.

Справа № 22-2976 2006 p.  Головуючий у 1 інстанції - Чельник О.І.

Категорія 5                                          Доповідач - Гайсюк О.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА Іменем України

21 листопада 2006 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючого судді - Авраменко Т.М. Суддів- Гайсюка О.В., Суровицької Л.В. при секретарі - Слюсаренко Н.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 жовтня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Зазначив, що ОСОБА_3 на підставі Державного Акту на право приватної власності на землю виданого у 1996 році належала земельна ділянка площею 961,7 кв.м, АДРЕСА_1, але рішенням суду від 12.04.2001 року цей акт було визнано недійсним.

Після смерті у 1999 році ОСОБА_3, земельну ділянку площею 961,7 кв.м. успадкував за заповітом ОСОБА_2, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20.09.2000 року.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20.09.2000 року (реєстраційний НОМЕР_1) недійсним.

У вересні 2006 року позивач доповнив свої вимоги.

Зазначив, що згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.09.2000 р. (р. НОМЕР_2) ОСОБА_2 передано після смерті ОСОБА_3 спадкове майно, в тому числі погріб «Г» АДРЕСА_1. Але рішенням міськвиконкому від 1.10.1981 р. у зв'язку з вилученням земельної ділянки площею 600 кв.м, по вул. Харківській,38 за згодою ОСОБА_3 і передачею цієї ділянки йому під забудову АДРЕСА_2, погріб «Г» підлягав зносу.

20.11.2001 р. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільно збудовані сарай «В» та погріб «Г».

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.11.2005 року зобов'язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у зносі сараю та погребу.

Посилаючись на ці обставини просив визнати в свідоцтві про право на спадщину від 20.09.2000 р. (р. НОМЕР_2) недійсною вказівку в надвірних спорудах погріб під літерою «Г» та внести зміни в це Свідоцтво. (а.с.60-61).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4.10.2006 року позов задоволено частково.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20.09.2000 року (р. НОМЕР_1) визнано недійсним.

В решті позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду в частині вирішення спору про визнання недійсною вказівку погреби «Г» в свідоцтві про право на спадщину, внесення змін в свідоцтво, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Відповідач та треті особи в судове засідання не з'явились, про місце і час розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 7 лютого 1994 року склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом, згідно якого все своє майно ОСОБА_3 заповідала ОСОБА_2. (а.с.32) Відповідач ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняв спадщину за заповітом та отримав Свідоцтво про право на спадщину на жилий будинок з надвірними будівлями (в тому числі погріб «Гг»), що знаходиться АДРЕСА_1 (а.с.ЗЗ).

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 1 жовтня 1981 року вилучено земельну ділянку площею 600 кв.м, до міського земельного фонду за рахунок існуючого домоволодіння АДРЕСА_1 за згодою власника домоволодіння - ОСОБА_3.

Земельну ділянку площею 600 кв.м, надано ОСОБА_1 під житлову забудову АДРЕСА_2, а сарай (літера «В») та погріб (літера «Г») вирішено знести.

Забудовника зобов'язано, замість зносимого сараю і погребу, побудувати новий сарай на місці, вказаному Управлінням головного архітектора міста.

Термін забудови встановлено в три роки з дня прийняття цього рішення (а.с.63-64). 20   листопада   2001   року   інспекцією   державного   архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ухилення від знесення самовільно збудованих сараю та погребу (а.с.65).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 листопада 2005 року частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод щодо виконання ОСОБА_1 рішення виконкому Кіровоградської міської ради НОМЕР_3 в. частині зносу, зображених на генеральному плані на будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 погребу (літера «Г») та сараю (літера «В»), в решті вимог позов залишено без задоволення (а.с.66).

З метою примусового виконання цього рішення, 11.04.2006 року державним виконавцем ДВС у Ленінському районі міста Кіровограда відкрите виконавче провадження (а.с.67).

З наведеного вбачається, що погріб «Г», який позивач бажає виключити з надвірних споруд зазначених у свідоцтві про право на спадщину за заповітом НОМЕР_2 (а.с.60-61,33), рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.11.2005 р. (а.с.66), постановою НОМЕР_4 інспекції ДАБК (а.с.65) визнано самовільно збудованим, а тому він не може належати і не належить позивачу.

Згідно ч. 1 ст.З Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Наявність у свідоцтві про право на спадщину за заповітом виданого 20.09.2000 р. (р. НОМЕР_2) відповідачу ОСОБА_2, запису про те, що до надвірних будівель житлового будинку, що успадкував відповідач входить і погріб «Г», ніяким чином не порушує права, свободи чи інтереси позивача.

Юридичний інтерес позивача полягає у тому, щоб погріб «Г», який підлягає зносу відповідно до рішення виконкому міськради від 1.10.1981 року був знесений без перешкод з боку відповідача, але рішенням суду від 18.11.2005 року цей спір вже вирішено.

Суд дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини регулюються Цивільним Кодексом 1963 року, оскільки вони виникли і закінчилися до 1 січня 2004 року.

Не можна погодитись з доводами позивача про те, що суд повинен був вирішити питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину відповідно до положень ч.2 ст.1300 Цивільного Кодексу, що діє з 1.01.2004 року, оскільки ця норма передбачає внесення змін до свідоцтва на вимогу одного із спадкоємців, але позивач не є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3, все майно, в тому числі і будинок успадкував відповідач (а.с.29-34).

Отже, суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, яке по суті є правильним і справедливим, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст.307, ст.ст.308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.