Україна

 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

07   листопада 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду

Одеської області

в складі:

головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Кварталової А.М., Плавич Н.Д.

при секретарі -   Кодінцевої С.В.

за участі позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в якому попросила визнати дійсним укладений 04 липня 2004 року між позивачкою і відповідачем договір купівлі-продажу земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,043га, розташованої на землях садового масиву "Алтестовський" Холоднобалківської сільської ради, переданих садовому кооперативу "Військовий".

Відповідач заперечував проти позовних вимог.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 31 серпня 2006 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В  апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати посилаючись на

порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи скарги, яку попросив задовільнити. Позивачка та її представник не заперечували проти скарги.

Відповідач повідомлений належним чином про час та місце слухання справи, про що в справі є докази(а.с. 103) до суду не прибув, посилаючись на хворобу. Представник відповідача не заперечував проти слухання справи без відповідача, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв. За таких обставин, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка відповідача не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення прибувших учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий розгляд за таких підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив із того, що угода, укладена між сторонами, відповідає вимогам закону, а відповідач необгрунтовано ухиляється від її нотаріального посвідчення.

Проте такий висновок не є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його з порушенням вимог статей 10, 31, 60 ЦПК України, без повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін, а також без з'ясування правовідносин, що склались між сторонами.

Стаття 4 Закону України "Про власність" від 1991 року, передбачає право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо нього будь-які не заборонені дії. З набуттям чинності Закону України "Про власність" передача власником свого майна у приватну власність іншої особи(відчуження майна) може відбуватись лише у передбаченому законом порядку - шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод, у т.ч. купівлі-продажу тощо.

Згідно до вимог ст. ст. 658 ЦК України, право продажу товару належить виключно власникові.

Справа №22-5600/2006 р. Головуючий у першій інстанції Андреєв Е.О. Доповідач Левенець Б.Б.

Відповідно до ст. 210 ЗК України, угоди,                 укладені з порушенням встановленого законом

порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, мають визнаватись недійсними за рішенням суду.

Проте цих вимог законодавства суд першої інстанції не застосував і не врахував, що станом на липень 2004 року, коли між сторонами була укладена розписка про купівлю-продаж земельної ділянки(а.с. 11), ОСОБА_4 не мав права власності на ділянку, яка була йому передана у користування для садівництва, остання перебувала у віданні садового кооперативу "Військовий", а її власником була відповідна Рада на території якої здійснював діяльність кооператив,(а.с.8-9)

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що угода між сторонами не може бути визнана дійсною тому, що на час її укладання у липні 2004 року, суперечила вимогам ч. 1 ст. 203, ст. 658 ЦК України, ст. 35, 131, 210 ЗК України, оскільки ОСОБА_4 не був власником земельної ділянки, тому не мав права її відчужувати.

Звернувшись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 фактично оспорює законність видачі відповідачу державного акту на земельну ділянку, набуту відповідачкою на підставі членства у садовому кооперативі „Військовий", що підтверджується наступним.

04 липня 2004 року сторони дійшли згоди і склали письмову розписку за якою ОСОБА_4 отримав за садову ділянку гроші в сумі 1600 доларів США, залишок в сумі 100 доларів США мав отримати після підпису документів в сільраді.(а.с. 11)

У цей же день, 04.07.2004р., ОСОБА_4 подав письмову заяву про вихід із членів садового товариства за станом здоров'я із проханням оформити садову ділянку на позивачку ОСОБА_1. Така заява ОСОБА_4 задоволена рішенням зборів садового товариства 20 липня 2004 року(а.с. 16,17)

Державний акт на вказану земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_4 26 липня 2005 року(а.с. 7) під час, коли останній вже не перебував членом садового кооперативу. Цих обставин і доказів сторони не оспорюють.

За повідомлення голови кооперативу, державний акт виданий ОСОБА_4 помилково за старими списками його членів.(а.с. 7,113,114).

Згідно до ч. 6 ст. 35 ЗК України, використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

За вимог п.п. 3.1.4, 3.2, 6.2, розділ 15 Статуту кооперативу „Військовий", передача земельної ділянки і належного особі майна здійснюється будь-якій конкретній особі з вирішенням питання щодо компенсації йому новим власником вартості садового будинку, інших будівель і насаджень та повернення кооперативом вибуваючому сум цільових внесків.

Тому суду першої інстанції слід було уточнити позовні вимоги позивачки і за наявності до того підстав притягнути до участі у справі орган що видав відповідачу державний акт на земельну ділянку, яка є предметом спору.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідач заперечуючи проти позову звернувся із зустрічними вимогами про повернення позивачкою ділянки, розташованих на ній будівель і правовстановлюючих документів, фактично заявивши зустрічний позов(а.с.31,32).Вимоги ОСОБА_4 є взаємопов"язаними з вимогами позивачки і спільний їх розгляд є доцільним, оскільки предметом цих вимог є захист права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку.

Проте суд першої інстанції цих вимог і обставин не з"ясував, до неналежно оформленої позовної заяви наслідків, передбачених ст. 124 ЦПК України не застосував, заявлені вимоги, в порушення вимог ст. 123 ЦПК України не розглянув.

Таким чином має місце порушення судом першої інстанції вимог матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції не розглянув усіх заявлених вимог, то відповідно до п.п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати із спрямуванням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи, суду першої інстанції слід врахувати вищезазначене і розглянути справу відповідно до вимог матеріального і процесуального закону.

Керуючись ст. 303, п.5 ч. 1 ст. 307, 309, п. 5 ч. 1 ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 серпня 2006 року скасувати, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду.

Ухвала набирає чинності негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.