літом 2005 року неповнолітній ОСОБА_2 виконував деякі разові доручення у ПП "ОСОБА_1" і 29 серпня 2005 року саме на станку цього підприємства з ОСОБА_2 стався нещасний випадок.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні надав пояснення про те, що літом 2005 року працював у столярному цеху, належному ОСОБА_1, і виконував виробничі завдання, надані останнім. Трудовий договір між ним та ОСОБА_1 не укладався, будь-які інструктажі чи перевірки з правил безпеки щодо роботи на станках з ним не проводилися.

У день, коли він отримав травму, ОСОБА_1 у цеху не було. Перед від'їздом до санаторію ОСОБА_1 попередив, що якщо до його повернення він (ОСОБА_2) не навчиться робити вікна, то буде звільнений.

Після обіду він почав обробляти заготовки на фуганковому станку. Тоді ж прийшов працівник підприємства ОСОБА_6 і почав його квапити. У цей момент його ліва рука попала у станок і йому відрізало три пальці та пошкодило два інших.

Факт виконання робіт потерпілим у приватного підприємця ОСОБА_1 підтвердили у суді свідки ОСОБА_7, ОСОБА_9 ОСОБА_8 і ОСОБА_6, усі - працівники зазначеного підприємства, а також свідок ОСОБА_10, яка була замовником столярних виробів у цьому підприємстві.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи № 46 від 12.12.2005 p., у потерпілого ОСОБА_2 встановлені тілесні ушкодження у вигляді травматичної ампутації 2,3,4 пальців лівої руки на рівні проксимальних фаланг, що відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також у вигляді скальпованих ран 1,4 пальців тієї ж руки, що є легкими тілесними ушкодженнями, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.

Усі вказані ушкодження могли виникнути у строк та за обставин, вказаних потерпілим.

Згідно із змістом досліджених судом копій журналів інструктажів приватного підприємства, ОСОБА_2 під час роботи у підприємстві не пройшов жодного інструктажу з техніки безпеки і навіть не значився у цих журналах.

Як вбачається із розпорядження ОСОБА_1 від 26.08.2006 року, від'їжджаючи на тривалий строк на лікування, він не призначив замість себе особи, відповідальної за дотриманням техніки безпеки на виробництві.

Дослідивши викладені та інші докази у їх сукупності, суд 1-ї інстанції прийшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого злочину.

Безпідставними є доводи апелянта про однобічність та неповноту досудового слідства і судового розгляду справи, оскільки слідчими органами розслідування проведено повно і об'єктивно, надані докази, визнані судом достатніми для встановлення вини засудженого, і на думку колегії, не потребують будь-якого доповнення, а кваліфікація його дій - уточнення чи зміні.

Посилання на необ'єктивність висновків суду та недостатність доказів вини ОСОБА_1 є не суттєвими, бо не знайшли свого підтвердження ні на судовому слідстві, ні у апеляційному перегляді вироку.

Доводи про відсутність трудових відносин між засудженим та потерпілим суперечать фактичним обставинам справи, оскільки, не зважаючи на відсутність письмово трудового договору, укладнення якого з неповнолітнім, відповідно до п.5 ч.1 ст.24 Кодексу законів про працю України, є обов'язковим, проте за частиною 4-ю цієї статті, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника фактично було допущено до роботи.

Цей факт допуску ОСОБА_2 до роботи у столярному цеху, належному ОСОБА_1, підтверджено як потерпілим, поясненнями вказаних вище свідків, так і самим підсудним.

Зазначене свідчить про наявність трудових відносин потерпілого з підсудним, який за вимогами чинного законодавства про працю був зобов'язаний належним чином надати цим відносинам відповідний юридичний статус, але цього не зробив.

Посилання в апеляції на пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які нібито спростовують інкриміноване обвинувачення, також полишенні підгрунття.

ОСОБА_11, навпаки, підтвердила факт відсутності письмового договору, який відповідно до закону повинен був бути укладений приватним підприємцем ОСОБА_1 з неповнолітнім робітником ОСОБА_2.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за участі яких були складені акти комісії з охорони праці по факту нещасного випадку з ОСОБА_2 надали пояснення про нещасний випадок із ОСОБА_2, проте, на їх думку, це не було пов'язане з виробничим процесом у приватного підприємця ОСОБА_1.

Зважаючи на те, що ці пояснення свідків та складені ними акти розслідування суперечать сукупності інших доказів, визнаних судом достовірними, то вони вірно полишені судом доказового значення на користь захисту.

Твердження апелянта про неправильну оцінку судом пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не відповідають дійсності, тому як зазначені свідки, з урахуванням їх професійних обов'язків, не були обізнані з умовами працевлаштування ОСОБА_2, а лише підтвердили, що останній працював у цеху ОСОБА_1 і їх пояснення доповнювали одне одного щодо цього факту, а не спростовували його.

У зв'язку з доведеністю трудових правовідносин, суд також належно зазначив, які саме нормативні акти з питань охорони праці та безпеки виконання робіт були порушені ОСОБА_1, у чому полягали ці порушення та визнав, що саме вони перебувають у причинному зв'язку з негативними наслідками, що настали для потерпілого ОСОБА_2, а саме отриманням травми на робочому місці.

Відповідно до того, безпідставні і доводи апелянта про недоведеність цих порушень з його боку та відсутність мотивування судом своїх висновків.

Зважаючи на викладене, вирок районного суду, як поставлений відповідно до вимог КПК України, скасуванню, про що просить апелянт, не підлягає.

Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2006 року у відношенні ОСОБА_1 - без зміни.