Судове рішення #28230853

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА


Справа № 11/796/488/13 р. Головуючий у 1 інстанції Почупайло А.В.

Категорія ст. 296, ч. 4, КК Доповідач Журавель О.О.


У Х В А Л А


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів: Стрижко С.І., Ященка М.А.,

При секретареві Воловику О.В.,

За участю прокурора Глиняного С.В.,, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2, його захисника - адвоката ОСОБА_3, розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2012 року, яким

ОСОБА_2, народжений ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Києві, громадянин України, українець, із середньою освітою, одружений, має малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_2, водій ЗАТ «Будстандартінженерінг», мешкає у АДРЕСА_1, зареєстрований у АДРЕСА_2, раніше не судимий,

засуджений за ч.4 ст. 296 КК України до позбавлення волі строком на чотири роки та звільнений від відбування покарання з випробуванням, іспитовим строком в три роки та покладенням на нього певних обов'язків, відповідно до ст. ст. 75 і 76 КК України.

За вироком із ОСОБА_2 присуджено також стягнути на користь потерпілого ОСОБА_4 на відшкодування заподіяної моральної шкоди десять тисяч гривень, а також судові витрати за проведення експертизи в сумі 778 гривень 76 коп. та вирішено долю речових доказів.

Розглянувши справу, судова колегія, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 засуджений за вчинення близько 16 години 2009 року на вул. Стеценка у місті Києві грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень - пістолета «Форт 12 Р», призначеного для стрільби гумовими кулями, внаслідок чого одним із пострілів він влучив у праву руку потерпілого ОСОБА_4, спричинивши легкі тілесні ушкодження. Крім того, хуліганські дії вчинялись тривалий час - близько 30 хвилин, виражались також у створенні аварійних ситуацій під час руху транспорту, киданнях пляшок і сміття в автомобіль під керуванням потерпілого, стрілянині в громадському місці зі вказаного вище пістолета, спричиненні ушкоджень транспортного засобу потерпілого.

В своїй апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не піддає сумнівам правильність висновків цього суду щодо фактичних обставин справи, викладених у вироку та юридичної кваліфікації скоєного ОСОБА_2 за ч.4 ст. 296 КК України.

Водночас, посилаючись на тяжкість вчиненого злочину, за який законом передбачено покарання у виді реального позбавлення волі строком до семи років, фактичне невизнання та не усвідомлення ОСОБА_2 своєї провини, те, що останній, незважаючи на доведеність його провини, давав у справі плутані і суперечливі показання, які матеріалами справи спростовані; вказуючи на конкретні обставини справи, а саме тривалість вчиненого хуліганства, його підвищена суспільна небезпечність, яка полягала в тім, що засуджений протягом тривалого часу неодноразово створював аварійні ситуації, у громадському місці вчинив декілька пострілів, у тому числі першим із них поранив потерпілого, але й після того не зупинився та стріляв у його автомобіль; зауважуючи відсутність обставин, які пом'якшували б покарання, прокурор вважає звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості і на цих підставах просить вирок у цій частині скасувати і винести новий вирок, за яким призначити ОСОБА_2 покарання у виді реального позбавлення волі строком на чотири роки.

В апеляції захисника засудженого - адвоката ОСОБА_3 також не ставляться під сумнів висновки суду щодо фактичних обставин справи та юридичної кваліфікації скоєного його підзахисним за ч.4 ст. 296 КК України.

Водночас, зазначаючи, що у вироку суду фактично, на його думку, не обґрунтовано і не вмотивовано рішення про повне задоволення позовних вимог потерпілого і стягнення із засудженого на відшкодування моральної шкоди десяти тисяч гривень, цей апелянт вважає, що судом недостатньо враховано матеріальний стан ОСОБА_2, наявність на його утриманні малолітньої дитини, те, що виконання вироку в цій частині поставить засудженого та його родину у вкрай скрутні матеріальні умови, захисник просить вирок у цій частині змінити та зменшити розмір стягнення відшкодування потерпілому за моральну шкоду до трьох тисяч гривень. В доповненні до апеляції захисник також зауважує, що його підзахисний ще 18 травня 2011 року сплатив судові витрати в сумі 778 гривень 76 коп., а тому просить у цій частині вирок змінити та виключити з нього вказівку про стягнення із засудженого судових витрат.

Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство у визначених межах, вислухавши прокурора на підтримку апеляції прокурора та проти задоволення апеляції захисника, крім часткової зміни вироку та виключення з нього вказівки на стягнення із засудженого судових витрат, представника потерпілого, який у вирішенні поставлених апелянтами вимог поклався на розсуд суду, зауваживши доцільність призначення винуватцю реальної міри покарання, а захисника та засудженого - на підтримку апеляції захисника та проти задоволення апеляції прокурора, провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами справи та додатково наданими письмовими запереченнями на апеляцію і додатково наданими документами, які характеризують особу засудженого та його сімейний стан, розглядаючи справу в межах поданих апеляцій, судова колегія визнає наступне.

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та юридичної кваліфікації скоєного ОСОБА_2 за ч.4 ст. 296 КК України в апеляціях не піддаються сумнівам, остільки колегія суддів правильність цих висновків не перевіряє і не оцінює.

Що стосується апеляційних вимог захисника засудженого в частині зменшення розміру відшкодування за заподіяння потерпілому моральної шкоди, то вони не в повній мірі відповідають матеріалам справи і вироку щодо ОСОБА_2, оскільки у цьому вироку прямо вказано, що, вирішуючи питання позовних вимог потерпілого суд враховує достовірно встановлене судом заподіяння злочином потерпілому моральних страждань, їх характер та тривалість, тяжкість завданих травм, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках.

Ці висновки суду підтверджуються не лише показаннями самого потерпілого про викладене вище, а й висновками судово-медичної експертизи щодо характеру, локалізації, ступеню тяжкості спричинених йому тілесних ушкоджень, та й іншими матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції.

Враховуючи ж, що протягом тривалого часу після вчинення злочину - на цей час більше трьох років - засуджений не вживав заходів до відшкодування спричиненої моральної шкоди, доводити свою правоту потерпілому довелося впродовж тривалого часу досудового слідства та в ході значної кількості судових засідань суду першої інстанції, маючи на увазі усталену практику судів міста Києва в частині визначення розмірів матеріального відшкодування за заподіяну злочинами моральну шкоду, судова колегія визнає, що і сам розмір цього відшкодування в десять тисяч гривень судом першої інстанції у цьому конкретному випадку визначено вірно, а виконання вироку в цій частині не поставить родину засудженого за межі можливості існування, всупереч міркуванням апелянта.

Відносно ж апеляційних вимог щодо виключення з вироку вказівки про стягнення із ОСОБА_2 судових витрат за проведення експертизи в сумі 778 гривень 76 коп., то, як видно з відповідної квитанції (т.1, а.с. 188), ОСОБА_2 дійсно 18 травня 2011 року встановленим порядком сплатив вказану суму, отже в цій частині апеляція підлягає задоволенню.

Відтак апеляція захисника підлягає частковому задоволенню.

Що ж стосується апеляції прокурора, то його доводи відносно невизнання своєї провини засудженим та дачі ним плутаних і суперечливих показань на досудовому слідстві і в суді не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони межують із забороненою Європейською конвенцією в правах людини та національним законодавством України спробою змусити особу свідчити проти себе.

Не може бути взяте до уваги і посилання цього апелянта на особливу зухвалість вчиненого злочину, оскільки ця обставина є кваліфікуючою ознакою хуліганства, отже враховувати її ще й при вирішенні питання про вид та міру покарання заборонено законом.

Вирішуючи ж питання про вид та міру покарання засудженому і можливість звільнення від його відбування з випробуванням, суд першої інстанції, і це прямо вказано у вироку, вказав на відсутність обставин, які обтяжували б чи пом'якшували покарання в силу ст. ст. 66 і 67 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості скоєного тяжкого злочину, його конкретні обставини, особу винуватця, який позитивно характеризується за місцем роботи, на час скоєння злочину був зайнятий суспільно корисною працею, на спеціальних обліках не перебував, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, його сімейний стан, а також послався на відношення ОСОБА_2 до скоєного, невідшкодування ним моральної шкоди потерпілому та думку останнього щодо призначення покарання.

Саме з урахуванням всього наведеного вище, суд прийшов до висновку про необхідність визначити винуватцю покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст. 296 КК України та його звільнення від відбування цього покарання з випробуванням.

Маючи на увазі, що ОСОБА_2 на час вчинення злочину, тривалий період після нього і на цей день добросовісно працює, позитивно характеризується по місцю роботи та реєстрації, ні в чому вартому осуду протягом більше трьох років після вчинення злочину помічений не був, на його утриманні знаходяться малолітня донька та непрацездатний брат - інвалід другої групи, судова колегія приходить до переконання, що суд першої інстанції вірно визнав, що засуджений не має стійкої антисоціальної спрямованості і мета його виправлення та перевиховання може бути досягнута без реального відбування ним покарання, а зі звільненням від його відбування з випробуванням.

При цьому колегія суддів має також на увазі, що скасовуючи попередній вирок щодо ОСОБА_2 у цій справі, коли його було засуджено до такої ж міри покарання, апеляційний суд міста Києва в своїй ухвалі не вказав на жорстку необхідність призначення засудженому більш суворого покарання чи явну несправедливість внаслідок надмірної м'якості рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, а лише пропонував визначитися з цими питаннями за результатами більш ретельного нового розгляду справи, що суд першої інстанції у цьому конкретному випадку і виконав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п. 15 Перехідних положень КПК України 2012 року, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - залишити без задоволення.

Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2012 року відносно ОСОБА_2 в частині стягнення судових витрат змінити, виключивши з нього посилання на стягнення із ОСОБА_2 судових витрат в сумі 778 (сімсот сімдесят вісім) гривень 76 коп.

В решті вирок залишити без змін.

Судді:



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація