ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 10/323/05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової –головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач |
за участю представників: |
позивача | не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) |
відповідача третіх осіб прокурора | Машкаренко С.Б. не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) не з’явився |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 року |
у справі | № 10/323/05 господарського суду Миколаївської області |
за позовом | Закритого акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” |
до за участю треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача | Виконавчого комітету Миколаївської міської ради прокурора Миколаївської області - “Чорноморський суднобудівний завод”; - Закрите акціонерне товариство “Київміськбуд –1”; - Миколаївська міська рада |
про | визнання права власності на нерухоме майно “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” |
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” –звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на об’єкт нерухомості “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” на підставі статті 331 Цивільного кодексу України, оскільки невиконана частка робіт по завершенню будівництва об’єкту є незначною.
Під час судового провадження у справі позивачем було подано заяви про уточнення позовних вимог від 26.10.2005р., від 01.11.2005р. та від 14.12.2005р.
Відповідач не визнав позовні вимоги, вказавши на відсутність передбачених законодавством підстав для набуття позивачем права власності на дану земельну ділянку, здійснення будівельних робіт по утворення намивної території позивачем як генеральною підрядною будівельною організацією.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.06.2006 року (суддя Горобченко Д.М.) позов задоволено повністю; визнано право власності на об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” за Закритим акціонерним товариством “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль”; зобов’язано Миколаївське бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво на право власності на об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” Закритому акціонерному товариству “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль”.
Судове рішення мотивовано правомірним набуттям права власності позивачем на спірний об’єкт в порядку статті 85 Господарського кодексу України, як майна, переданого йому у власність засновниками та учасниками товариства як внески, статтею 181 Цивільного кодексу України та статтею 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, що визначають поняття об’єкту нерухомості, статтею 204 Цивільного кодексу України щодо дійсності правочину, недійсність якого не встановлена законом або судом.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2006р. рішення господарського суду Миколаївської області скасовано; провадження по справі припинено на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору поза як на момент прийняття рішення судом першої інстанції було виключено частину 4 статті 331 Цивільного кодексу України, у якій передбачався судовий порядок визнання права власності на недобудоване майно. Також апеляційний господарський суд вказав, що, приймаючи рішення про визнання права власності за позивачем на підставі статті 181 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, які не містили відповідної підстави для набуття права власності, а резолютивна частина рішення містить висновок щодо прав та обов’язків Миколаївського бюро технічної інвентаризації, не залученого до участі у справі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу до касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Миколаївської області залишити без змін.
При цьому скаржник покликається на помилковість висновків апеляційної інстанції про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог, вказуючи про посилання ним на статтю 181 Цивільного кодексу України в позовній заяві та уточненнях до позовних вимог; також вважає , що зобов’язання Миколаївського бюро технічної інвентаризації до видачі свідоцтва про право власності на спірний об’єкт відповідає статті 182 Цивільного кодексу України.
Відповідач направив відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про відповідність постанови Одеського апеляційного господарського суду вимогам чинного законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.
Треті особи не направили відзив по суті позовних вимог; не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.
Позивач надіслав телеграму від 06.11.2006р. про відкладення розгляду справи в зв’язку з терміновим відрядженням керівництва ЗАТ “Миколаївський завод “Наваль” та з зв’язку з наявністю аргументованих доказів та матеріалів, які спростовують висновки суду апеляційної інстанції.
Розглянувши вказане клопотання, судова колегія відхилила його з огляду на наступне: позивача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, при цьому участь його представників у судовому засіданні не визнавалася обов’язковою, тим більше з огляду на попереднє представництво позивача у справі представником за довіреністю не є перешкодою для розгляду касаційної скарги відсутність у судовому засіданні керівництва позивача; прийняття та розгляд будь-яких доказів та матеріалів виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності позивача на об’єкт незавершеного будівництва, оскільки частка робіт, що не виконана відповідно до проекту, є незначною, на підставах, передбачених частиною 4 статті 331 Цивільного кодексу України в редакції станом на момент звернення з позовною заявою; надані позивачем зміни та уточнення позовних вимог не містять посилань на інші норми Цивільного кодексу України та інші акти цивільного законодавства.
Господарським судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів від 17.10.1078р. № 919 управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Миколаївської міської ради було відведено 160 га землі водної акваторії річки Південний Буг для утворення об’єкту нерухомості під забудову житлового мікрорайону “Ліски” та забудову житлового мікрорайону “Ліски”.
Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Миколаївської міської ради було розроблено проектну документацію про утворення об’єкту нерухомості та забудову житлового мікрорайону “Ліски” та передано до Державного підприємства “Чорноморський суднобудівний завод”, яким на протязі 1980-1990 років здійснювались роботи по утворенню території під забудову житлового мікрорайону “Ліски”.
Як встановлено місцевим господарським судом, за наслідком проведення робіт було створено наступні об’єкти нерухомості: утворення першої черги намивної території мікрорайону № 1 житлового масиву “Ліски”; утворення другої черги намивної території мікрорайону № 1 житлового масиву “Ліски”; будівництво житла мікрорайону № 1 житлового масиву “Ліски”; утворення першої черги намивної території мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”; утворення другої черги намивної території мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”; будівництво житла мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”.
Актами державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів було введено в експлуатацію першу чергу намивної території мікрорайону № 1 житлового масиву “Ліски”; другу чергу намивної території мікрорайону № 1 житлового масиву “Ліски”; житло мікрорайону № 1 житлового масиву “Ліски”; першу чергу намивної території мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”; першу чергу житла мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”; вказані об’єкти передано у власність місцевій громаді.
Відповідно до проектної документації потужність об’єкту “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” складає 26га, загальна площа намивної території другої черги об’єкту “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” складає 22га. Пусковим комплексом, розробленим Українським проектним та науково-дослідним інститутом комунальних споруджень міст “Укркомунндіппроект”, передбачено введення в експлуатацію об’єкту “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” площею 22га.
09 липня 2004 року до виконавчого комітету Миколаївської міської ради було направлено пропозицію про утворення комісії по введення в експлуатацію об’єкту “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”, відповідь на яку не надійшла.
Також місцевим господарським судом встановлено, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.1998р. № 1959 утворено Державну акціонерну холдінгову компанію “Чорноморський суднобудівний завод”, що є правонаступником усіх прав та обов’язків Державного підприємства “Чорноморський суднобудівний завод”.
У судовому рішенні зазначено, що при проведенні корпоратизації Державного підприємства “Чорноморський суднобудівний завод” об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” було внесено до статутного фонду Державної акціонерної холдінгової компанії “Чорноморський суднобудівний завод” за актом прийому-передавання, а відповідно до акту прийому-передавання від 17.09.2004р. вказаний об’єкт було внесено до статутного фонду Закритого акціонерного товариства “Наваль”.
Керуючись статтею 85 Господарського кодексу України, що визначає набуття господарським товариством права власності на майно, передане йому у власність засновниками та учасниками, як внесок, статтею 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, статтею 181 Цивільного кодексу України щодо визначення об’єктів нерухомості, статтею 204 Цивільного кодексу України щодо правомірності правочину, господарський суд першої інстанції визнав право власності позивача на об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” на підставі статті 85 Господарського кодексу України, як майно, передане засновниками у власність в якості внеску до статутного фонду.
Натомість Одеський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Апеляційним господарським судом встановлено, що намивна територія під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” є єдиним об’єктом, існування першої та другої черги якого свідчить про наявність відповідних етапів будівництва; за положеннями акту державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об’єкту від 28.06 1992 року (перша черга мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”) Державне підприємство “Чорноморський суднобудівний завод” приймало участь у будівництві намивної території у якості генерального підрядника разом із субпідрядною організацією, що не змінює права власності територіальної громади на намивну територію, як на предмет будівельного підряду.
Також апеляційним господарським судом зазначено, що виходячи з повної розрахункової кошторисної вартості будівництва у сумі 9 169 000грн. та виконання робіт станом на момент припинення будівництва на суму 2 172 060грн., про що вказано в акті про припинення будівництва другої черги мікрорайону “Ліски”, та вартості вищевказаного будівництва в сумі 330 036 982грн. у цінах 2004 року відповідно до відомості кошторисної вартості будівництва, розробленої АТ “Укркомунпроект”, сума 2 172 060грн. є вартістю робіт, виконаних позивачем.
Міністерством промислової політики України за актом приймання передачі № 5-4/1 від 13.12.2001р. до статутного фонду Державної акціонерної холдінгової компанії “Чорноморський суднобудівний завод” було передано незавершені капітальні вкладення на загальну суму 84 762 000грн., з чого, на думку суду, не вбачається передача разом із ними до статутного фонду намивної території (2 черга) під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”.
Передача у статутний фонд ЗАТ “Наваль” Державною акціонерною холдінговою компанією “Чорноморський суднобудівний завод” намивної території, що не є її власністю, а належить територіальній громаді м. Миколаєва у особі Миколаївської міської ради, є неправомірною та такою, що суперечить чинному законодавству.
Також апеляційною інстанцією зазначено про неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства, що визначають правовий статус та поняття спірного об’єкту, як об’єкту нерухомого майна, право власності на який набувається відповідно до підстав, визначених Цивільним кодексом України. Відповідно до статті 1 Закону України “Про планування та забудову територій”, спірний об’єкт є земельною ділянкою, а відносини щодо нього –земельними відносинами, що регулюються нормами Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 4 Водного кодексу України, статей 3, 23 Земельного кодексу України (1990 року) та статей 12, 13, 83, 125 Земельного кодексу України (2001 року), повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок належать місцевим радам, що можуть делегувати їх своїм виконавчим органам; право власності чи право постійного користування землею посвідчується державними актами.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що при передачі об’єкту намивної території до статутного фонду позивача Державною акціонерною холдінговою компанією “Чорноморський суднобудівний завод”, у останньої були відсутні передбачені законодавством правовстановлюючі документи щодо права власності на нього.
Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в повному обсязі відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція дійшла також висновків про порушення судом першої інстанції статті 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ним прийнято рішення про визнання за позивачем права власності на спірний об’єкт з підстав, які не були зазначені позивачем у позовних вимогах, а клопотання про вихід за межі позовних вимог з метою захисту прав та законних інтересів позивачів та третіх осіб із самостійними вимогами не заявлялись.
Приймаючи рішення про зобов’язання Миколаївського міського бюро технічної інвентаризації видати позивачеві свідоцтво про право власності на об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски”, місцевий господарський суд допустив порушення норм процесуального права, яке, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування його рішення, оскільки господарський суд прийняв рішення щодо прав та обов’язків особи, не залученої до участі у справі.
Судова колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо допущених місцевим господарським судом порушень норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки судове рішення не містить висновків щодо залучення до участі у справі Миколаївського міського бюро технічної інвентаризації, висновок щодо зобов’язань якого вказано в резолютивній частині рішення.
Право на звернення до господарського суду для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів передбачено статтею 1 Господарського процесуального кодексу України; реалізуючи своє право, особа звертається до господарського суду з позовними вимогами, в яких має бути визначено предмет поданого позову, як спосіб захисту порушеного права чи інтересу, та підстави позову, тобто, факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу; в процесі судового розгляду справи позивач має право змінити підстави або предмет позову в порядку, передбаченому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.
Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач звернувся з позовними вимогами про захист його порушених прав шляхом визнання за ним права власності на об’єкт нерухомості з підстав, передбачених частиною 4 статті 331 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент звернення з позовом, а саме визнання його власником недобудованого нерухомого майна, оскільки частка робіт, що не виконана згідно проекту, є незначною.
Також апеляційним судом вірно вказано, що господарський суд першої інстанції визнав позивача власником майна на підставі статті 85 Господарського кодексу України, що передбачає право власності господарського товариства на майно, передане йому власність засновниками та учасниками як внески; вказана норма законодавства не вказувалась позивачем у позовних вимогах як підстава для визнання його права власності, тобто, приймаючи рішення, господарський суд Миколаївської області вийшов за межі позовних вимог.
Встановивши вказані обставини справи, апеляційний господарський суд, натомість дійшов висновку, що внаслідок виключення частини 4 статті 331 Цивільного кодексу України згідно Закону України № 3201-15 від 15.12.2005р., предмет спору у даній справі відсутній, а провадження у справі підлягає припиненню.
З таким висновком погодитись не можна, оскільки, як викладено вище, предмет спору –порушене право позивача та обраний ним спосіб його захисту, які підлягають розгляду по суті.
У разі з’ясування судом відсутності порушеного права позивача чи невідповідності обраного ним способу захисту порушеного права способам, встановленим законодавством, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційною інстанцією встановлено зміст правовідносин сторін щодо утворення об’єкту нерухомості та забудову житлового мікрорайону “Ліски”, з’ясовано правову природу та поняття “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” як частини території міста, та визначено, що набуття власності на нього регулюється нормами Земельного кодексу України та нормами Цивільного кодексу України.
Правомірність висновків з вказаних питань апеляційної інстанції підтверджується також статтею 86 Господарського кодексу України, що визначає майнові об’єкти та майнові права, що можуть бути вкладами учасників та засновників господарського товариства, та статтею 4 цього ж Кодексу, за якою не є предметом його регулювання земельні відносини.
Оскільки апеляційним судом встановлено, що позивач у відносинах з будівництва даного об’єкту виступав як підрядник, його права щодо об’єкту будівництва регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства і до них не може бути застосовано положення частини 4 статті 331 Цивільного кодексу України; з огляду на внесення змін у статтю 331 Цивільного кодексу України законодавцем встановлено інший спосіб визнання прав на недобудоване майно.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що апеляційною інстанцією вірно встановлено обставини справи та застосовано норми матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Доводи касаційної скарги про посилання позивача на інші норми цивільного законодавства, крім частини 4 статті 331 Цивільного кодексу України, як на підставу задоволення його позовних вимог, не відповідають фактичним обставинам справи, аргументи позивача щодо переважного застосування норм Цивільного кодексу України для врегулювання відносин, що виникають у сфері використання природних ресурсів та земельних відносинах є безпідставними.
Згідно частини 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.
З огляду на вище викладені обставини справи постанову апеляційної інстанції слід скасувати частково в частині припинення провадження у справі та прийняти в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 1115, 1117, частиною 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль” задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2006р. у справі господарського суду Миколаївської області № 10/323/05 скасувати в частині припинення провадження у справі.
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Головуючий Т. Дроботова
Судді : Н. Волковицька
Л. Рогач