Справа № 0308/6766/2012 Провадження №11/773/131/13 Головуючий у 1 інстанції:Ющук О.С.
Категорія: ч.2 ст.187 КК України Доповідач: Денісов В. П.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 лютого 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Денісова В.П.,
суддів - Хлапук Л.І., Міліщука С.Л.,
з участю прокурора - Плечій О.М.,
захисників - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
засуджених - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м Луцьку справу за апеляціями прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2012 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Клепачів Ківерцівського району Волинської області, житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, непрацюючий, одружений, раніше судимий: 1. 02.12.2002 року вироком Ківерцівського районного суду Волинської області за ч.3 ст.117, ч.4 ст.81, ст.70 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією ? частини належного на праві приватної власності майна. 2. 12.04.2010 року вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області за ч.2 ст.186, ст.69 КК України на 2 роки позбавлення волі. Згідно постанови Сихівського районного суду м. Львова від 29.07.2011 року, на підставі ст.81 КК України, 05.08.2011 року звільнений умовно-достроково, невідбутий строк покарання 6 місяців 1 день,
- засуджений за ч.2 ст.187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець та житель АДРЕСА_2, Ківерцівського району Волинської області, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючий, розлучений, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимий,
- засуджений за ч.2 ст.187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.
Запобіжний захід засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено попередній - тримання під вартою.
Строк відбуття покарання засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постановлено рахувати з моменту їх затримання, тобто з 21.02.2012 року.
Вироком вирішено долю речових доказів.
В С Т А Н О В И Л А:
Даним вироком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнані винними та засуджені за те, що 21.02.2012 року, біля 05 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, знаходячись в під'їзді АДРЕСА_3 в м. Луцьку, вчинили напад, поєднаний із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_6, що виразилось в одночасному нанесенні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Після чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкрито викрали з кишені потерпілого ОСОБА_6 його мобільні телефони марки "Самсунг Е 1150-і" вартістю 250 гривень, в якому була сім карта оператора мобільного зв'язку "МТС" вартістю 10 гривень, на рахунку якої було 8 гривень та "Самсунг Е 108-і" вартістю 150 гривень, гроші в сумі 300 гривень та зарплатну картку банку "УкрексімБанк", яка матеріальної цінності не становить, чим завдали потерпілому матеріальну шкоду на загальну сумі 718 гривень.
В своїй апеляції прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засуджених, посилається на те, що вирок постановлений із неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляцію обґрунтовує тим, що призначене засудженому ОСОБА_4 покарання є надто м'яким, оскільки не в повній мірі враховано особу засудженого. Також вказує, що суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки безпідставно не визнав рецидив злочину як обтяжуючу обставину щодо ОСОБА_3, який раніше судимий за ч.2 ст.186 КК України і судимість за умисний злочин не знята та не погашена в установленому законом порядку. Зазначає, що вирок суду не відповідає вимогам ст.65 КК України, тому що належним чином необґрунтований і невмотивований. Тому просить вирок суду скасувати та постановити по даній справі новий, яким призначити засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання за ч.2 ст. 187 КК України у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного на праві приватної власності майна кожному.
В поданих апеляціях захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_2, засуджені ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а останній і в доповненні до особистої апеляції, зазначають на незаконність вироку суду першої інстанції через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону та грубе порушення норм матеріального права у частині кваліфікації злочину. Посилаються на те, що суд дав невірну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам. Зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийшли до потерпілого з метою примусити останнього до виконання цивільно-правового зобов'язання у виді повернення боргу таксисту ОСОБА_7, а не з метою розбійного нападу, що в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Мобільні телефони потерпілий віддав добровільно для забезпечення повернення боргу ОСОБА_7, а гроші та зарплатну картку взагалі не брали. Під час зазначених подій тілесних ушкоджень потерпілому не завдавали, а потерпілий ОСОБА_6 з цього приводу дав неправдиві покази, оскільки в ніч з 20 на 21 лютого 2012 року постійно вживав алкогольні напої і перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, а тому на протязі досудового слідства давав суперечливі покази та постійно їх змінював, так як фактично не пам'ятав і не пам'ятає всіх обставин, при яких він отримав тілесні ушкодження та при яких у нього невідомі особи заволоділи мобільними телефонами, грошима та банківською карткою. Оскільки всі дії засуджених щодо потерпілого ОСОБА_6 були направлені на примушення його виконати цивільно-правові зобов'язання перед ОСОБА_7, тобто повернути останньому борг, просять вирок суду змінити, перекваліфікувати дії засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ч.2 ст.187 КК України на ч.2 ст.355 КК України та призначити покарання в межах санкції даної статті із застосуванням ст.75 КК України, звільнивши засуджених від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком передбаченим законом.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляцій, прокурора, який свою апеляцію підтримав та в судових дебатах просив її задовольнити, а апеляції засуджених та їх захисників залишити без задоволення, засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які підтримали свої апеляції та апеляції своїх захисників в судових дебатах та останньому слові та заперечили проти апеляції прокурора, захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які підтримали свої апеляції та засуджених і заперечили проти апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції прокурора, засуджених та захисників підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до положень ст.323 КПК України (в редакції 1960 року) вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст.334 КПК України (в редакції 1960 року) та роз'яснень даних у пунктах 16-18 Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 (зі змінами, внесеними постановами від 4.06.1993 року № 3, 3.12.1997 року №12, 30.05.2008 року №6) "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку", у мотивувальній частині вироку разом з іншими обставинами наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного і по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним. Суд у цій частині зазначає мотиви, з яких він бере до уваги одні докази та відкидає інші. При цьому суду належить дати аналіз усім зібраним у справі доказам, вказавши, які обставини, передбачені ст.64 КПК України (в редакції 1960 року), ними стверджуються чи спростовуються, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, або назвою письмового доказу чи проведеної слідчої дії.
При розгляді даної кримінальної справи та постановленні вироку суд першої інстанції не дотримався цих вимог кримінально-процесуального закону.
Як вбачається із вироку, судом не сформульоване обвинувачення за ч.2 ст.187 КК України, за якою засуджених визнано винуватими та призначено покарання. Крім того, судом допущено суперечності у вироку.
Як вбачається з матеріалів справи, під час судового слідства засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своєї вини не визнали, і показали, що вони не заперечують обставин, при яких вчинений злочин, проте заперечували факт вчинення розбійного нападу та нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, пояснивши, що своїми діями примушували потерпілого ОСОБА_6 повернути гроші, які останній був винний ОСОБА_7 за виклик та очікування таксі. При цьому, ОСОБА_4 взагалі заперечував факт нанесення ним потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень.
Проте, як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, визнавши ОСОБА_3 та ОСОБА_4 винними у вчиненні розбійного нападу, навів докази, лише перерахувавши їх, а саме: показання потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, протоколи очних ставок і відтворень обстановки і обставин події, але ніякого аналізу їм не дав і не вказав, які обставини цими доказами підтверджуються чи спростовуються.
Відповідно до ст.187 КК України об'єктивна сторона цього злочину передбачає напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Крім того, визнаючи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 винними в розбійному нападі суд взагалі не з'ясував, з якою метою застосовувалось ними до потерпілого зазначене у вироку насильство, чи з метою вимагання повернення ОСОБА_7 грошей, чи з метою заволодіння чужим майном, враховуюче те, що вони прийшли до ОСОБА_10 з метою вимагання у потерпілого ОСОБА_6 повернення боргу за виклик таксі.
Як вбачається з показань ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вони до потерпілого насильства ні в квартирі ОСОБА_10, ні в під'їзді не застосовували, що підтвердили свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9., які показали, що засуджені прийшли до потерпілого з метою повернення боргу і в квартирі до потерпілого не застосовували насильства, а коли вийшли на коридор, то також ніякого шуму чи крику не чули. Також засуджені показали, що ОСОБА_6 під час спускання по сходовій клітці перечепився та впав, під час чого він міг отримані тілесні ушкодження, проте суд їх показання не перевірив і не спростував.
Крім того, з показань ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7 і самого потерпілого ОСОБА_6 вбачається, що з самого початку всі дії засуджених були пов'язанні з вимаганням боргу за виклик таксі і передували діям пов'язаних із заволодінням мобільними телефонами, проте даним обставина судом не надано ніякої оцінки.
Не перевірені і не спростовані судом також показання засуджених щодо суті пред'явленого їм обвинувачення у розбійному нападі, хоча вони протягом всього слідства стверджували, що їх дії були направлені на те, щоб примусити потерпілого повернути ОСОБА_7 борг, а не на заволодіння його майном.
З'ясування наведених обставин має істотне значення для прийняття судом правильного і законного рішення.
Оскільки суд першої інстанції свої висновки належним чином не мотивував, допустив суперечності у своїх висновках, що позбавляє апеляційну інстанцію можливості ці суперечності виправити і перевірити законність та обґрунтованість судового рішення та розглянути по суті апеляції учасників процесу, у яких ставиться питання про неправильне застосування кримінального закону.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні вироку були допущені істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону, що свідчить про неповноту судового слідства та неповного встановлення фактичних обставин справи і істотного впливу на кваліфікацію інкримінованих у вину діянь. Наведене відповідно до ч.1 ст.370 КПК України (в редакції 1960 року) перешкодило суду повно та всесторонньо розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, а тому вирок суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи слід усунути порушення, зазначені у мотивувальній частині ухвали, всебічно, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, доводи апеляцій, доказам у справі дати належну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення, яке б відповідало вимогам ст.ст.323, 334 КПК України (у редакції 1960 року), з викладенням у вироку аналізу доказів та мотивів прийнятого рішення, а при доведеності вини засуджених у вчинених ними злочинах, призначити покарання з дотриманням вимог ст.65 КК України.
На підставі наведеного і керуючись п.11 Перехідних положень КПК України, ст.ст. 365, 366 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляції старшого прокурора відділу прокуратури міста Луцька, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_2 та засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2012 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.
Головуючий
Судді